04 березня 2021 року справа № 580/6066/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Паламаря П.Г., розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в якому просить:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року без зміни для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) у січні 2016 року та надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01.01.2016 року по 31.08.2018 року;
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що на час звільнення зі служби, відповідач протиправно не провів з позивачем усі необхідні розрахунки щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2017 та 2019 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Представником відповідача надіслано відзив згідно якого вказує про безпідставність позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року без зміни для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) у січні 2016 року оскільки відповідно до статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Так, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у Міністерства оброни України не було. Окрім цього, відмічено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за попередні періоди не має. Також, позивач не має права на використання додаткової відпустки під час особливого періоду, а також компенсація за її використання є неможливою. Також відповідач у відзиві вказує, що позивач у 2017 та 2019 роках перебував на військовій службі, але він не мав можливості скористатися додатковою відпусткою, оскільки п. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” забороняє використання додаткових відпусток військовослужбовців під час особливого періоду Крім того не звертався з рапортом про надання такої відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
05.02.2018 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .
Згідно з Витягу з наказу від 23.08.2019 №188 командира військової частини НОМЕР_1 наказом начальника 3 арсеналу авіаційних засобів ураження Повітряних сил України від 19.08.2019 №31-РС відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу частини з 25.08.2019 і направлений для зарахування на військовий облік до Золотоніського РВК Черкаської області.
При звільненні позивача з військової служби у запас йому за період з 2016 по 2018 роки не виплачено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а саме за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки.
Позивач звернувся із заявою до командира в/ч НОМЕР_1 , в якій просив провести розрахунки по виплаті йому індексації за вказаний період та нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, однак відповідач листом від 09.10.2020 №350/143/1253 повідомив позивача щодо відмови у виплаті індексації на підставі роз'яснень Мінсоцполітики та департаменту фінансів МОУ, а також про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 9 Закону України від 20 рудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Преамбулою Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Приписами статті 1 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону №1282-XII, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII).
Положеннями статті 18 Закону України від 5 жовтня 2000 року №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 6 Порядку №1078, визначено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-XII передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу восьмого пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
Базовим вважається місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим (крім місяця прийняття на роботу).
Разом з тим суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” з березня 2018 року було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, а отже вказаний місяць є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.
У зв'язку із чим, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести позивачу індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 року по 01 березня 2018 року у встановленому законом порядку.
Судом установлено , що і не заперечується сторонами, що у період проходження позивачем військової служби з 1 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася, що свідчить не про протиправність дій відповідача, а про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат не вчинялися.
При цьому суд наголошує, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Щодо посилання відповідача у відмові на відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення, то суд акцентує увагу на наступному.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на вищевикладене, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Отже, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності В/Ч № НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Разом з тим, оскільки індексація грошового забезпечення не була проведена у встановлений Законом №1282-XII строк, що є порушенням права позивача, тому суд вважає за необхідне зобов'язати В/Ч № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Щодо вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_3 нараховувати індексацію грошового забезпечення без зміни для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) у січні 2016 року суд вважає її необґрунтованою, оскільки зміна базового місяця знаходиться в залежності від таких показників, як розмір прожиткового мінімуму за певні періоди, розмір коефіцієнту індексації пенсій тощо, які підлягають застосуванню відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями при здійсненні відповідних розрахунків.
При вирішенні даного спору судом також взято до уваги, що відповідно до ст. ст. 5, 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" повноваження Міністерства оборони України відносно здійснення індексації грошового забезпечення є дискреційними і у разі здійснення розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням певних методик та вірних показників для такої індексації судом останній фактично перебере на себе відповідні функції, що є неприпустимим.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2019 у справі № 826/17010/18.
Щодо вимоги про визнання протиправною відмови та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
В той же час судом встановлено, що позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 05.02.2018, а тому право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій має за 2018 та 2019 роки, а не за 2017 та 2019 роки.
Враховуючи, що відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, тобто не дотримався вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому така бездіяльність не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, відшкодування витрат, понесених позивачем зі сплати судового збору, не передбачено.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а саме за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25 серпня 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а саме за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 та 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 25.08.2019.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя П.Г. Паламар