вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2021 р. Справа№ 20/059-12
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 02.02.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"
на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.11.2020
за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про видачу дубліката наказу
у справі №20/059-12 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"
про стягнення 1849723,90 грн,
Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.11.2020 заяву Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про видачу дубліката наказу у справі № 20/059-12 задоволено. Постановлено видати дублікат наказу від 16.10.2012 про примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2012 у справі №20/059-12.
Задовольняючи заяву Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", місцевий господарський суд, керуючись приписами п. 19.4 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, виходив з того, що строк пред'явлення наказу до виконання не пропущений, оригінал виконавчого документу втрачений не з вини стягувача.
Не погоджуючись із ухвалою суду, Вишгородське районне комунальне підприємство "Вишгородтепломережа" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №20/059-12, відмовити у задоволенні заяви Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про видачу дубліката наказу у справі № 20/059-12.
Підставою для скасування ухвали суду скаржник зазначив порушення судом норм процесуального права. Апелянт стверджує, що в судовому рішенні не зазначено мотивів, з посиланням на належні та допустимі докази, з яких суд дійшов висновку про задоволення заяви стягувача про видачу дублікату наказу у справі №20/059-12.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі № 20/059-12; призначено розгляд апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування ухвали суду є безпідставними та необґрунтованими, а ухвалу суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому позивач вказує, що положення ГПК України не зобов'язує стягувача або державного виконавця наводити причини втрати наказу; підставою для видачі наказу є подана заява про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
29.01.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій апелянт, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 22.10.2018 у справі №2/284/2009, вказує про відсутність належних доказів на підтвердження обставин втрати виконавчого документа та невиконання рішення суду у справі №20/059-12.
01.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких стягувач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16.08.2018 у справі №6/275-08, вказує, що положення ГПК України не надає права відмови в задоволенні заяви про видачу дублікату наказу мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу.
Представник позивача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у відсутності представника позивача.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №20/059-12, відмовити у задоволенні заяви Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про видачу дубліката наказу у справі №20/059-12.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та надані пояснення, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2012 у справі №20/059-12 задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"; стягнуто з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 1570089,24 грн. основного боргу, 117973,37 грн. пені, 74820,56 грн. інфляційних втрат, 86840,73 грн. 3% річних, 36995,00 грн. судового збору.
На виконання зазначеного рішення Господарським судом Київської області 16.10.2012 було видано наказ.
23.11.2020 до Господарського суду Київської області надійшла заява Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" вих. №31/01-955 від 16.11.2020 (вх. № 25927/20 від 23.11.2020) про видачу дубліката наказу від 16.10.2012 у справі №20/059-12 про стягнення з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" 1570089,24 грн. основного боргу, 117973,37 грн. пені, 74820,56 грн. інфляційних втрат, 86840,73 грн. 3% річних, 36995,00 грн. судового збору.
В обґрунтування поданої заяви стягувач зазначив, що 13.12.2012 судовий наказ від 16.10.2012 у справі № 20/059-12 було пред'явлено на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції (найменування якого змінено на Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)). Під час моніторингу відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження останньому стало відомо про завершення виконавчого провадження ВП №35904326 з виконання вказаного наказу та винесення державним виконавцем органу ДВС постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.10.2019 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Однак, вказана постанова та оригінал наказу на адресу стягувача не надходили.
Згідно з пп. 19.4 п. 19 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Відповідно до вимог п. 4 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Оскільки наказ у даній справі був пред'явлений до виконання (13.12.2012) та знаходився на виконанні у відділі ДВС (до 23.10.2019), то строк його пред'явлення до виконання переривався і є таким, що не сплинув на час звернення стягувача до суду із заявою про видачу дубліката наказу у справі №20/059-12.
Статтею 129 Конституції України обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 129-1 Конституції України).
Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.
Частинами 2, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.
У рішенні Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Правові висновки про те, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як складову частину судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якій йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу, містяться також у рішеннях Європейського суду у справах "Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції".
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення Європейського суду від 15.10.2009).
Колегія суддів звертає увагу на те, що положення ГПК України не надають права відмовити в задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язують стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас обов'язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду.
З урахуваннями наведених законодавчих приписів, дослідивши обставини справи, перевіривши подані сторонами докази, встановивши, що строк пред'явлення до виконання наказу Господарського суду Київської області 16.10.2012 у справі №20/059-12 на час звернення позивача із заявою про видачу його дубліката не закінчився, оскільки був перерваний пред'явленням наказу до виконання 13.12.2012, у матеріалах справи відсутні належні докази виконання рішення суду у справі №20/059-12, відсутні належні докази повернення позивачу судового наказу органом виконання судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для видачі заявнику дублікату виконавчого документа з метою реалізації стягувачем права на його повторне пред'явлення до виконання.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування судового рішення, а тому відхиляються судом.
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Київської області від 30.11.2020 у справі №20/059-12 залишити без змін.
Матеріали справи №20/059-12 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.02.2021.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
Т.П. Козир