24 лютого 2021 року м. Дніпросправа № 340/2891/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в адміністративній справі №340/2891/20 (головуючий суддя першої інстанції Сагун А.В.) за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії, -
Позивач 24.07.2020 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2019 року (день звільнення) по 19.06.2020 року (день фактичного розрахунку);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.03.2019 року по 19.06.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.03.2019 року наказом командира ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України №245 позивача звільнено у запас Збройних сил України та наказом відповідача від 16.05.2019 року №115 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. У день звільнення відповідачем не проведено остаточного розрахунку за недоотримане речове майно. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року по справі №340/445/20 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. На виконання рішення суду 19.06.2020 року ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено грошові кошти в розмірі 98541,51 грн., проте у день розрахунку не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, чим порушено права позивача.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, а тому в суді апеляційної інстанції справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження, про що сторони повідомлені належним чином.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_2 , наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по особовій частині) від 07.03.2019 р. №34 о/с позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16.05.2019 року №115 позивача з 16.05.2019 року виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
Зазначені обставини встановлено рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 по справі №340/445/20, що набрало законної сили (а.с.8-9 на звороті).
Вказаним рішенням стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно в розмірі 100042,14 грн..
18.06.2020 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_2 компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 98541,51 грн. (а.с.10).
Вважаючи, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за недоотримане речове майно (затримки розрахунку при звільненні) тобто у період з 07.03.2019 року по 19.06.2020 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення. Також суд зазначив, що положення статей 116 та 117 КЗпП України структурно відносяться до глави VII «Оплата праці». Тобто, зазначені норми встановлюють обов'язок роботодавця виплатити компенсацію у разі затримки виплати, пов'язаних саме з оплатою праці. Компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців та не пов'язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу. Таким чином, приписи статей 116, 117 КЗпП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16 стосовно застосування у вказаних правовідносинах нор КЗП України викладена наступна правова позиція.
Суд зазначив, що враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то це питання повинно вирішуватись із застосуванням норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним зазначити, що за змістом статті 117 КЗпП України нею регулюються два випадки:
1. невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір
або
2. невиплата належних звільненому працівникові сум при наявності спору про їх розміри.
Оскільки виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником, то перелік випадків, за які така відповідальність застосовується, є вичерпним і не може бути розширений за рішенням суду.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 (далі по тексту - Порядок №178).
Відповідно до п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби.
Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Таким чином, у разі звільнення з військової служби у військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання відповідної заяви (рапорту) за місцем служби.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року по справі №340/445/20 встановлено, що 08.01.2020 року ОСОБА_2 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату компенсації вартості за неотримане речове майно або надання відповіді про неможливість виплати (а.с.22).
Тобто, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби майже через рік. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення.
Таким чином, у зв'язку з неподанням ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у порядку, встановленому пунктом 4 Порядку №178, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
Тобто, на час звільнення позивача зі служби, останній заяви відповідно до Порядку №178 не подавав, про своє право на компенсацію не заявляв, відтак спору щодо виплати вказаної компенсації між сторонами взагалі не існувало, а тому і немає вини відповідача у невиплаті такої компенсації позивачу при звільненні.
Зазначене виключає застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що положення статей 116 та 117 КЗпП України структурно відносяться до глави VII «Оплата праці». Тобто, зазначені норми встановлюють обов'язок роботодавця виплатити компенсацію у разі затримки виплати, пов'язаних саме з оплатою праці.
За своєю природою компенсація за неотримане речове майно є грошовим вираженням речового забезпечення військовослужбовців та не пов'язана з оплатою праці та не є винагородою за виконану роботу.
Таким чином, приписи статей 116, 117 КЗпП України стосовно відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не підлягають застосуванню до даних правовідносин.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Гулого Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в адміністративній справі №340/2891/20 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року в адміністративній справі № 340/2891/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак