10.02.2021 року м.Дніпро Справа № 904/2425/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020 (повний текст ухвали складено 19.10.2020, суддя Мартинюк С.В.) у справі
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія САНРАЙЗ", м.Дніпро
до боржника сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К", м.Дніпро
про визнання банкрутом
І. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020 у даній справі заяву розпорядника майна сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" Татаринової Ю.В. про визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019, укладеного між СТОВ "ДІБРОВА І К" та ТОВ "БАСФ Т.О.В." задоволено. Визнано недійсним договір поруки №03/01-19 від 03.01.2019, укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" та товариством з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В.".
Ухвала місцевого господарського суду мотивована посиланням на обґрунтованість вимог розпорядника майна про виз знання недійсним договору поруки.
ІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
2.1 Доводи осіб, які подали апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В.", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій в якій просить ухвалу господарського суду скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені заяви арбітражного керуючого Татаринової Ю.В. про визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019.
Аргументуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що
За твердженням скаржника суд вийшов за межі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні питання щодо недійсності договору поруки. Виходячи з системного аналізу ст.ст.7,42 та 44 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвалою суду за правилами Кодексу України з процедур банкрутства договір поруки міг бути визнаний недійсним лише з підстав передбачених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства. Спори щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником з інших підстав відповідно до положень ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства повинні розглядатися за правилами позовного провадження, визначеними Господарським процесуальним кодексом України і за результатами розгляду такого спору суд мав ухвалити рішення. При цьому, виходячи з положень ч.9 ст.44 Кодексу України з процедур банкрутства, суд в межах такого позовного провадження міг визнати договір недійсним і з підстав, передбачених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заявник апеляційної скарги зазначає, що особливий порядок розгляду заяви арбітражного керуючого, передбаченого ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, не передбачає право відповідача (в даному випадку ТОВ "БАСФ Т.О.В.") надати суду відзив на позов та долучити до нього належні та допустимі докази на захист своєї позиції. Такий спрощений порядок розгляду зумовлений, насамперед, спеціальними, чітко визначеними підставами для визнання правочину недійсним, які передбачені ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства. Розглядаючи таку заяву, суд вийшов за межі ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства та позбавив ТОВ "БАСФ Т.О.В." права надати відзив на позов в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України та права на належний судовий розгляд.
Скаржник стверджує про відсутність підстав для визнання недійсним договору поруки, передбачених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства. Чинним законодавством імперативно не зобов'язано поручителя укладати договір поруки на відплатній основі, а також не заборонено виступати поручителем безвідплатно на підставі ч.3 ст.6 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Це не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, однією з яких є свобода договору, та вимогам цивільного законодавства щодо здійснення цивільних прав, у тому числі права особи відмовитися від свого майнового права (абзац 1 ч.3 ст.12 Цивільного кодексу України).
Скаржник вважає безпідставними доводи розпорядника майна про те, що укладення договору поруки зумовило скрутне фінансове становище боржника, що власне і призвело до початку процедури банкрутства.
Укладення договору поруки не мало наслідком вибуття з володіння боржника будь-яких активів і, так само, не мало наслідком виникнення обов'язку боржника здійснити на користь СГТОВ "ДІБРОВА І К" будь-які платежі. Зобов'язання та відповідальність боржника відповідно до договору поруки виникає виключно за умови настання певної події в майбутньому - порушення зобов'язання боржником за основним зобов'язанням.
Солідарне зобов'язання боржника як поручителя виникло лише в кінці 2019 року, коли ПП "ФІРМА "БЕРШАДЬ АГРОПЛЮС" порушило забезпечені зобов'язання.
2.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Татаринова Ю.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду від 12.10.2020, якою визнано недійсним договір поруки, залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції арбітражний керуючий вказує, що вчинення боржником у справі про банкрутство правочину у визначений законом трирічний період, відповідно до умов якого останній бере на себе зобов'язання розміром до 470 000 000,00 грн і не отримує взамін будь-яких активів, вочевидь негативно впливає на фінансовий стан боржника і несе негативні наслідки (збитки) для самого боржника та для кредиторів у справі.
У даній справі наявні всі необхідні умови, визначені ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме взяття боржником на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони.
Враховуючи, що чисті активи боржника на момент укладання договору поруки складали 33 750 300,00 грн, а зобов'язання за договором поруки - 470 000 000,00 грн, виконання зобов'язання такого розміру (майже в 14 разів перевищують чисті активи боржника) є вочевидь неможливим та призвело до неплатоспроможності СТОВ "Діброва і К".
Щодо тверджень апелянта відносно неможливості застосування норм права, окрім Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядник майна вважає, що фіктивність правочину, підписання його неуповноваженою особою та прийняття на себе значних зобов'язань без відповідних майнових дій іншої сторони є взаємопов'язаними обставинами, які мають значення для вирішення справи по суті.
Підробка документів, підпис неуповноваженою особою та інші ознаки фіктивності, повинні прийматись до уваги як частина сукупності обставин, які необхідні для застосування ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Посилання апелянта на необхідність звернення з окремим позовом не заслуговують на увагу, оскільки за своїм змістом оскаржуване судове рішення обґрунтоване та вмотивоване, а його скасування з формальної причини суперечить принципам господарського процесуального права.
Доводи апеляційної скарги про те, що апелянт був позбавлений можливості подати відзив з відповідними доказами, що заперечують визнання недійсним договору поруки, безпідставні, оскільки фактично скаржником 28.09.2020 були подані до суду заперечення на вказані заяву з відповідними додатками.
Арбітражний керуючий погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що договір було підписано за відсутності повноважень у підписанта.
Наявність у цивільному законодавстві норм щодо договору поруки не виключає необхідність застосування спеціальних норм - ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
ІІІ. Апеляційне провадження
3.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.11.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Коваль Л.А., Мороз В.Ф.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2020 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання доказів надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "САНРАЙЗ" листом з описом вкладення, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
01.12.2020 до суду апеляційної інстанції надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано докази надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "САНРАЙЗ" листом з описом вкладення.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 поновлено товариству з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В."; призначено справу до розгляду на 19.01.2021.
19.01.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 10.02.2021.
10.02.2021 у судове засідання з'явилися представники ТОВ "БАСФ Т.О.В." та боржника, які надали відповідні пояснення.
Інші учасники справи не скористалися наданим їм процесуальним правом та не забезпечили в судове засідання явку повноважних представників.
Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи.
10.02.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
3.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія САНРАЙЗ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К", на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 27.05.2020 відкрито провадження у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія САНРАЙЗ" про визнання банкрутом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К"; розпорядником майна боржника - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" призначено арбітражного керуючого Панченко Романа Миколайовича.
27.05.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі інтернет Господарським судом Дніпропетровської області здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К".
Ухвалою господарського суду від 05.08.2020 за підсумками попереднього судового засідання визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія САНРАЙЗ" кредитором сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" в розмірі 21020,00 грн судового збору (1 черга), 1 500 300,00 грн основної заборгованості (4 черга); визнано товариство з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" кредитором сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" у розмірі 4 204,00 грн судового збору (1 черга) та основана заборгованість в розмірі в розмірі 30 000 000,00 дол. США, що еквівалентно 798 234 000,00 грн (4 черга); зобов'язано учасників справи вчинити певні дії.
05.08.2020 до господарського суду надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." про визнання кредиторських вимог в розмірі 416 775 997,90 грн та 4204,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою господарського суду від 31.08.2020 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Кеарфілд" про припинення повноважень арбітражного керуючого Панченка Р.М. у справі про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" задоволено; повноваження арбітражного керуючого Панченка Р.М., як розпорядника майна сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" припинено; призначено розпорядником майна сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" Татаринову Юлію Вячеславівну.
22.09.2020 розпорядник майна сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" Татаринова Юлія Вячеславівна звернулась до господарського суду з заявою (позовною заявою) про визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019.
В обґрунтування заявлених вимог арбітражний керуючий посилається на норми цивільного законодавства (ч.1 ст.92, ч.2 ст. 203, ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України, ст.42 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") та положення ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Розпорядник майна вказує, що товариством з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." подано заяву про визнання кредиторських вимог до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К", які відсутні в обліку боржника.
Укладений між боржником та товариством з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." договір поруки №03/01-19 від 03.01.2019, за умовами якого боржник поручився перед товариством з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." за виконання ПП "ФІРМА "БЕРШАДЬ АГРОПЛЮС", всіх своїх зобов'язань за договором поставки № 11112018 від 13.11.2017, укладеному між ТОВ "БАСФ Т.О.В" та ПП "ФІРМА "БЕРШАДЬ АГРОПЛЮС".
У договорі поруки зазначено, що зі сторони боржника оспорюваний договір було підписано ОСОБА_1 за довіреністю. В той же час така довіреність керівником сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ДІБРОВА І К" не видавалась.
Згідно п.3.1 договору поруки цим договором забезпечується виконання зобов'язань ПП "ФІРМА "БЕРШАДЬ АГРОПЛЮС" перед ТОВ "БАСФ Т.О.В" за договором поставки №11112018 від 13.11.2017, але не більше ніж у розмірі 470 000 000,00 грн.
За результатами аналізу договору поруки, розпорядник майна дійшов висновку, що він має бути визнаний недійсним через відсутність повноважень у особи, яка його уклала від імені СТОВ "ДІБРОВА І К" (довіреність не видавалась та відсутня обов'язкова згода зборів учасників підприємства), а також через те, що внаслідок прийняття на себе грошових зобов'язань за цим договором поруки, боржник став неплатоспроможним.
3.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.
Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно з п.1 ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
За приписами ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
Аналіз ч.2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що існують три підстави для визнання недійсними правочинів боржника: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
При цьому, колегія суддів враховує, що при застосуванні вищенаведених підстав, наявність збитків не потрібно доводити.
Водночас наведена норма містить вимогу про те, що правочини, які визнаються недійсними з наведених підстав, мають бути вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Приймаючи до уваги, що умовами договору поруки не передбачено отримання поручителем активів у будь-якому вигляді, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" взяло на себе зобов'язання у великому обсязі без відповідних майнових дій іншої сторони. Такі дії боржника впливають на його фінансовий стан, оскільки автоматично збільшують розмір зобов'язань у поручителя, а також створюють негативні наслідки для кредиторів у справі.
При цьому, апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до останньої фінансової звітності вартість чистих активів товариства боржника становить 33 750 300,00 грн, разом з цим боржник за договором поруки поручився за виконання ПП "ФІРМА БЕРШАДЬ АГРОПЛЮС" зобов'язань за договором поставки у розмірі 470 000 000,00 грн.
Цей правочин відбувся в межах трирічного строку, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, тому такий правочин підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
Частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно зі ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст.238 Цивільний кодекс України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 229 Цивільного кодексу України).
Стаття 244 Цивільного кодексу України визначає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).
Відповідно до приписів п. 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Зміст договору поруки свідчить, що цей договір з боку сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" підписано ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності.
Разом з цим, факт видачі вказаної довіреності заперечується представником сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" та розпорядником майна
Сторонами до матеріалів справи не надано довіреності, яка б могла підтверджувати повноваження ОСОБА_1 на укладення договору поруки.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із доводами суду першої інстанції, що у ОСОБА_1 були відсутні повноваження на підписання спірного договору від імені СТОВ "Діброва і К", тобто цей договір підписано неуповноваженою особою.
Крім того, сторонами не надано до матеріалів справи доказів наступного схвалення умов спірного правочину з боку осіб, уповноважених діяти від імені сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К".
Спірний договір є значним правочином для боржника, в розумінні ч. 2 ст. 42 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки загальна сума договору (470 000 000, 00грн.), значно перевищує 50% вартості чистих активів товариства за даними останньої фінансової звітності (33 750 300,00 грн).
Згідно з вимогами вищевказаної норми, рішення про надання згоди на вчинення значного правочину приймається виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом.
Факт прийняття рішення загальних зборів учасників сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Діброва і К" про надання згоди на укладення спірного правочину заперечується представником боржника та розпорядником майна. Доказів існування вказаного рішення матеріали справи не містять, сторонами не надано.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви розпорядника майна про визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника про те, що за правилами Кодексу України з процедур банкрутства договір поруки міг бути визнаний недійсним лише з підстав передбачених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки наявність спеціальних підстав для визнання недійсними правочинів боржника, передбачених ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, не виключає того, що спірний правочин повинен відповідати загальним вимогам цивільного законодавства.
Таким чином, господарським судом при розгляді заяви розпорядника майна в порядку ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, аргументовано застосовано до спірного правочину і загальні норми цивільного законодавства, зокрема ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.42 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про позбавлення його судом першої інстанції можливості подати відзив на заяву розпорядника майна про визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду від 23.09.2020 прийнято до розгляду заяву розпорядника майна визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019, призначено заяву до розгляду в судовому засіданні на 12.10.2020, повідомлено товариство з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." про своєчасне подання відзиву на вказану заяву.
28.12.2020 на адресу місцевого господарського суду від представника товариства з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." надійшли заперечення на позовну заяву про визнання недійсним договору поруки №03/01-19 від 03.01.2019.
Отже, скаржник скористався наданим йому процесуальним правом та надав відзив на заяву розпорядника майна.
Вказані заперечення були враховані судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали.
Твердження скаржника про те, що за результатами розгляду такого спору суд мав ухвалити рішення є недоречними, оскільки дійсно відповідно до абз.3 ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення, водночас у ч.4 ст.42 цього кодексу зазначено, що за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
У даному випадку, господарським судом розглянуто заяву арбітражного керуючого та за наслідками розгляду якої правомірно постановлено ухвалу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
3.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час постановлення ухвали в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарги задоволенню не підлягають, а ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині має бути залишена без змін.
3.5. Розподіл судових витрат.
Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "БАСФ Т.О.В." відмовити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020 у справі №904/2425/20 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку
Постанова складена у повному обсязі 16.02.2021.
Головуючий В.О.Кузнецов
Судді В.Ф.Мороз
Л.А.Коваль