Рішення від 16.02.2021 по справі 916/3028/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2021 справа № 916/3028/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участюсекретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД», Миколаївська область, м.Миколаїв;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТУЧАПИ», Львівська область, Городоцький район, с.Тучапи;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 10500грн.

Представники:

Позивача: Мартиненко М.С. - представник (ордер від 12.10.2020р. серія ВЕ №1024402);

Відповідача:КостюкБ.В. - представник (довіреність від 21.01.2021р. б/н).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОТУЧАПИ» про стягнення заборгованості; ціна позову: 10500грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем зобов'язань з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором перевезення вантажів від 11.12.2019р. №11/12/2019.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2020р. у справі №916/3028/20 суд ухвалив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» з доданими до неї документами у справі №916/3028/20 передати на розгляд Господарського суду Львівської області (79014, Львівська область, м.Львів, вул.Личаківська, 128).

Супровідним листом від 10.11.2020р. вих. №916/3028/20/9412/2020 Господарським судом Одеської області на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 28.10.2020р. у справі №916/3028/20 за встановленою підсудністю оригінал ухвали Господарського суду Одеської області від 28.10.2020р. у справі №916/3028/20 на 1 арк.; довідку №08-39/4085/2020 на 1арк.; поштове повідомлення (вх. №ГСОО 3133/20 від 23.10.2020р.) на 1 арк.; витяг з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями на 1 арк.; позовну заяву (вх. №ГСОО 3133/20 від 23.10.2020р.) на 7 арк. з додатками до неї на 27 арк.

Окрім того, у вказаному Листі зазначається, що відповідно до Довідки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, сформованої за допомогою механізму централізованого отримання виписок з Державної казначейської служби України щодо сплати судового збору у комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», судовий збір, сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» у розмірі 2102грн. згідно Довідки №08-39/4085/2020 за звернення до Господарського суду Одеської області зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.

Вказані матеріали надійшли до Господарського суду Львівської області 18.11.2020р. та зареєстровані за вх. №3198 та, згідно витягу з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020р. передані для розгляду судді Фартушку Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.11.2020р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 08.12.2020р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.12.2020р. у даній справі судом постановлено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» від 01.12.2020р. б/н (вх. №34507/20 від 01.12.2020р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.12.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 29.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.12.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» від 21.12.2020р. б/н (вх. №36130/20 від 21.12.2020р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволити; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД'Мартиненку Михайлу Сергійовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №916/3028/20, яке призначене на 29.12.2020р. о 11:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.12.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 14.01.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.

Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.12.2020р. у даній справі суд постановив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» від 29.12.2020р. б/н (вх. №36955/20 від 29.12.2020р.) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволити; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД'Мартиненку Михайлу Сергійовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №916/3028/20, яке призначене на 14.01.2021р. о 11:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.01.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 04.02.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою; клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАЛІЯ ЛТД" Мартиненка Михайла Сергійовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволити; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАЛІЯ ЛТД" Мартиненку Михайлу Сергійовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №916/3028/20, яке призначене на 04.02.2021р. о 10:45год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 04.02.2021р. судом оголошувалась перерва в межах дня слухання до 13:50год. 04.02.2021р., про що представник Позивача повідомлявся судом в судовому засіданні під розписку.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2021р. у даній справі судом постановлено Відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 16.02.2021р.; явка повноважного представника Позивача в судове засідання не визнається обов'язковою; клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» Мартиненка Михайла Сергійовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволити; надати представнику Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» Мартиненку Михайлу Сергійовичу можливість участі в судовому засіданні у справі №916/3028/20, яке призначене на 16.02.2021р. о 09:30год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів; явка повноважного представника Відповідача в судове засідання визнається обов'язковою; викликати в судове засідання повноважного представника Відповідача.

В судовому засіданні 16.02.2021р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 10год. 00хв.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився в режимі відеоконференції, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Впродовж розгляду справи представник Позивача зазначав про ненадходження до Позивача відзиву та заперечення на відповідь на відзив. З даного приводу суд зазначає, що місцезнаходженням Позивача є: 54029, Миколаївська область, Заводський район, м.Миколаїв, вул.Нікольська, 4-А, кв.43. Згідно доданих до відзиву фіскального поштового чеку та опису вкладення з відбитком поштового штемпеля за вказаною Позивачем адресою місцезнаходження Відповідачем скеровано відзив за поштовим ідентифікатором 8150004015380 17.12.2020р. повернено за зворотною адресою як не вручене. Згідно доданих до заперечень на відповідь на відзив фіскального поштового чеку та опису вкладення з відбитком поштового штемпеля за вказаною Позивачем адресою місцезнаходження Відповідачем скеровано заперечення за поштовим ідентифікатором 7902206323867 14.02.2021р. повернено за зворотною адресою як не вручене. Проте, в судовому засіданні 14.01.2021р. представнику Позивача оголошено повний текст відзиву, про що зазначено в протоколі судового засідання від 14.01.2021р., ухвалі суду у даній справі від 14.01.2021р. та зазначено Позивачем у відповіді на відзив (вх. від 15.01.2021р. №888/21); в судовому засіданні 04.02.2021р. оголошено повний текст заперечення на відповідь на відзив, про що зазначено в протоколі судового засідання від 04.02.2021р., ухвалі суду у даній справі від 04.02.2021р. та визнано представником Позивача в судовому засіданні.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до відмови в задоволенні позову, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 10500грн. суми заборгованості за надані Позивачем послуги автомобільного вантажного перевезення за Договором перевезення вантажів від 11.12.2019р. №11/12/2019 за маршрутом с.Ямниця (Івано-Франківська область) - с.Липовець (Вінницька область), що підтверджується Товарно-транспортною накладною від 12.12.2019р. №Р216, Заявкою на транспортні послуги від 12.12.2019р. б/н та Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо.

З врахуванням того, що Договором не встановлено моменту настання зобов'язання Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення, 09.09.2020р. Позивач звертався до Відповідача з вимогою в порядку ст.530 ЦК України про сплату 10500грн., яка залишена Відповідачем без задоволення.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 10500грн. вартості наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

У поданій до суду 15.01.2021р. за вх. №888/21 Відповіді на відзив Позивач зазначає, що підписання Відповідачем Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо свідчить про надання Позивачем всіх передбачених Договором документів та прийняття наданих Позивачем послуг і визнання Відповідачем зобов'язання з оплати наданих Позивачем послуг.

Окрім того, Позивач зазначає, що Відповідач не звертався до Позивача щодо одержання пакету документів, які передбачено п.4.3. Договору, а натомість отримав, підписав та повернув Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) без зауважень щодо неповноти поданого пакету документів.

Згідно доводів Позивача, Відповідач діяв недобросовісно та одразу не планував здійснювати оплату наданих Позивачем послуг, що підтверджується судовими рішеннями у аналогічних справах щодо Відповідача.

Щодо заперечень проти заявлених позовних вимог з підстав пропуску Позивачем строку позовної давності Позивач зазначає, що у відповідності до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватись спеціальна позовна даність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю, а згідно п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог у зв'язку із перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК України).

При цьому, з врахуванням визначення Сторонами назв сторін Договору, а також встановлення чинним законодавством складу сторін перевезення Позивач підсумовує, що між сторонами було укладено не договір перевезення, а змішаний договір (надання послуг та перевезення). Відтак, на думку Позивача, до правовідносин, які виникли між Сторонами, не може застосовуватись встановлений ч.5 ст.315 ГК України строк позовної давності.

Окрім того, згідно доводів Позивача, відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, з метою запобігання поширенню коронавірусної інфекції, строки, визначені статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк такого карантину, встановленого КМУ.

Позиція Відповідача:

Відповідачу поданому 30.11.2020р. за вх. №34325/20 Відзиві на позовну заяву від 27.11.2020р. б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що між сторонами укладено Договір перевезення вантажів, умовами якого (п.4.3. Договору) встановлено, що оплата послуг здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від Перевізника повного комплекту документів. Крім того, Сторонами в Заявці на транспортні послуги від 12.12.2019р. визначено 14 денний строк на оплату послуг перевезення.

Відтак, сторонами встановлено момент, з якого починається обчислення строку виконання зобов'язання з оплати наданих послуг перевезення та визначено умови, за настання яких виникає відповідне зобов'язання Відповідача, - з моменту надання Позивачем повного пакету документів. З підстав недоведення Позивачем факту надання Відповідачу всіх передбачених Договором документів Відповідач зазначає про передчасність вимоги про здійснення оплати перевезення.

Окрім того, як на підставу до відмови в позові Відповідач зазначає пропуск Позивачем встановленого ч.5 ст.315 ГК України шестимісячного строку позовної давності за вимогами Позивача як перевізника до Відповідача із вимогами, що випливають із перевезення, та просить суд застосувати позовну давність і відмовити в задоволенні позову.

У поданих 02.02.2021р. за вх. №2302/21 Запереченнях на відповідь на відзив від 28.01.2021р. б/н Відповідач зазначає, що Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) не свідчить про передання Позивачем Відповідачу пакету документів, який передбачено п.4.3. Договору, а лише підтверджує факт прийняття Відповідачем наданих Позивачем послуг.

Надання Позивачем експрес-накладної від 17.01.2020р. №59000479334596, якою, нібито, направлено документи Позивачу, згідно доводів Відповідача, не підтверджує вказану обставину, а доводить лише факт надання Позивачу поштових послуг, а Договором не встановлено обов'язку Відповідача звертатись до Позивача із вимогою про надання відповідних документів.

Щодо посилання Позивача на рішення Конституційного Суду України від 03.07.2012р. №14-рп/2012 Відповідач зазначає, що у вказаному рішенні КСУ взагалі не здійснював розгляд питання про застосування позовної давності до відносин перевезення, а здійснював тлумачення ст.786 ЦК України щодо оренди майна.

Щодо змішаної природи укладеного між Сторонами договору Відповідач зазначає, що найменування сторін не можуть слугувати підставами до змішаної правової природи договору, оскільки для оцінки договору на предмет його правової природи визначальними є його істотні умови (предмет договору,умови здійснення перевезення, ціна та порядок розрахунків, обсяг прав та обов'язків, а також відповідальність сторін).

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем істотних умов договору, які свідчать про його змішану правову природу Відповідач спростовує доводи Позивача щодо змішаної правової природи укладеного між Сторонами Договору та зазначає, що такий є договором перевезення.

В спростування доводів Позивача про продовження строку позовної давності на час карантину відповідно до Закону України від 30.03.2020р. №540-IX Відповідач зазначає, що вказаним нормативним актом внесено зміни до статей 257 та 258 ЦК України, проте, ні вказаним законом, ні будь яким іншим нормативним актом не передбачено продовження встановленого ст.315 ГК України строку позовної давності за договором перевезення.

З врахуванням наведеного Відповідач зазначає, що Позивач мав достатньо часу, - шість місяців, для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, проте не користався вказаним правом протягом законодавчо встановленого строку.

В судовому засіданні 16.02.2021р. представник Відповідача визнав, що право Позивача порушене, проте просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені, проте, в задоволенні позову слід відмовити повністю з підстав застосування наслідків спливу строку позовної давності з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 11.12.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» (надалі - Позивач, Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОТУЧАПИ» (надалі - Відповідач, Замовник) укладено Договір перевезення вантажів №11/12/2019 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1., 1.2. Договору) Замовник доручає, а Перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у Заявках Замовника.

Відповідно до п.2.1. Договору Перевізник зобов'язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника. Заявка повинна містити наступне: реквізити вантажовідправника и вантажоодержувача; маршрут; термін подачі транспортного засобу для завантаження; терміни виконання замовлення; масу вантажу; кількість місць; вартість вантажу; вартість перевезення.

Згідно п.2.2. Договору Перевізник зобов'язаний розглянути заявку і підтвердити замовлення протягом однієї години із моменту її отримання.

Відповідно до п.3.1 Договору Перевізник зобов'язується на підставі письмової заявки про перевезення вантажу, направленої Замовником факсимільним зв'язком (електронною поштою) здійснити перевезення та доставку вантажу з пункту відправлення в пункт призначення в термін, вказаний в заявці; забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження в погоджені сторонами терміни і в стані, придатному для автомобільних перевезень. Транспортні засоби повинні бути чистими, вимитими та не містити бруду. Тент не повинен містити пошкоджень, що можуть спричинити намокання чи забруднення вантажу; представник Перевізника (водій) зобов'язується бути присутнім при завантаженні вантажу, контролювати правильність завантаження. При виявленні порушень при завантаженні, що загрожують пошкодженням вантажу він зобов'язаний невідкладно повідомити особу, відповідальну за завантаження,та представника Замовника. У випадку відсутності у водія зауважень щодо завантаження, вантаж вважається прийнятим Перевізником в кількості та якості, згідно товарно-супровідних документів; забезпечити перевірку правильності внесення до товарно-супровідних документів записів щодо кількості вантажних місць, зовнішнього стану вантажу і його пакування; усі видатки пов'язані з належним виконанням даного Договору, після завантаження і до розвантаження отримувачем несе Перевізник; Перевізник інформує Замовника про вимушені затримки транспортних засобів, аварії та інші непередбачені обставини; за запитом Замовника інформувати його про рух та місцезнаходження вантажу негайно подавати Замовнику протоколи про пошкодження, втрату або викрадення вантажу/якщо такі є; надавати Замовнику Акт виконаних робіт, рахунки, CMR, товарно-транспортні та податкові накладні та документи, що супроводжують поставку вантажу протягом семи календарних днів з моменту завершення перевезення, здійсненого на підставі кожної окремої заявки Замовника; Перевізник несе повну відповідальність за збереження та цілісність вантажу під час транспортування до місця призначення, збереження цілісності пломб, цілісність тенту; Перевізник несе повну відповідальність за закріплення вантажу (ремені безпеки, навантаження на осі) та у випадку порушення даних вимог відшкодовує Замовнику, третім особам завдані збитки, пов'язані з таким недотриманням вимог; у разі, якщо Замовник є отримувачем вантажу, що підлягає перевезенню згідно Заявки, Перевізник зобов'язується повідомити Замовника про випадки, коли при завантаженні водій виявив, що вантаж не упакований звичайним для нього способам, який забезпечує схоронність вантажу (тара/упакування є пошкоджені/втратили належний вигляд), або має інші видимі дефекти; негайно повідомляти Замовника про наявність актів розбіжностей при передачі поставленого вантажу, чи інших документів, що пов'язані із передачею вантажу у пункті призначення.

Згідно п.3.2. Договору Замовник зобов'язаний надавати Перевізнику письмову заявку (по факсу, електронною поштою) на перевезення вантажів визначеним маршрутом перевезення; здійснювати своєчасно оплату згідно умов Договору; негайно інформувати Перевізника про всі обставини, які перешкоджають відправленню вантажів, надавати по запиту Перевізника необхідну інформацію для виконання ним обов'язків, передбачених Договором; Замовник здійснює своїми засобами та силами завантаження та розвантаження вантажу, що відбувається на території Замовника. Забезпечує завантаження з врахуванням вагових обмежень; Замовник використовує транспортний засіб, наданий Перевізником виключно у відповідності із заявкою, Замовник не має права передавати свої права та обов'язки з використання транспортних засобів третіми особам без згоди Перевізника.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами погоджено, що розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акта виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

Вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок (п.4.2. Договору).

Відповідно до п.4.3. Договору оплата здійснюється протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання від Перевізника повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR,товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують партію поставки вантажу.

Згідно п.4.4. Договору оплата проводиться в гривнях, у разі отримання Замовником в повному обсязі оригіналів правильно оформлених документів, вказаних у п.3.1.9. та п. 4.3. Договору.

Пунктом 5.3. Договору Сторонами погоджено, що з моменту передачі вантажу Перевізнику та до моменту передачі його отримувачу, Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що завантажений у автомобіль.

Перевізник несе повну відповідальність за неправомірну поведінку водія (порушення ПДР та ін.) (п.5.4. Договору).

Пунктом 5.5. Договору Встановлено, що у випадку несвоєчасної доставки вантажу у визначені строки, Перевізник сплачує штраф в розмірі 300 гривень за запізнення у кожну точку доставки.

Відповідно до п.5.6. Договору у випадку пошкодження, недостачі чи втрати вантажу (в тому числі передачі вантажу особі, що не являється отримувачем), Перевізник відшкодовує Замовнику вартість вантажу та сплачує пеню в розмірі 10% від вартості замовлення.

Згідно п.5.7. Договору у випадку пошкодження вантажу, спричиненого порушенням порядку його закріплення Перевізник відшкодовує Замовнику вартість пошкодженого вантажу та сплачує пеню в розмірі 10% від пошкодженого чи втраченого вантажу.

У випадку невчасної подачі під завантаження транспортних засобів, Замовник має право стягнути штраф у розмірі 500 гривень за кожну почату добу протермінування при внутрішніх перевезеннях (в межах України) і 1000 гривень при міжнародних перевезеннях; у випадку порушення Перевізником (його представником/водієм) зобов'язання вказаного у п. 3.1.12., 3.1.13 Перевізник сплачує штраф у розмірі 500 грн. за кожний випадок неналежного виконання даного зобов'язання (п.5.8., 5.9. Договору).

Пунктом 8.1. Договору встановлено, що всі зміни і доповнення до Договору здійснюються у разі необхідності та оформляються у письмовій формі двосторонніми документами, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п.9.1. Договору Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2020р., але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення дії Договору за два тижні до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на ще один рік на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

12.12.2019р. Відповідачем надіслано Позивачу Заявку на транспортні послуги, якою замовлено послуги з перевезення вантажу (Бочки металеві, нові, пусті) за маршрутом с.Ямниця, Івано-Франківська область ТОВ «Барвапромтара» - с.Липовець вул.В.Копитка, 62а на автомобілі типу «тент», номер авто НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Вартість перевезення визначено в розмірі 10500грн. Умови оплати: оплата 14 днів після отримання оригінальних документів; оплати відбуваються кожну п'ятницю. Додаткові умови: водій відповідає за цілісність вантажу протягом транспортування; допускається нормативний простій на завантаженні/розвантаженні 24 години.

Вказану Заявку підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортною накладною від 12.12.2019р. №Р216, в якій Відповідач зазначений як Замовник та Вантажоодержувач.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо, згідно якого Позивач на підставі Договору від 11.12.2019р. №11/12/2019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги за маршрутом с.Ямниця, Івано-Франківська область - с.Липовець Вінницька область, авто МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2 вартістю 10500грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

З врахуванням того, що, згідно доводів Позивача, Договором не встановлено моменту настання зобов'язання Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення, з метою досудового врегулювання спору Позивач 09.09.2020р. звертався до Відповідача Вимогою-претензією від 09.09.2020р. вих. №09/09-20 про сплату у семиденний строк 10500грн. заборгованості за перевезення згідно Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо. Відповідачем вказану вимогу одержано 12.09.2020р., що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Відповідача на Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення від 09.09.2020р. №5401710656200, проте, залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Вимоги в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З врахуванням того, що, згідно доводів Позивача, Договором не встановлено моменту настання зобов'язання Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення, 09.09.2020р. Позивач звертався до Відповідача з вимогою в порядку ст.530 ЦК України про сплату 10500грн., яка залишена Відповідачем без задоволення.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 10500грн.

Відповідач у поданому 30.11.2020р. за вх. №34325/20 Відзиві на позовну заяву від 27.11.2020р. б/н проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що між сторонами укладено Договір перевезення вантажів, умовами якого (п.4.3. Договору) встановлено, що оплата послуг здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від Перевізника повного комплекту документів. Крім того, Сторонами в Заявці на транспортні послуги від 12.12.2019р. визначено 14 денний строк на оплату послуг перевезення після отримання оригінальних документів.

З підстав недоведення Позивачем факту надання Відповідачу всіх передбачених Договором документів Відповідач зазначає про передчасність вимоги про здійснення оплати перевезення.

Позивач у поданій до суду 15.01.2021р. за вх. №888/21 Відповіді на відзив зазначає, що підписання Відповідачем Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо свідчить про надання Позивачем всіх передбачених Договором документів та прийняття наданих Позивачем послуг і визнання Відповідачем зобов'язання з оплати наданих Позивачем послуг.

При цьому, з врахуванням визначення Сторонами назв сторін Договору, де Відповідач визначений як Замовник, з покликанням на ст.307 ГК України та ст.909 ЦК України, а також встановлення чинним законодавством складу сторін перевезення Позивач підсумовує, що між сторонами було укладено не договір перевезення, а змішаний договір (надання послуг та перевезення). Відтак, на думку Позивача, до правовідносин, які виникли між Сторонами, не може застосовуватись встановлений ч.5 ст.315 ГК України строк позовної давності.

Надання Позивачем експрес-накладної від 17.01.2020р. №59000479334596, якою, нібито, направлено документи Позивачу, згідно доводів Відповідача, не підтверджує про направлення всіх необхідних документів, а доводить лише факт надання Позивачу поштових послуг, а Договором не встановлено обов'язку Відповідача звертатись до Позивача із вимогою про надання відповідних документів.

Щодо змішаної природи укладеного між Сторонами договору Відповідач зазначає, що найменування сторін не можуть слугувати підставами до змішаної правової природи договору, оскільки для оцінки договору на предмет його правової природи визначальними є його істотні умови (предмет договору, умови здійснення перевезення, ціна та порядок розрахунків, обсяг прав та обов'язків, а також відповідальність сторін).

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися відпевних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати відзобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова відзобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст.914 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір; за довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Приписами ч.1 ст.306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч.2 вказаної статті суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч.3 ст.306 ГК України).

Згідно ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч.2 ст.306 ГК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.306 ГК України вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Згідно ч.5 ст.306 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Приписами ч.5 ст.315 ГК України встановлено, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення вантажу на суму 10500грн., наведене стверджує також Позивач та не заперечує Відповідач, відтак, права Позивача на оплату наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг, за захистом яких він звернувся до суду, порушені, що визнано представником Відповідача в судовому засіданні.

Крім цього, представниками Сторін визнано та не заперечується факт укладення Договору, складення Заявки на транспортні послуги від 12.12.2019р. б/н, Товарно-транспортної накладної від 12.12.2019р. №Р216 та Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо.

З врахуванням наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про те, що укладений між Сторонами Договір перевезення вантажів від 11.12.2019р. №11/12/2019 є договором про перевезення вантажів, довгостроковим річним договором з врахуванням вищеописаних положень Договору та з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.1.1., 1.2. Договору Замовник доручає, а Перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору, та є його невід'ємними частинами.

Сторонами у п.4.2. Договору визначено, що вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок.

При цьому, відповідно до п.2.1. Договору Перевізник зобов'язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника. Заявка повинна містити наступне реквізити вантажовідправника и вантажоодержувача; маршрут; термін подачі транспортного засобу для завантаження; терміни виконання замовлення; масу вантажу; кількість місць; вартість вантажу; вартість перевезення.

У відповідності до п.4.1. Договору розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акта виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

Відповідно до п.4.3. Договору оплата здійснюється протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання від Перевізника повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують партію поставки вантажу.

Зміст укладеного Договору відповідає умовам, визначеним у нормах ст.ст.306, 307 Господарського кодексу України та ст.ст. 909, 914 ЦК України.

Більше того, статтею ст.914 ЦК України передбачено, що у довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

З врахуванням вищенаведеним положень ст.914 ЦК України суд зазначає, що викладені у відповіді на відзив доводи Позивача про те, що укладених між Сторонами Договір за своєю правовою природою є змішаним договором, за яким надаються послуги та перевезення вантажу, не відповідають матеріалам справи, в тому числі поданим самим ж Позивачем доказам та наведеним доводам.

Так, у складеній Заявці на транспортні послуги Сторонами визначено лише вартість перевезення. Інші наведені істотні умови є істотними умовами договору перевезення чи умовами, які встановлюються у довгостроковому договорі перевезення.

Поряд з цим, в укладеному між Сторонами Договорі перевезення вантажів від 11.12.2019р. №11/12/2019 відсутні істотні умови договору про транспортного експедирування в частині надання послуг, які відрізняють такі договори від договорів перевезення.

Так, на відміну від норм ст.316 ГК України, ст.929 ЦК України, ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» в укладеному між Сторонами Договорі не визначено не тільки експедитора, але й обов'язку експедитора виконати або організувати виконання визначених послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, визначено лише обов'язок перевізника на безпосереднє перевезення вантажу. Крім того, укладений між Сторонами Договір не містить передбачених ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотних умов, які не властиві договору перевезення, зокрема й порядок погодження змін маршруту тощо.

При цьому, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується факт надання Позивачем Відповідачу будь-яких інших послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, окрім як власне послуги з перевезення Позивачем вантажу за вказаним Відповідачем маршрутом та вручення такого вантажу вантажоодержувачу.

Заявка на транспортні послуги від 12.12.2019р. передбачена пунктами 2.1., 2.2. та 4.2. Договору як підстава до прийняття Позивачем вантажу до перевезення, здійснення перевезення та вручення вантажу вантажоодержувачу, складена на виконання Договору та згідно п.2.1. Договору визначає, зокрема, замовлення послуг з перевезення визначеного Відповідачем вантажу за визначеним Відповідачем маршрутом визначеному Відповідачем вантажоодержувачу на визначеному Відповідачем типі транспорту із визначеною вартістю перевезення.

Будь яких інших відомостей про надання Позивачем Відповідачу за вказаними Договором та Заявкою будь-яких інших послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу вказані замовлення не містять.

При цьому, суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016р. у справі №922/1519/16, що зазначення в назвах замовлень «на транспортні послуги» в розумінні ст.909 ЦК України не впливає на кваліфікацію договору, в тому числі правовідносин сторін.

Посилання Позивача на Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) як підставу до виникнення відносин щодо надання послуг спростовуються п.п.3.1.9, 4.1. Договору, згідно з якими Акт є визначеним у Договорі документом, яким оформляється факт надання послуг з перевезення вантажу та на підставі якого здійснюється оплата таких послуг.

Як прямо зазначено в Акті від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо, такий складено Сторонами на виконання та на підставі Договору від 11.12.2019р. №11/12/2019.

Більше того, Акт підтверджує факт надання Позивачем і прийняття Відповідачем транспортних послуг саме з перевезення вантажу автомобільним транспортом за визначеним Відповідачем у відповідному Замовленні маршрутом.

Крім висновків суду щодо правової природи Договору суд, з врахуванням наведених вище доводів, зазначає, що і правовідносини, які склались між Сторонами, були відносинами з перевезення, що підтверджується Заявкою на транспортні послуги від 12.12.2019р., даними, в тому числі щодо вантажоодержувача, товарно-транспортної накладної від 12.12.2019р. №Р216, Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) (найменування - транспортних) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо.

Існування між Сторонами правовідносин перевезення підтверджує і сам Позивач. Зокрема, у позовній заяві (а.с.9): «Позивачем … було здійснено автомобільне перевезення вантажу…»; «… з усього вищенаведеного можна зробити висновок, що між сторонами існують правовідносини за … договором перевезення вантажу…».

Крім того, у позовній заяві як нормативну підставу позову Позивач покликається на норми законодавства, які визначають відносини з перевезення, а також на Статут автомобільного транспорту Української УРСР в частині розрахунку саме за перевезення вантажів.

Більше того, щодо визначення назви сторони Відповідача - Замовник суд зазначає, що наведене не змінює правової природи правовідносин між Сторонами та не суперечить укладеному між Сторонами Договору, складеній Позивачем товарно-транспортій накладній та іншим поданим самим ж Позивачем доказам. Оскільки, пунктом 3.1.12 укладеного між Сторонами Договору перевезення вантажів визначено, що Замовник може бути одночасно Отримувачем вантажу; у товарно-транспортій накладній від 12.12.2019р. №Р216 Вантажоодержувачем зазначено безпосередньо Відповідача.

При цьому суд зазначає, що послуги надавались на підставі Заявки від 12.12.2019р., яка є невід'ємною частиною Договору, а підтвердженням надання послуг, тобто виконання зобов'язань з приводу правовідносин, що існували за наслідками прийняття Позивачем до виконання Заявки Відповідача, є складений між Сторонами на підставі та на виконання умов Договору Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо.

Вказаним спростовуються також доводи Відповідача щодо недоведення Позивачем факту передання Відповідачу оригіналів всіх передбачених пунктом 3.1.9. Договору документів, передчасності позову, оскільки надання таких документів разом із Актом виконаних робіт свідчить про виконання Позивачем належним чином взятих на себе за Договором зобов'язань, а відтак, Відповідач, підписуючи Акт, в силу приписів п.4.3., 4.4. Договору, фактично визнав виникнення зобов'язання з оплати таких послуг.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі висновки суду щодо правової природи укладеного між Сторонами Договору перевезення вантажів від 11.12.2019р. №11/12/2019 та надані самим ж Позивачем докази, які підтверджують існування між Сторонами правовідносин саме на підставі укладеного Договору - Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо, беручи до уваги недоведеність Позивачем факту існування між Сторонами правовідносин з приводу надання будь-яких інших пов'язаних з перевезенням послуг, окрім перевезення, беручи до уваги визначення правовідносин Сторін самим Позивачем у позовній заяві та норми законодавства, якими він обґрунтовує позовні вимоги, враховуючи також визначення Відповідача як вантажоодержувача як в Договорі (п.3.1.2), так і в наданій Позивачем товарно-транспортній накладній, суд приходить до висновку, що правовідносини склались між Сторонами на підставі укладеного Договору перевезення вантажів від 11.12.2019р. №11/12/2019, підтвердженням факту існування таких є складений відповідно та з посиланням на Договір Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо, відтак, такі за своєю правовою природою є правовідносинами з перевезення вантажу за довгостроковим (річним) договором перевезення.

Надаючи правову оцінку зобов'язальним правовідносинам, які виникли між Сторонами, судом взято до уваги та надано правову оцінку не тільки підставам їх виникнення і обсягу прав та обов'язків сторін, а й фактично вчиненим на виконання таких зобов'язань діям Сторін, в тому числі складеним та підтвердженим Сторонами за наслідками виконання документам.

При цьому, з врахуванням вищенаведених висновків, суд зазначає, що послуги за Договором Позивачем фактично надані Відповідачу, вартість послуг 10500грн., проте, такі Відповідачем не оплачені, відтак, право Позивача на отримання плати за надані послуги порушене, вимоги Позивача є підставними та обґрунтованими, проте, в позові слід відмовити з причин застосування наслідків спливу позовної даності з огляду на наступне.

Щодо викладеної у відзиві на позовну заяву заяви Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч.1 ст.258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018р. у справі №916/2073/17 та постанові Верховного Суду України від 16.11.2016р. у справі №6-2469цс16.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Суд зазначає, що доводи Позивача щодо того, що Договором не встановлено моменту настання зобов'язання Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення, спростовуються положеннями п.4.3 Договору, згідно якого оплата здійснюється протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту отримання від Перевізника повного комплекту документів.

З врахуванням наданих Учасниками справи доводів, поданих доказів та встановлених судом обставин справи, зокрема п.4.3. Договору щодо здійснення оплати протягом 21 календарного дня з моменту отримання документів, в тому числі акту виконаних робіт, беручи до уваги дату підписання Сторонами Акту здачі-приймання робіт (13.12.2019р.) суд зазначає, що перебіг позовної давності у даній справі розпочинається 22-й календарний день з моменту отримання документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують кожну окрему партію поставки вантажу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2018р. у справі №914/1791/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.05.2019р. у справі №490/177/16-ц.

Так, Позивач дізнався про порушення свого права на оплату послуг, а відтак про початок перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу за Актом надання послуг від 13.11.2019р. №ОУ-13/12зо на двадцять другий календарний день з моменту його підписання - 04.01.2012р.

Приписами ч.3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Проте, згідно ч.5 ст.315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у п.28 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» та у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016р. у справі №922/1519/16, що норми ч.3 ст.925 ЦК України та ч.5 ст.315 ГК України співвідносяться між собою як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом, що випливає з перевезення, звернувся перевізник до вантажоодержувача, відтак, позовну давність слід обраховувати за правилами ч.5 ст.315 ГК України.

При цьому суд враховує, що визначальним у застосуванні положень ч.5 ст.315 ГК України (Порядок вирішення спорів щодо перевезень) є не правова природа укладеного між Сторонами Договору, а правова природа саме правовідносин, які склались між Сторонами, оскільки ч.5 ст.315 ГК України встановлює строк позовної давності саме до позовів, що «випливають з перевезення», а не безпосередньо з договору перевезення. Як встановлено вище в мотивувальній частині рішення, між Сторонами склались саме правовідносини з перевезення вантажу, в яких Позивач був перевізником, а Відповідач - вантажоодержувачем.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що встановлений приписами ч.5 ст.315 ГК України шестимісячний строк позовної давності за вимогами перевізника до вантажоодержувача, що випливають з перевезення по здійсненому перевезенні згідно Договору та за Актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо сплив 04.07.2020р.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, зокрема, Витягу з Протоколу автоматизованого розподілу судової справи №916/3028/20 між суддями від 23.10.2020р. та відбитку штемпеля Господарського суду Одеської області на позовній заяві, Позивач звернувся до господарського суду із даним позовом 23.10.2020р.

Суд вважає необґрунтованими доводи Позивача щодо продовження на строк дії карантину встановленого приписами ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вимогами перевізника про пред'явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, з огляду на наступне.

Законом України від 30.03.2020р. №540-IX продовжено на час карантину визначені ст.ст.257, 258 ЦК України строки. Проте, як зазначено вище, спеціальний строк позовної давності за вимогами перевізника про пред'явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, встановлено не ст.258 ЦК України, а ч.5 ст.315 ГК України.

При цьому суд зазначає, що вказаним Законом України від 30.03.2020р. №540-IX зміни у ст.315 ГК України не внесені, визначений ч.5 ст.315 ГК України строк на час дії карантину не продовжувався. Позивачем не доведено, що Законом України від 30.03.2020р. №540-IX чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом продовжено визначений ч.5 ст.315 ГК України строк позовної давності; доводи щодо продовження передбаченого ч.5 ст.315 ГК України строку позовної давності з підстав продовження визначених ст.ст.257, 258 ЦК України строків Позивачем не обґрунтовані.

Щодо доводів Позивача з приводу рішення Конституційного Суду України від 03.07.2012р. №14-рп/2012 суд зазначає, що Позивачем не наведено доводів, що у вказаному рішенні КСУ здійснював розгляд питання про застосування позовної давності до відносин перевезення вантажу.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі висновків суду щодо правової природи укладеного між Сторонами Договору та правовідносин за ним, висновків суду щодо порушення права Позивача, висновків суду щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами Позивача на двадцять другий календарний день з моменту отримання Відповідачем від Позивача Акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 13.12.2019р. №ОУ-13/12зо; визначення ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вказаними вимогами, незазначення Позивачем причин пропуску строку позовної давності, а відтак, не доведення таких причин, недоведення Позивачем зупинення чи переривання перебігу строку позовної давності, беручи до уваги висновки суду щодо спливу строку позовної давності за заявленими вимогами 04.07.2020р., а також з врахуванням дати звернення Позивача із даним позовом до господарського суду (23.10.2020р.), враховуючи викладену Відповідачем у відзиві заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом встановлено, що Позивачем пропущено строк позовної давності за зверненням до господарського суду із позовом про захист своїх порушених прав на оплату послуг перевезення вантажу, що має наслідком відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balanceofprobabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами договору перевезення, виникнення на його підставі відносин з приводу перевезення вантажу, існування заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати наданих Позивачем послуг перевезення в розмірі 10500грн., наявності порушеного права Позивача, подану Відповідачем до ухвалення рішення судом заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а також висновки суду щодо спливу спеціального (скороченого) строку позовної давності за вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача вартості послуг перевезення суд дійшов висновків про наявність правових підстав до відмови в позові повністю з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 4750грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 19.10.2020р. №944 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №18 до позовної заяви.

Довідкою Господарського суду Одеської області від 26.10.2020р. №08-39/4085/2020 по справі №916/3028/20 підтверджується зарахування на підставі Виписки Державної казначейської служби України в Одеській області від 19.10.2020р. №133184278 сплаченого Позивачем згідно Платіжного доручення від 19.10.2020р. №944 судового збору на рахунок UA078999980313121206083015008, відкритий в УДКСУ у м.Одесі.

В обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витратна оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до позовної заяви долучено копію Договору про надання правової допомоги від 12.10.2020р. №12/10/20, за умовами якого (п.п.1.1., 1.2. Договору) Адвокат Мартиненко Михайло Сергійович (за Договором - Виконавець) зобов'язується надати Товариству з обмеженою відповідальністю «АНТАЛІЯ ЛТД» (за Договором - Замовник) правову допомогу та юридичні послуги, згідно анкети-замовлення до цього Договору, яка є невід'ємною частиною цього Договору, в порядку та на умовам визначених Сторонами в таких додатках до Договору та в Договорі. Правова допомога та юридичні послуги полягають в збиранні та правовому аналізі інформації, ознайомленні з документами та матеріалами, в т.ч. наданим Замовником, з метою формування правової позиції з питань, визначених Замовником; наданні усних та письмових консультацій та роз'яснень щодо правових питань; представництві інтересів Замовника в судах всіх інстанцій, перед третіми особами будь-якої організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, перед органами державної влади та місцевого самоврядування та їх структурними одиницями; складанні листів, запитів, договорів, інших документів на замовлення Замовника; правова допомога та юридичні послуги можуть надаватись в інших формах та видах.

Розділом 2 Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 визначено права та обов'язки його Сторін.

Відповідно до п.3.1. Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 за надання правової допомоги та юридичних послуг Замовник сплачує Виконавцю плату, розмір якої та порядок виплати якої визначається додатками до цього Договору.

Згідно п.3.2. Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 плата за надання правової допомоги сплачується Замовником в готівковому або безготівковому порядку на поточний рахунок Виконавця з зазначенням відповідного призначення платежу.

Пунктом 3.3. Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 Сторонами погоджено, що у вартість наданих юридичних послуг та правової допомоги не входять транспортні витрати, представницькі витрати, оплата нотаріальних послуг, судовий збір, інші обов'язкові платежі, інші витрати Виконавця, пов'язані із цим Договором. Вищевказані послуги оплачуються Замовником додатково.

Документами, підтверджуючими надання правової допомоги відповідно до умов цього Договору є відповідні акти наданих послуг, підписанням яких Замовник підтверджує відсутність претензій будь-якого характеру до Виконавця за цим Договором стосовно обсягу послуг, визначеному в таких актах (п.3.4. Договору від 12.10.2020р. №12/10/20).

Відповідно до п.4.1. Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2020р. Якщо жодна зі Сторін за один календарний місяць до закінчення строку дії цього Договору не заявить про своє бажання припинити дію цього Договору, цей Договір вважається пролонгованим на тих самих умовах, на той самий строк, і так щоразу.

Згідно п.4.2. Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 підтвердженням надання послуг з надання правової допомоги за цим Договором є двосторонній Акт, який підписується Сторонами в строк три робочі дні з моменту виконання послуги, за відсутності зауважень збоку Замовника.

Додатком від 12.10.2020р. №1 до Договору від 12.10.2020р. №12/10/20 Сторонами погоджено, що (п.1. Додатку): вказаний Додаток №1 до Договору №12/10/20 від 12 жовтня 2020 року про надання правової допомоги визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (гонорару) Замовником у господарській справі за позовом ТОВ "АНТАЛІЯ ЛТД" до ТОВ "АГРОТУЧАПИ" про стягнення 10500грн. боргу за надані послуги з перевезення вантажів.

Відповідно до п.2. Додатку вартість послуг становить: ознайомлення з наданими Замовником документами з метою написання позовної заяви (0,5год.) вартістю 500грн.; вивчення законодавства та судової практики з аналогічних справ (0,5год.) вартістю 500грн.; надання клієнту юридичної консультації щодо перспектив судової справи(0,5год.) вартістю 500грн.; складання позовної заяви з урахуванням обставин справи та наданих Замовником документів та доказів(2год.) вартістю 2000грн.; підготовка додатків до позовної заяви у необхідній кількості примірників(0,5год.) вартістю 250грн.; особиста участь адвоката (Виконавця)у судових засіданнях, підготовка необхідних процесуальних документів: клопотань, заяв, тощо(прогнозовано) (1год.) вартістю 1000грн.

Пунктом 2.1. Додатку Сторонами погоджено, що вартість послуг Виконавця повністю співмірна з складністю справи, що виявилася у пошуку необхідної судової практики;часом, витраченим Виконавцем на виконання відповідних робіт, який без врахування участі Виконавця у судових засіданнях, склад 4 години;обсягом наданих Виконавцем послуг та виконаних робіт, враховуючи намагання досудового вирішення справи;ціною позову, яка є значною сумою для Замовника, з урахуванням сьогоднішньої економічної ситуації, спричиненої пандемією COVID-19.

Згідно п.3. Додатку оплата вартості послуг, зазначених у п.2. цього Додатку №1 до Договору №12/10/20 від 12 жовтня 2020 року про надання правової допомоги, здійснюється в наступному порядку - 100% вартості послуг, зазначених у п.2. цього Додатку №1 до Договору №12/10/20 про надання правової допомоги сплачується протягом п'яти робочих днів з дня ухвалення рішення по справі за позовом ТзОВ «АНТАЛІЯ ЛТД» до ТзОВ «АГРОТУЧАПИ» про стягнення 10500грн. боргу за надані послуги перевезення вантажів.

Актом наданих послуг від 12.10.2020р. б/н за Договором №12/10/20 про надання правової допомоги Сторонами вказаного Договору підтверджується, що Виконавець надав, а Замовник отримав наступні послуги:ознайомлення з наданими Замовником документами з метою написання позовної заяви (0,5год.) вартістю 500грн.; вивчення законодавства та судової практики з аналогічних справ (0,5год.) вартістю 500грн.; надання клієнту юридичної консультації щодо перспектив судової справи (0,5год.) вартістю 500грн.; складання позовної заяви з урахуванням обставин справи та наданих Замовником документів та доказів (2год.) вартістю 2000грн.; підготовка додатків до позовної заяви у необхідній кількості примірників (0,5год.) вартістю 250грн.; особиста участь адвоката (Виконавця) у судових засіданнях, підготовка необхідних процесуальних документів: клопотань, заяв, тощо (прогнозовано) (1год.) вартістю 1000грн.

Загальна вартість наданих послуг становить 4750грн.

Вказаний Договір, Додаток №1 до нього та Акт наданих послуг підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін Договору.

Мартиненко Михайло Сергійович є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28.08.2017р. серії МК №001228 та Ордеру від 12.10.2020р. серії ВЕ №1024402.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням вищенаведеного, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №916/3028/20 Господарським судом Львівської області.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є надмірною та не підлягає відшкодуванню, оскільки справа є нескладною, не потребує вивчення великої кількості документів і судової практики, сума позову є незначною, надані адвокатом послуги не відносяться до категорії складних та не пов'язані із застосуванням великого обсягу законодавства, а також не вимагають значного обсягу юридичної і технічної роботи, заявлена сума становить фактично половину вартості ціни позову, її стягнення покладає на Відповідача додатковий фінансовий тягар та є надмірною, Позивач не надав платіжного доручення про сплату вказаної суми.

Проте, Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин співмірності, дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Відтак, сума документально підтверджених понесених Позивачем судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги становить 4750грн.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн., а також 4750грн. вартості послуг професійної правничої допомоги, недоведення Відповідачем доводів спростування обставин співмірності, дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2102грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, Понесені Позивачем судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 4750грн. слід покласти на Позивача, залишити понесені Позивачем судові витрати на сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. та оплату вартості послуг професійної правничої допомоги в розмірі 4750грн. за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193, 306, 307, 315 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 256 - 258, 261, 264, 267, 509, 526, 527, 530, 610-612, 614, 627, 629, 638, 901, 902, 909, 914, 925 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 22.02.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Попередній документ

95132855

Наступний документ

95132857

Інформація про рішення:

№ рішення:	95132856
№ справи:	916/3028/20
Дата рішення:	16.02.2021
Дата публікації:	26.02.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (18.11.2020)
Дата надходження:	18.11.2020
Предмет позову:	Про стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (4)

08.12.2020 11:30	Господарський суд Львівської області
29.12.2020 11:00	Господарський суд Львівської області
14.01.2021 11:00	Господарський суд Львівської області
16.02.2021 09:30	Господарський суд Львівської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ФАРТУШОК Т Б

відповідач (боржник):

ТзОВ "Агротучапи"

позивач (заявник):

ТзОВ "Анталія ЛТД"

представник позивача:

Мартиненко Михайло Сергійович