16 лютого 2021 року
м. Рівне
Справа № 569/5329/18
Провадження № 22-ц/4815/130/21
Головуючий у Рівненському міському суді
Рівненської області: суддя Смолій Л.Д.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено
29 травня 2019 року в м. Рівне
Фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дати складення повного тексту: не зазначено.
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: суддя Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2019 року в цивільній справі за позовом за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2018 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 06 грудня 2007 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий рахунок із кредитним лімітом. Однак у зв'язку із тим, що позичальник порушував взяті на себе зобов'язання за цим кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 28 лютого 2018 року складалась з: 5 211,10 гривень -тіло кредиту; 14 153,37 гривень - відсотки за користування кредитом; 3 097,73 гривень - пеня та комісія; а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована частина; 1 123,11 - процентна складова.
З наведених підстав просить стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 06 грудня 2007 року в розмірі 24 085,31 гривень.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 06. грудня 2007 року, яка станом на 28 лютого 2018 року складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5211,10 гривень; заборгованості за відсотками у розмірі 14 153,37 гривень; заборгованості за пенею в розмірі 1 000 гривень; а всього 20 364,47 гривні.
У задоволенні позову у іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 користь АТ КБ "Приватбанк" 1489,80 гривень судового збору.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2020 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
Згодом на заочне рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де він покликався на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник покликався на необхідність застосування при вирішення спірних правовідносин правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 03 липня 2019 року в цивільній справі №342/180/17. На переконання відповідача, при врахуванні викладених постанові суду висновків, вимоги банку про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафи не підлягають задоволенню.
З цих мотивів просив заочне рішення суду попередньої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково в розмірі 5 211,10 гривень.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу банк не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Матеріалами справи з'ясовано, що 06 грудня 2007 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк"де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг.
Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення, банк посилався на те, що в порушення умов договору від 06 грудня 2007 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання за договором не виконував, тому станом на 28 лютого 2018 року мав заборгованість в розмірі 24 085,31 гривень, яка складалася з: 5 211,10 гривень -тіло кредиту; 14 153,37 гривень - відсотки за користування кредитом; 3 097,73 гривень - пеня та комісія; а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 гривень - фіксована частина; 1 123,11 - процентна складова.
На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію заяви позичальника, витяги з умов та правил надання банківських послуг і правил користування платіжною карткою.
Ухвалюючи своє рішення, місцевий суд виходив із факту підтвердження відповідачем своєї згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Суд дійшов висновку, що при укладанні договору сторони керувались ст. 634 ЦК України, відповідно до якої договором приєднання є договір, умови, якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору і в цілому. Зазначив, що заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю поінформований про умови кредитування в ПАТ КБ "Приватбанк", які були надані для ознайомлення в письмовій формі. Тому, врахувавши, що за відповідачем рахується заборгованість за кредитом в розмірі 5 211,10 гривень та за відсотками за користування кредитом в розмірі 14 153,37 гривень суд дійшов переконання, що вказана сума підлягає до стягнення з відповідача. Щодо стягнення пені та штрафів, то з оглядну на неправомірність їхнього одночасного нарахування відповідно до ст. 61 Конституції України суд відхилив вимогу про стягнення штрафів і частково задовольнивши вимогу про стягнення пені, зменшивши її до 1 000 гривень, врахувавши такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до з ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Тобто у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).
Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розумів, ознайомилася та погодився з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів та штрафів за користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, які свідчили би про обставини, найбільш сприятливі для її задоволення.
Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Наведене відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі.
Хоча на час ухвалення заочного рішення даної правової позиції ще не існувало, однак апеляційний суд бере до уваги, що до постанови Великої Палати Верховного Суду не застосовується принцип дії закону в часі, просторі і щодо кола осіб, оскільки судове рішення не є нормативно-правовим актом. При цьому враховується закладений у цивільному судочинстві критерій єдності і однаковості національної судової практики.
Тим паче, незважаючи на те, що на необхідність врахування цих висновків наполягав відповідач у заяві про перегляд заочного рішення, суд попередньої інстанції їх проігнорував, вказавши на недоведеність обставин, які б мали істотне значення для правильного вирішення спору, та залишив подану заяву без задоволення.
Тобто відсутні підстави вважати обумовленими у письмовому вигляді нараховану банком у позові заборгованість, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, адже цей борг обчислено на підставі непогоджених умов.
В матеріалах справи міститься підписана відповідачем довідка про умови кредитування, але вона не може бути взятою до уваги, адже підписано її 15 січня 2008 року, тобто пізніше, аніж виникли 06 грудня 2007 року кредитні відносини, що вказує на нікчемність цього документу як складової цих відносин і не може підтверджувати факту погодження між сторонами зазначених в ній умов кредитного договору.
Так, базову процентну ставку сторони узгодили у заяві позичальника, а саме 2,5% в місяць із розрахунку 360 днів у році.
Проте, як зазначалося, банк нараховував заборгованість виходячи із непогоджених між сторонами умов та правил надання банківських послуг.
З наданої банком виписки по рахунку відповідача видно, що загальна сума кредитних коштів, які були зняті останнім із карткового рахунку, становить 11 330 гривень, коли повернено банку було за час дії кредитних відносин 14 179,11 гривень.
При цьому банком, окрім заборгованості по процентах за користування кредитним лімітом, нараховувався борг за комісією по обслуговуванню та видавництву, службовими операціями, штрафами за прострочений кредит і відсотками за простроченим кредитом, а також здійснювалось автоматичне погашення заборгованості, хоча сторонами, фактично, такі права та обов'язки за кредитними зобов'язаннями не узгоджувались.
Безпідставно нараховуючи непогоджені комісії, службові операції, відсотки за прострочений кредит у збільшеному розмірі, штрафи за прострочення зобов'язань, погашаючи за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості.
Відповідач же цю неправомірно нараховану заборгованість погашав, що також простежується з виписки по рахунку.
Отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Задовольняючи ж позов частково, колегія суддів бере до уваги можливість позивача вимагати захисту своїх прав через суд шляхом виконання боржником зобов'язання з повернення тіла кредиту, що й самим відповідачем не заперечується та визнається, а саме 5 211,10 гривень, як отримані ним та в добровільному порядку не повернутими.
Підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення та прийняття нового про стягнення на користь АТ КБ "ПриватБанк" з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що потягло за собою порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно стягнути на його користь з банку.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 травня 2019 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 5 211 (п'ять тисяч двісті одинадцять) гривень 10 копійок заборгованості за тілом кредиту.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 1 662 (одну тисячу шістсот шістдесят дві) гривні 86 копійок судового збору, понесеного за подання апеляційної скарги.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"; вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ: 14360570; МФО: 305299.
Відповідач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків