16 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 557/1950/19
Провадження № 22-ц/4815/182/21
Головуючий у Гощанському районному
суді Рівненської області: суддя Пацко Д.В.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено 15 жовтня 2020 року
Фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дати складення повного тесту: не зазначено
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2019 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликався на укладений між сторонами 24 січня 2006 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 3 400 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак через те, що позичальник порушував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2019 року складалась з: 2 108,41 гривень - заборгованість за кредитом; 11 544,49 гривень - відсотки за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована частина; 682,64 гривень - процентна складова.
З наведених підстав просило стягнути на свою користь з відповідача заборгованість у розмірі 14 835,55 гривень за кредитним договором б/н від 24 січня 2006 року.
Заочним рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором №б/н від 24 січня 2006 року в сумі 2 108,41 гривень тіла кредиту.
Стягнуто з відповідача на користь банку витрати по сплаті судового збору в розмірі 273,01 гривні.
В решті вимог позову відмовлено.
На рішення суду позивачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалося, що підписавши анкету-заяву ОСОБА_1 погодився, що така заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, укладений в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України, а відсутність підпису позичальника на цих умовах та правилах не вказує на його необізнаність з ними та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами і відсутність заборгованості. Тим паче, в підписаній анкеті-заяві зазначено базову проценту ставку, строк та порядок внесення коштів на погашення заборгованості, порядок та розмір сплати неустойки. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту, оскільки це суперечить ст.ст. 1048, 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Враховуючи, що відповідач був належним чином проінформований про умови кредитування, то, на думку банку, висловлена Великою Палатою Верховного Суду правова позиція в постанові від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17 не може бути взята до уваги. Стверджував, що неправомірність оскаржуваного рішення суду в частині стягнення відсотків ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду іншим споживачам банківських послуг.
З викладених міркувань просив оскаржуване рішення суду в частині незадоволених позовних вимог банку скасувати, прийнявши в цій частині нове, яким вимоги задовольнити.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи особи, що подала апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Тому з огляду на те, що позивачем фактично оскаржуються рішення суду щодо незадоволених вимог і враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не перевіряє законність рішення в частині, яка не оскаржується.
Матеріалами справи з'ясовано, що 24 січня 2006 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про отримання кредитної картки (а.с. 8).
В цій анкеті-заяві банком зазначено номер кредитної картки: НОМЕР_1 ; строк її дії: грудень 2008 року; літературний код валюти: UAH; сума кредитного ліміту: 3 400 гривень.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 24 січня 2006 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, тому станом на 31 серпня 2019 року має заборгованість яка складалась з: 2 108,41 гривень - заборгованість за кредитом; 11 544,49 гривень - відсотки за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована частина; 682,64 гривень - процентна складова.
На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію цієї анкети-заяви відповідача, витяги з Умов та правил надання банківських послуг, а також розрахунок заборгованості.
Згодом банком було надано суду попередньої інстанції виписку по рахунку відповідача та довідку про зміну кредитного ліміту.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання кредитної картки, в т.ч. з обов'язком щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів саме у нарахованих банком порядку і розмірі.
Анкета-заява інформації про те, що вона є невід'ємною частиною Умов та правил надання банківських послуг, які в сукупності складали між банком та позичальником кредитний договір не містить.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач.
Незаявлення позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Хоча у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
Тому вірним є використання при вирішенні спору в цій частині висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі.
За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційний суд погоджується з твердженнями апеляційної скарги про те, що в самій анкеті-заяві сторони обумовили базову відсоткову ставку в розмірі 3% в місяць.
Між тим, необхідно враховувати, що кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_1 повинен відповідати строку дії картки, а це, як вказано в анкеті-заяві - грудень 2008 року.
Після спливу визначеного договором строку позики право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, неустойку та штрафні санкції припиняється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).
З наданої банком виписки по рахунку відповідача прослідковується, що в період з серпня 2006 року по 2009 рік відповідач вніс на картковий рахунок 4 469 гривень, коли отримав від банку фактично лише 1 887,90 гривень готівки.
Відомостей щодо взаєморозрахунків між сторонами на момент підписання саме анкети-заяви, тобто виникнення спірних правовідносин, виписка по рахунку боржника не містить.
Отже, виходячи із узгодженої сторонами лише базової відсоткової ставки в розмірі 3% в місяць, терміну дії кредитної картки по грудень 2008 року, відсутності інформації щодо взаєморозрахунків між сторонами починаючи з дня виникнення спірних правовідносин, тобто з 24 січня 2006 року, по 18 серпня 2006 року, та беручи до уваги сплату боржником більшої суми грошових коштів, аніж узгодили сторони між собою за виниклими зобов'язаннями, то вимоги банку в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитним лімітом є безпідставними, адже ці відсотки боржником погашені.
Оскільки банк не довів, що саме надані ним умови є складовою кредитного договору і що саме ці умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов'язання, то вимоги щодо стягнення цих штрафів задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд погоджується із заявником, що судом першої інстанції помилково вказано про відсутність обумовленої між сторонами відсоткової ставки у підписаній анкеті-заяві, однак ця процесуально-правова прогалина була усунута колегією суддів, не вплинула на правильність вирішення спору, тому не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення з формальних підстав.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.
Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України", § 23).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків