справа №380/12123/20
26 лютого 2021 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівської області про стягнення суддівської винагороди, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій просить суд:
-стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівської області на користь ОСОБА_1 суму суддівської винагороди в розмірі 118558,24 грн. за період квітень-червень 2020 року;
-виплату суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач всупереч вимогам статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди за період квітень-червень 2020 року із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", чим порушив гарантії незалежності суддів, визначені Конституцією України.
Ухвалою від 23.12.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Від відповідача у строки встановлені судом відзив на позов не надходив.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №1205/2001 від 10.12.2001 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Львівської області строком на п'ять років.
Наказом №1-К від 02.01.2002 року ОСОБА_1 зараховано до штату Господарського суду Львівської області.
Після закінчення п'ятирічного строку перебування на посаді судді постановою Верховною Ради України від 08.02.2007 року №625-V ОСОБА_1 відповідно до пункту 27 частини першої статті 85, частини першої статті 128 Конституції України обрано на посаду судді безстроково.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Конституційний Суд 28.08.2020 по справі № 1-14/2020(230/20) прийняв рішення № 10-р/2020, яким вирішив:
"1.Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
-частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами;
-абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
2.Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення."
Тобто з квітня 2020 року по серпень 2020 року суддям, суддівська винагорода виплачувалась з обмеженнями, передбаченими ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України", яка діяла у вказаний період, внаслідок чого позивачу була недоплачена суддівська винагорода в сумі 118 558,24 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Складові суддівської винагороди та їх розмір встановлені частинами 2-8 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 9 ст.135 вказаного Закон обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Суд звертає увагу, що в період квітень-серпень 2020 року ніяких змін до Закону № 1402-VIII щодо обмеження розміру суддівської винагороди не вносилось.
Таким чином обмеження розміру суддівської винагороди іншими нормативно-правовими актами, в тому числі і Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, суперечить вимогам ст. 130 Конституції України.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст.124 Основного Закону України).
Згідно частини 4 ст.7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд у постанові від 25 червня 2018 року у справі № 208/1131/17 зазначив, що суд повинен досліджувати правомірність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень на момент прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що відповідач нараховувуючи і виплачуючи позивачу за квітень-червень 2020 року суддівську винагороду не у розмірі, встановленому ст.135 Закону № 1402-VIII, а у розмірі, передбаченому ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яка суперечить ст. 130 Конституції України, діяв протиправно, а тому позов підлягає задоволенню в цій частині.
Для застосування п.2 ч.1 ст.371 КАС України та негайного виконання судового рішення, суд підстав не вбачає.
Застосування до кожного окремого спірного місяця пільгового інституту щодо негайного виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, - у межах суми стягнення за один місяць, буде суперечить завданню та меті адміністративного судочинства, та фактично порушить право відповідача на оскарження судового рішення.
Оскільки позивач витрат по сплаті судового збору за подання цього позову не понесла, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівської області про стягнення суддівської винагороди - задоволити повністю.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівської області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період квітень-червень 2020 року у сумі 118558,24 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Крутько О.В.