Справа 2-0155/2010
28 квітня 2010 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої: судді Кононенко О.М.
при секретарі: Прокоф'єва П.В.
за участю представника позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача: ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання недійсним шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування за заповітом та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання права власності та визнання особи такою, що фактично вступила в володіння спадковим майном,-
У квітні 2008 році позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 , про визнання права власності на 1\3 частини квартири в порядку спадкування за заповітом та визнання частково на 1\2 частину недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_8, який 13.04.1995 року склав заповіт і заповідав їй все своє майно і після смерті якого відкрилася спадщина на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1. Після смерті батька вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом і як непрацездатна за віком донька померлого. Однак їй видали свідоцтво про право на спадщину тільки на 1\3 частину зазначеної вище квартири, мотивуючи тим що 03.08.2007 року нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину реєстр №3-2452 на 2\6 частки даної спірної квартири на ім'я ОСОБА_7, а також тому, що у неї не збереглися свідоцтво про народження, що підтверджують факт її родинних стосунків з батьком. Рішенням Кіровського райсуду м. Дніпропетровська від 28.03.2008 року встановлений факт, що ОСОБА_9 є її батьком. Тому вважає, що свідоцтво про право на спадщину на імя ОСОБА_7 є недійсним, так як вона має право на успадкування 2\6 частини спірної квартири, а ОСОБА_7, як дружина померлого на 1\6 частки квартири. Просила частково на 1\2 частину визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та визнати за нею право власності на 1\3 частку спірної квартири в порядку спадкування.
Ухвалою цього суду від 16.05.2008 року замінено первісного відповідача ОСОБА_7 на належного відповідача ОСОБА_5.
28 травня 2008 року позивачка доповнила та уточнила позов, просила визнати недійсним шлюб, зареєстрований між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Дніпропетровським міським відділом запису актів цивільного стану за актовим записом №2215 від 30 вересня 1946 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину реєстр №3-2452, видане 03.08.2007 року Третьою Дніпропетровською нотаріальною конторою на 2\6 частки квартири АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом .
28 липня 2008 року за ухвалою цього суду до спільного розгляду з позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, про визнання шлюбу недійсним, визнання свідоцтва на спадщину на 2\6 частини квартири та визнання право власності на 1\2 частку квартири в порядку спадкування за заповітом прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, про визнання права власності та визнання особи такою, що фактично вступила в володіння спадковим майном.
23.06.2009року позивачка за первісним позовом уточнила свої вимоги, просила визнати недійсним шлюб, зареєстрований між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 Дніпропетровським міським відділом запису актів цивільного стану за актовим записом №2215 від 30 вересня 1946 року; визнати повністю недійсним свідоцтво про право на спадщину реєстр №3-2452, видане 03.08.2007 року Третьою Дніпропетровською нотаріальною конторою на 2\3 частки спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яке складається з 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7; визнати за нею право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом .
03 березня 2010 року позивачка надала заяву про уточнення позову, залишив позовні вимоги заявленими нею 23.06.2009 року незмінними та доповнив обґрунтування вимог, зазначив, що до правовідносин, які виникли між її батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_7 мають застосовуватися норми законодавства, які були чинні на момент виникнення цих правовідносин - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УРСР 1926 року. Згідно ст.111 цього Кодексу не можуть одружуватися особи, з яких хоча б одна перебуває в зареєстрованому шлюбі. Батько позивачки ОСОБА_9 не припиняючи шлюб зареєстрований 30.05.1937 року з її матір'ю ОСОБА_10 зареєстрував 30.09.1946 року шлюб з ОСОБА_7, тому шлюб між останніми підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення на підставі ст..116 зазначеного і діючого на той час Кодексу, і ОСОБА_7 у такому разі не може бути спадкоємцем майна її батька за законом, оскільки недійсний шлюб не породжує цивільних прав та обов'язків, тому свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_7 є недійсним повністю. Так як на позивачку померлим її батьком складено заповіт, а відповідачка не визнає цього, то вона просить визнати за нею також право власності на 1\2 частини спірної квартири.
У судовому засіданні представник позивачки за довіреністю ОСОБА_1 та адвокат ОСОБА_2 підтримали уточнені позовні вимоги та доводи викладені у заяві позивачки про уточнення позовних вимог від 03.03.2010 року, просили задовольнити їх у повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги не визнали, просили в їх задоволенні відмовити, пояснили, що ОСОБА_7 не мала права на спадкування на спадщину яка залишилася після померлого ОСОБА_9, оскільки зареєстрований між ними шлюб 30.09.1946 року є згідно діючого на той час законодавства недійсним, так як ОСОБА_9, який є батьком позивачки знаходився в зареєстрованому уже шлюбі з 30.05.1937 року з її матір'ю ОСОБА_10 і цей шлюб не був розірваний.
Представник відповідачки ОСОБА_5 за довіреністю ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, пояснив що в свідоцтві про право на спадщину за законом помилково зазначено 1\3 частини спірної квартири. Так як, ОСОБА_7 знаходилася на утриманні померлого ОСОБА_9 і мала право на обов'язкову частку при спадкоємстві за законом, тому вона є спадкоємницею 2\3 частини спадку після померлого. Стосовно визнання шлюбу недійсним між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, то той факт що ОСОБА_8 уклав шлюб, знаходячись ще в іншому шлюбі не має значення для розгляду питання про прийняття спадщини, так як згідно діючого на той час ст.. 12 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УРСР 1926 року, доказами шлюбного проживання. У випадку якщо шлюб не був зареєстрованим для суду є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, виявлення подружніх відносин перед третіми особами. На момент відкриття спадщини ОСОБА_9 відпали ті обставини, які перешкоджали його укладенню, оскільки перша його жінка померла у 1978 році, тобто ОСОБА_9 та ОСОБА_7 прожили в законному шлюбі 24 роки. Зустрічний позов представник відповідача підтримав у повному обсязі, просив визнати за ОСОБА_7 такою, що фактично вступила в володіння спадковим майном-1\6 частини спірної квартири після смерті ОСОБА_9, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року та визнати за ОСОБА_5 право власності на 2\3 частини спірної квартири, як спадкове майно за заповітом.
Представник Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, державний нотаріус Демуш Є.В. у судове засідання не з'явилася, надала письмові пояснення, де зазначила, що 03 серпня 2007 року нею видано свідоцтво про право на спадщину за законом згідно ст.535 ЦК України на 2\3 частини спадщини дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_9 із розрахунку одного спадкоємця за законом згідно відомостей відомих їй із поданих заяв. ОСОБА_4, яка зверталася до нотаріальної контори 08 жовтня 2002 року з заявою про прийняття спадщини за заповітом після померлого ОСОБА_9 не повідомляла, що вона є донькою померлого, справу просила розглянути на розсуд суду за їх відсутність.
Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що первинні позовні вимоги підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України , суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У судовому засіданні встановлено, що згідно запису акта про народження №6343 від 10 листопада 1937 року - ОСОБА_4, народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року, батьком зазначено ОСОБА_8, мати ОСОБА_10 (а.с.40). За рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2008 року встановлено, що ОСОБА_8, є батьком ОСОБА_4 (а.с. 7). Шлюб між її батьком та її матір'ю ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року (а.с.43), зареєстрований 30 травня 1937 році, що підтверджується записом в акті про одруження №1353 (а.с.41). 30 вересня 1946 року ОСОБА_9 укладає шлюб з ОСОБА_7 , актовий запис № 2215, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1 (а.с. 42, 73). За довідкою Кіровського відділу РАЦС Дніпропетровського міського управління юстиції від 07.07.2008 року, актовий запис про розірвання шлюбу на ОСОБА_9 та ОСОБА_10 відсутній за період з 1937 року по 1946 рік ( а.с. 64).
На той час дані правовідносини регулювалися ст.111 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УРСР 1926 року, яка передбачала, що не можуть одружуватися особи, з яких хоча б одна перебуває в зареєстрованому шлюбі.
Згідно ст.ст.114, 116 зазначеного Кодексу, шлюб укладений з недодержанням умов, передбачених в ст.ст.110-112, є недійсний з того часу, як його укладено.
Таким чином, з огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що шлюб укладений 30.09.1946 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 є недійсним з моменту його укладення, оскільки він укладений в період, коли ОСОБА_8 знаходився в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Ствердження представника відповідача за довіреністю ОСОБА_3, що дані обставини, які були перешкодою для укладення шлюбу ОСОБА_9 з ОСОБА_7 , відпали, оскільки перша дружина ОСОБА_9 померла у 1978 році, тому в подальшому вони проживали у законному шлюбі, суд не бере до уваги, оскільки дані ствердження не узгоджуються з вище зазначеними вимогами норм закону.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (а.с. 8, 78). Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно визначена частка кожного з цих власників по 1\2 частини на дану квартиру (а.с.79).
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис №6726 (а.с.71). Ним складний заповіт 13 квітня 1995 року, де усе своє майно він заповідав своїй дочці ОСОБА_4 (а.с.6).
Відповідно до ст.525 ЦК України ( в редакції 1963 року), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. За приписами ст. 534 цього Кодексу, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або його частку ( не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам, як тим, що входять до кола спадкоємців за законом, так і тим які не входять до нього.
Таким чином, з вказаних обставин, позивачка ОСОБА_4 має право на майно свого померлого батька, тобто на 1\2 частину спірної квартири за заповітом.
За вимогами ст. 529 ЦК України ( в редакції 1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, у тому числі (усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.08.2007 року, зареєстрованого в реєстрі №3-2452, ОСОБА_7 стала спадкоємницею 2\3 частин спадкового майна померлого ОСОБА_9, яке складається з 1\2 частини квартира АДРЕСА_1.
ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, що підтверджується, свідоцтвом про смерть, актовий запис №8658 (а.с.87). Нею складний заповіт 16 грудня 2006 року, де усе належне їй майно вона заповідала ОСОБА_5 (а.с.86).
Згідно ст. ст. 1220 ЦК України ( в редакції 2003 року), спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини є день її смерті. За ст. 1223 цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст. 1301 Цивільного кодексу України ( в редакції 2003 року) свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мало право на спадкування.
Оскільки з врахуванням вище наведених обставин шлюб укладений 30.09.1946 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 є недійсним з моменту його укладення, то за умовами вище вказаної норми закону, ОСОБА_7 не є спадкоємцем за законом, а тому свідоцтво про право на спадщину за законом від 03.08.2007 року, зареєстрованого в реєстрі №3-2452 необхідно визнати недійсним і визнати за позивачкою ОСОБА_4 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, а також за ОСОБА_5 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом, в іншій частині вимог за зустрічним позовом слід відмовити.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.111, 113,114,116 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадського стану УРСР (1926 року), ст.ст. 525, 529, 534 Цивільного кодексу України України ( в ред..1963 р), ст. ст. 1220, 1223, 1301 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 131, 212-215 ЦПК України,
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання недійсним шлюбу, визнання права власності на Ѕ частину квартири в порядку спадкування за заповітом та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом - задовольнити.
Визнати недійсним шлюб, зареєстрований між ОСОБА_8 і ОСОБА_7, Дніпропетровським міським відділом запису актів громадського стану за актовим записом №2215 від 30 вересня 1946 року.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину реєстр №3-2452, видане на ім'я ОСОБА_7 03.08.2007 року Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на 2\3 частки спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, яке складається з 1\2 частини квартири АДРЕСА_1
Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4, Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори про визнання права власності та визнання особи такою, що фактично вступила в володіння спадковим майном - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10- денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України .
Суддя О.М. Кононенко