Номер провадження 2/754/621/21
Справа №754/3229/20
іменем України
10 лютого 2021 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором від 19.12.2005 в розмірі 4 307, 31 дол. США, з яких: 1 495, 71 дол. США - заборгованість за користування кредитом за період з 01.04.2019 по 17.01.2020; 2 811, 6 дол. США - комісія за користування кредитом.
Вимоги позову мотивовано тим, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, внаслідок невиконання якого виникла заборгованість в розмірі 207 262, 28 дол., з яких: 12 614, 93 дол. США - заборгованість за кредитом; 43 490, 26 дол. США - заборгованість за відсотками; 2 811, 6 дол. США - заборгованість по комісії; 148 345, 49 дол. США - пеня. При цьому, законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати повернення повної суми кредиту, тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки, у відповідності до якого остання несе солідарну відповідальність в разі невиконання умов основного зобов'язання.
16.03.2020 ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд, справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.
09.04.2020 зі сторони ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого вказує на те, що не визнає суму заборгованості за договором, оскільки позивачем не надано доказів перерахування суми коштів в розмірі 22 935, 49 дол. США на рахунок «Петровка Авто». Поміж іншого, відповідач вказує на те, що між ним та банком укладено також договір застави транспортного засобу, на виконання якого 14.03.2012 банку було передано автомобіль «Шевролет», д/н НОМЕР_1 , що підтверджується актом приймання автомобіля. Банком вказаний автомобіль реалізований в 2014 році. Зокрема, кредитним договором визначено строк кредитування до 18.12.2012, а тому після вказаного строку право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом припиняється. Щодо комісії відповідач зазначав на пропуск позивачем строків позовної давності.
15.04.2020 зі сторони представника ОСОБА_1 до суду знову надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким посилався на відсутність права в банку нараховувати відсотки за користування кредитом після закінчення строку кредитування, а також на пропуск останнім строків позовної давності в частині стягнення комісії за обслуговування кредиту.
15.04.2020 зі сторони представника ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, аналогічний по змісту відзиву, поданому представником ОСОБА_1
28.05.2020 зі сторони позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у відповідності до якої зазначає, що оскільки договір між сторонами не розірваний та не припинений, відсутні підстави припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості по кредиту. При цьому посилається на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зокрема, зазначає про те договір укладений між сторонами діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним, а умови договору в частині винагороди (комісії) не суперечать нормам діючого законодавства. Щодо строків позовної давності позивач посилався на те, що обставини, на які посилається відповідач не відповідають дійсності, строк позовної давності позивачем не пропущено.
02.06.2020 до суду зі сторони позивача надійшла відповідь на відзив, у відповідності до якої вказує на те, що банком свої зобов'язання за договором виконались в повному обсязі, а саме відповідачу надавались кредитні кошти. Дійсно на виконання умов договору застави банку передано заставне майно, а саме автомобіль 14.03.2012, проте довіреність на реалізацію автомобіля заставодавець надав лише 20.09.2012. Коштів від реалізації автомобіля виявилось недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі, отже зобов'язання за кредитним договором не припинились. Наданий до суду розрахунок заборгованості містить врахування всіх сум та здійснених на його виконання платежів. Інші обставини, викладені в відповіді на відзив є аналогічними обставинам, викладеним в відповіді на відзив, яка надійшла до суду 28.05.2020.
Інші подані стороною позивача відповіді на відзив дублюються та є аналогічними викладеним вище.
22.06.2020 ухвалою суду постановлено здійснювати розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
28.06.2020 зі сторони позивача надійшла відповідь на відзив аналогічна тій, що надійшла до суду 02.06.2020.
21.07.2020 до суду від представника ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у відповідності до яких вказує на те, що посилання сторони позивача, викладені у відзиві, щодо нарахування відсотків на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, спростовується текстом самої позовної заяви, у відповідності до якої відсотки нараховані за користування кредитними коштами на підставі ст. 1048 ЦК України. В той же час, якщо розглядати стягнення відсотків, як такі, що нараховані за на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, то позивачем пропущено строки позовної давності, оскільки вказані вимоги є похідними від основної суми боргу.
28.07.2020 зі сторони позивача до суду надійшли пояснення, у відповідності до яких посилається на обставини, викладені в поданих відповідях на відзив.
29.07.2020 зі сторони позивача надійшли пояснення аналогічні, наведеним вище.
В судове засідання представник позивача не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
При цьому, під час участі в попередніх судових засіданнях представник позивача не міг відповісти на поставлені йому питання щодо природи заборгованості, зокрема, відсотків, які позивач просить стягнути з відповідачів, комісії тощо.
У зв'язку з потребою представника позивача в часі для надання відповідей на питання, судом оголошувалась перерва в судовому засіданні, після якої чітких відповідей на питання, які стосуються предмету позову представником позивача надано не було.
Від представника відповідачів до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Судом встановлено наступне.
19.12.2005 між позивачем та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №K2S4AK00210011, у відповідності до якого відповідач отримав кредит в розмірі 22 935, 49 дол. США, зі сплатою 1,04% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0, 38 % від суми виданого кредиту щомісячно, строком до 18.12.2012.
19.12.2005 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки №k2s4АK00210011, у відповідності до якого відповідач надала поруку перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором №K2S4AK00210011 від 19.12.2005.
Щодо вимог до ОСОБА_2 суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення статті 525 ЦК України забороняють односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Ч. 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання саме основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Обсяг зобов'язань поручителя визначається, як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено, зокрема обсяг і строк зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Аналіз зазначеної правової норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на викладене характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 209/3779/15-ц, Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 6-623цс17, від 17.09.2017 року у справі № 6-53цс14.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 490/5224/14-ц висловила правовий висновок про те, що порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов'язання, а отже, й обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов'язанням. Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
У відповідності до п. 12 договору поруки, порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
У відповідності до умов кредитного договору термін повернення кредиту сплив 18.12.2012.
Виходячи з наведеного, оскільки кредитор протягом 5 років від дня настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя, порука відповідно ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 12 договору поруки припинилась.
Позивач, подавши 11.03.2020 позов про стягнення заборгованості з поручителів у солідарному з боржником порядку, пропустив строк на пред'явлення позову до поручителя.
При цьому, позивачем не надано до суду доказів пред'явлення вимоги до поручителя до 18.12.2017.
У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зокрема, щодо вимог позову до відповідачів необхідно зазначити наступне.
Позивач просить стягнути з відповідачів відсотки за користування кредитом за період з 01.04.2019 по 17.01.2020.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договром. Отже , припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Велика Палата Верховного суду у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України.
У відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати ВС від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження 14-154цс18), наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, а кредитор в цьому випадку має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України а не у вигляді стягнення процентів та пені.
Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що після 18.12.2012 банк втратив можливість нараховувати та стягувати з відповідачів відсотки за кредитним договором, у зв'язку з чим в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Зокрема, 28.03.2018 р. Велика Палата Верховного у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов'язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, з матеріалів справи, а саме позову та доданого розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки позивачем нараховані не на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а на підставі ст. 1054 ЦК України.
Зокрема, вказане не спростовувалось стороною позивача.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з приписами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Однак за змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у ст.261 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника сплачувати комісію за обслуговування кредиту щомісячно, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.
Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.
З розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення комісії за кредитом здійснено в травні 2009 року, термін повернення кредиту сплив 18.12.2012, до суду з вимогами про стягнення з відповідачів комісії позивач звернувся лише в березні 2020 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у позовних вимогах в цій частині у зв'язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.
Таким чином, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. ст. 525-526, 530, 551, 536, 559 610,629, 1046-1056 ЦК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.
Позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» - код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д.
Відповідач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено 10.02.2021.
Суддя