01 березня 2021 року справа № 580/2764/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до управління Служби безпеки України в Черкаській області (далі - управління, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби в сумі 674259,39 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що позивач проходив службу в управлінні Служби безпеки України в Черкаській області з 17.03.2006 по 04.05.2016 та наказом Служби Безпеки України від 18.04.2016 № 475-ос звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу наказом управління Служби безпеки України в Черкаській області від 04.05.2016 №68-ос.
При цьому, всупереч вимогам чинного законодавства України, а також ратифікованих Україною норм міжнародного права, відповідачем не було проведено по відношенню до позивача своєчасний повний розрахунок при звільненні.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 27.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10 серпня 2020 року управління Служби безпеки України в Черкаській області подало до суду клопотання про розгляд справи в загальному провадженні.
12 серпня 2020 року до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби 18.04.2016 у зв'язку з закінченням строку контракту та виключений із списків особового складу з 04.05.2016.
У зв'язку із звільненням позивача з військової служби, відповідачем було проведено розрахунок належних сум грошового забезпечення, компенсації за невикористане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій проведена за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі № 580/1367/20, отже підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року вирішено здійснити розгляд справи № 580/2764/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 31 серпня 2020 року.
18 серпня 2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому при вирішенні цього питання слід застосовувати загальні норми законодавства України, а саме КЗпП України, якими і передбачено стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
20 серпня 2020 року відповідач подав до суду клопотання про витребування доказів у справі.
28 серпня 2020 року позивач подав до суду заперечення проти клопотання про витребування доказів.
31 серпня 2020 року представник відповідача подала до суду клопотання про долучення документів, що посвідчують її повноваження.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.08.2020, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання до 10.09.2020.
02 вересня 2020 року представник відповідача подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду.
08 вересня 2020 року позивач подав до суду заперечення проти клопотання про залишення позову без розгляду.
09 вересня 2020 року позивач подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник відповідача- клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року підготовче засідання відкладено до 21.09.2020.
Ухвалами Черкаського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки та в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно залишено без розгляду та продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 580/2764/20 на тридцять днів, усною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, - оголошено перерву у підготовчому засіданні до 05.10.2020.
28 вересня 2020 року представник відповідача подав до суду додаткові докази по справі.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.10.2020, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволення клопотання представника відповідача про витребування додаткових доказів по справі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасовано ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 та направлено справу до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Повістками Черкаського окружного адміністративного суду викликано сторони у судове засідання на 21.01.2021.
21 січня 2021 року представник відповідача подала до суду пояснення , в яких зазначила, що виплата 15.07.2020 на виконання рішення суду у справі № 580/1367/20 не є датою остаточного розрахунку щодо попередніх виплат, а отже не утворює ознаки тривалого правопорушення у взаємозв'язку зі статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, які на переконання відповідача, не підлягають застосуванню для врегулювання взаємовідносин з питань проходження військової служби.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21.01.2021, занесеною до протоколу судового засідання, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 28.01.2021.
Усною ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.01.2021, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 15.02.2021.
15 лютого 2021 року представник відповідача подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.
Усними ухвалами Черкаського окружного адміністративного суду від 15.02.2021, занесеними до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, вирішено розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів у відповідності до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що згідно наказу голови Служби безпеки України від 18.04.2016 № 475-ос позивач звільнений з військової служби в управлінні Служби безпеки України в Черкаській області, а згідно наказу начальника управління від 04.05.2016 № 68-ос позивач виключений зі списків особового складу.
У зв'язку зі звільненням позивача з військової служби відповідачем проведено розрахунок належних сум грошового забезпечення, компенсації за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до частини 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Фактичні виплати позивачеві вказаних сум здійснені таким чином:
- компенсація за неотримане речове майно в розмірі 9258 грн 17 коп. перерахована 11.12.2017 згідно платіжного доручення № 1841;
- доплата за речове майно в сумі 15947 грн 37 коп. (нарахована за результатами внутрішнього аудиту) перерахована 25.10.2019 згідно платіжного доручення № 1795;
- одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 125831 грн 78 коп. перерахована 26.05.2016 згідно платіжного доручення № 725.
Крім того, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у адміністративній справі № 580/1367/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, зокрема зобов'язано управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04 травня 2016 року.
Вказане рішення набрало законної сили 26.10.2020.
15 липня 2020 року відповідачем перераховано кошти ОСОБА_1 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду 03.06.2020 у адміністративній справі № 580/1367/20.
Як стверджує позивач, виплата всіх вищезазначених сум відбулася не у день звільнення з військової служби, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби.
Під час вирішення спору по суті суд враховує правовий аналіз можливості застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України у відносинах публічної служби, викладений в постановах Верховного Суду: від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 29.01.2020 у справі № 320/6808/18, від 28.02.2020 у справі № 817/1427/17, від 06.03.2020 у справі № 1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі № 809/366/17.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У вказаних справах Верховний Суд дійшов висновку, що положення ст. ст. 116, 117 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.
Відповідно до ст. 20 Закону України від 03.07.2020 № 2229-XII “Про Службу безпеки України” (далі - Закон № 2229-XII) умови і порядок виконання своїх обов'язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.
Стаття 21 Закону № 2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст. 117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Законами України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України”, “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України”, “Про військовий обов'язок і військову службу”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про Службу безпеки України”, а також Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України не містять норм щодо порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, тому у даному випадку слід застосовувати положення КЗпП України.
Щодо вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, суд зазначає таке.
Для вирішення спору в цій частині суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17.
Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у справі № 580/1367/20 підтверджено, що відповідач протиправно не нарахував позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій.
Відповідно до виписки по картковому рахунку позивача, на рахунок останнього 15.07.2020 відповідачем було перераховано кошти у сумі 12176,98 грн з призначенням “компенсація за невикористану відпустку УБД згідно рішення суду № 580/1367/20 від 03.06.2020”.
Верховний Суд у згаданому рішенні № 810/1543/17 зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються саме розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у адміністративній справі № 580/1367/20 в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18.
Крім того, суд враховує судову практику Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, яка була виплачена відповідачем 15.07.2020 відповідно до рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 у адміністративній справі № 580/1367/20, є необґрунтованими та не можуть бути задоволені.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби грошової компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає таке.
Право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні встановлене частиною 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ, яка серед іншого передбачає, що виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Таким чином, у разі наявності права особи на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, остання має бути виплачена у день звільнення зі служби, а якщо така виплата відбулася після звільнення зі служби, то є підстави для застосування в такому випадку положень статті 117 КЗпП України.
Також, відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі - Інструкція № 232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає: 1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників); папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств; 2) створення та утримання запасів речового майна; 3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами; 4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу; 5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України на речове забезпечення; 6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби; 7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції № 232).
Кабінет Міністрів України постановою від 16 березня 2016 року № 178 затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Як свідчать матеріали справи, виплата компенсації за речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні здійснена відповідачем не у день звільнення позивача зі служби, а суд зазначає про обґрунтованість тверджень позивача щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості; те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У справі суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Суд враховує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір зазначених позивачем виплат складав 161087,61 грн (100%), з яких:
- грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 9258,17 грн (сплачена 11.12.2017) - 5,74%;
- доплата за неотримане речове майно у сумі 15708,16 грн (сплачена 25.10.2019) - 9,75%;
- одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 123944,30 грн (сплачена 26.05.2016) - 76,94%;
- компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 12176,98 грн (сплачена 15.07.2020) - 7,56% (вказана компенсація враховується при розрахунку, разом з тим не підлягає до виплати як зазначено вище).
Під час визначення розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100).
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100).
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки управління Служби безпеки України в Черкаській області від 23.09.2020 № 21/661 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням становить 22669,29 грн, середньоденний заробіток становить 371,63 грн.
Як свідчать матеріали справи, датою виключення позивача зі списків особового складу є 04.05.2016, тобто право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 05.05.2016.
Зазначений у позовній заяві розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (674259,39 грн), що є істотно більшою, аніж згадані вище суми коштів, що несвоєчасно виплачені у зв'язку зі звільненням позивача (161087,61 грн).
Відтак, обрахована відповідно до Порядку № 100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, доплати за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, підлягає зменшенню.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, обґрунтованим є стягнення з відповідача середнього заробітку пропорційно виплаченим із затримкою коштів:
- грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 9258,17 грн ((5,74% від загальної суми, що підлягала виплаті у день звільнення * 371,63 грн (середньоденна заробітна плата) *585 днів (05.05.2016-11.12.2017)) = 12500,70 грн;
- доплати за неотримане речове майно (9,75% від загальної суми, що підлягала виплаті у день звільнення * 371,63 грн (середньоденна заробітна плата) *1268 днів (05.05.2016-25.10.2019)) = 45944,62 грн;
- одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (76,94% від загальної суми, що підлягала виплаті у день звільнення * 371,63 грн. (середньоденна заробітна плата) * 21 день (05.05.2016-26.05.2016)) = 6004,57 грн;
- компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не підлягає виплаті (згідно висновку викладеному в даному рішенні).
Отже, з огляду на вищенаведене суд вважає, що у даному випадку слід стягнути з управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64449,89 грн.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 122, 139, 242 - 246, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби
Стягнути з управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 64449 (шістдесят чотири тисячі чотириста сорок дев'ять) грн 89 коп.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення цього Кодексу.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240, код ЄДРПОУ 20001740).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 01.03.2021.
Суддя В.О. Гаврилюк