вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" січня 2021 р. Справа№ 925/8/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 26.01.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення
Господарського Черкаської області
від 20.08.2020 ( повний текст складено 01.09.2020)
у справі № 925/8/20 ( суддя Дорошенко М.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціального обладнання"
про стягнення 602 178, 77 грн. штрафних санкцій,
Короткий зміст позовних вимог
У січня 2020 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціального обладнання" про стягнення 602178,77 грн. штрафних санкцій, в тому числі: 119112,29 грн. пені та 483066,48 грн. штрафу за порушення зобов'язання за договором від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем свого зобов'язання за укладеним між сторонами договору від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ щодо передачі позивачу у власність одного автомобіля спеціалізованого GERMES-K-AKR на базі шасі КрАз-65053-05 для перевезення вахтових бригад.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/8/20 позов задоволено частково.
Сплачений позивачем за подання позову судовий збір в сумі 9 032, 69 грн. покладено на відповідача.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод спеціального обладнання" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" 59 556, 15 грн. пені, 241 533, 24 грн. штрафу і 9 032, 69 грн. судового збору.
В решті позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції визнав обґрунтованим позовні вимоги щодо стягнення пені та штрафу. Однак, керуючись положеннями статті 233 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій на 50%.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 59 556, 14 грн. пені та 241 533, 24 грн. штрафу та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, водночас відсутність збитків у позивача у зв'язку з невиконанням умов договору поставки не є беззаперечним свідченням наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень позивачу та відповідачу.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності учасників справи, оскільки вони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 05.11.2018 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод спеціального обладнання" (виконавець) було укладено договір №ОД/П-18-1053 НЮ (далі - договір) та підписано специфікацію, що є додатком №1 до цього договору, згідно з якими виконавець зобов'язався передати у власність замовника один автомобіль спеціалізований GERMES-K-AKR на базі шасі КрАз-65053-05 для перевезення вахтових бригад (далі також - товар) вартістю 2415332,40 грн. з урахуванням податку на додану вартість, а замовник зобов'язався оплатити цей автомобіль.
Відповідно до п. 1.3 договору виробником товару є ТОВ "Завод спеціального обладнання".
У п. 5.1 договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару не більше 45 календарних днів від дня отримання відповідної заявки замовника, але не пізніше 31.12.2018 з правом дострокового виконання.
Згідно з п. 7.2 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються замосвником протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, але не раніше дати реєстрації податкових накладних/розрахунків корегування за операціями з постачання товару, який підлягає оплаті, в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених чинних законодавством порядку та строки.
Пунктом 11.3 договору сторони погодили, що постачальних за даним договором несе наступну відповідальність:
- у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару, за кожний день затримки;
- за порушення термінів поставки продукції, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від суми непоставленої в строк продукції;
- при постачанні неякісної продукції постачальник має проводити заміну продукції на якісну за власний рахунок у термін, що не перевищує 20 діб, та сплачувати штраф у розмірі 20% від суми поставленої продукції неналежної якості;
- у разі передачі прав і обов'язків по укладеному договору постачання продукції іншим особам - постачальник, що порушив зобов'язання, сплачує замовнику штраф у розмірі 20% від суми договору.
Відповідно до п. 10.1 договору жодна із сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов в разі настання наступних обставин: повінь, пожежа, землетрус, катастрофа інших, незалежних від сторін обставин, або ембарго, накладене державною владою на експерт та імпорт, якщо вони виникнуть після вступу даного договору в силу, прийняття нормативного акту, який унеможливлює виконання умов договору.
Згідно з п. 10.2 договору від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ сторони у п'ятиденний термін повинні сповістити одна одну про початок та закінчення вказаних обставин, що має бути підтверджено довідкою Торгово-промислової палати України.
Пунктом 15.2 договору від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ передбачено, що замовник має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, при виявленні неконкурентоспроможності цін на товар, при невідповідності якості поставленого товару встановленим вимогам, при невиконанні пункту 5.1 даного договору, повідомивши про це постачальника у строк не менш, ніж за 20 днів до такого розірвання.
Як встановлено судом першої інстанції, 29.11.2018 відповідач надіслав позивачу лист від 28.11.2018 №281118-01, яким, посилаючись на затримку термінів виробництва і постачання шасі КрАЗ від Приватного акціонерного товариства "Авто КрАЗ", заявив про неможливість поставки автомобіля спеціалізованого GERMES-K-AKR на базі шасі КрАЗ-65053-05 для перевезення вахтових бригад у встановлений договором від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ строк до 31.12.2018 і запропонував позивачу розглянути можливість поставки такого автомобіля на базі шасі МАЗ-6312С3, яке є рівноцінним аналогом шасі КрАз-65053-05.
Позивач лист відповідача від 28.11.2018 №281118-01 одержав 05.12.2018 і своєї згоди на викладену в цьому листі пропозицію відповідачу не надав.
Водночас, 30.11.2018 позивач надіслав відповідачу заявку від 29.11.2018 №Пмех-09/1148 на постачання чотирьох одиниць автомобілів спеціалізованих GERMES-K-AKR на базі шасі КрАЗ-65053-05 для перевезення вахтових бригад за чотирма договорам, в тому числі і за договором від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ, у терміни та на умовах, передбачених договорами.
Вказану заявку відповідач одержав 07.12.2020 і відповідно до п. 5.1 договору мав передати позивачу передбачений цим договором автомобіль спеціалізований GERMES-K-AKR на базі шасі КрАЗ-65053-05 для перевезення вахтових бригад у строк не пізніше 31.12.2018.
Проте відповідач своє зобов'язання за договором щодо передачі позивачу автомобіля спеціалізованого GERMES-K-AKR на базі шасі КрАЗ-65053-05 для перевезення вахтових бригад у встановлений цим договором строк не виконав.
03 січня 2019 року відповідач надіслав позивачу лист від 29.12.2018 №291218-01, у якому вказав на невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Авто КрАЗ" зобов'язання перед відповідачем за укладеним між ними договором купівлі - продажу від 12.11.2018 №530/1ТД/18 щодо передачі відповідачу в установлений цим договором строк шасі КраАЗ-65053-05 через прострочення поставки цього шасі його виробником - Приватним акціонерним товариство "Авто КрАЗ" у зв'язку із введеними Указом Президента Російської Федерації від 22.10.2018 №592 "Про застосування спеціальних економічних заходів в зв'язку з недружніми діями України по відношенню до громадян і юридичних осіб РФ" та постановою Уряду РФ від 01.11.2018 №1300 "Про намір щодо реалізації Указу Президента Російської Федерації від 22.10.2018 №592" обмеженнями щодо Приватного акціонерного товариства "Авто КрАЗ", що потягнуло за собою зрив строків виконання зобов'язання відповідача перед позивачем за договором від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ, тому відповідач запропонував позивачу погодити поставку автомобіля спеціалізованого GERMES-K-AKR на базі шасі КрАЗ-65053-05 для перевезення вахтових бригад у строк до 29.03.2029.
Позивач лист відповідача від 29.12.2018 №291218-01 одержав 11.01.2019 і своєї згоди на викладену в цьому листі пропозицію відповідачу не надав.
Листом від 05.02.2019 №05/02/1 відповідач, посилаючись на ті ж самі, що й у листі від 29.12.2018 №291218-01, причини невиконання ним зобов'язання за договором від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ, повідомив позивача про готовність виконання цього зобов'язання у погоджений сторонами термін і просив позивача підтвердити готовність прийняття такого виконання.
Разом з листом від 05.02.2019 №05/02/1 відповідач надіслав позивачу наданий експертами Черкаської торгово-промислової палати Суботіною Е.І. і Кононець Л.К. експертний висновок від 27.12.2018 №В-1078/01 про істотну зміну обставин за договором від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ, яку сторони цього договору не могли передбачити в момент укладення останнього і яка полягає у невиконанні Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Авто КрАЗ" зобов'язання перед відповідачем за укладеним між ними договором купівлі - продажу від 12.11.2018 №530/1ТД/18 щодо передачі відповідачу в установлений цим договором строк шасі КраАЗ-65053-05 через прострочення поставки цього шасі його виробником - Приватним акціонерним товариство "Авто КрАЗ" у зв'язку із введеними Указом Президента Російської Федерації від 22.10.2018 №592 "Про застосування спеціальних економічних заходів в зв'язку з недружніми діями України по відношенню до громадян і юридичних осіб РФ" та постановою Уряду РФ від 01.11.2018 №1300 "Про намір щодо реалізації Указу Президента Російської Федерації від 22.10.2018 №592" обмеженнями щодо Приватного акціонерного товариства "Авто КрАЗ".
Листом від 19.02.2019 №ПЮ-14/129 позивач у відповідь на лист відповідача від 05.02.2019 №05/02/1 повідомив про одностороннє розірвання позивачем договору від 05.11.2018 №№ОД/П-18-1053 НЮ відповідно умов його пункту 15.2 у зв'язку з невиконанням відповідачем цього договору у строк до 31.12.2018.
За порушення зобов'язання за договором щодо передачі відповідачем позивачу в установлений цим договором строк автомобіля спеціалізованого GERMES-K-AKR на базі шасі КрАЗ-65053-05 для перевезення вахтових бригад позивач нарахував відповідачу до сплати передбачені п. 11.3 договору від 05.11.2018 №ОД/П-18-1053 НЮ штрафні санкції, а саме 119112,29 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за 50 днів прострочення поставки товару з 01.01.2019 по 19.02.2019 і 483066,48 грн. штрафу в розмірі 20% вартості товару.
Відповідач застосовані позивачем штрафні санкції за порушення зобов'язання за договором в позасудовому порядку не сплатив, що й спричинило даний спір.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Предметом апеляційного розгляду є питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, заявленого позивачем до стягнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1 ст. 173, абз. 4 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175, ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов'язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарсько-договірним зобов'язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Так, згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції, чинній в 2018 році, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частина 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як зазначалось вище, пунктом 11.3 договору сторони погодили, що постачальних за даним договором несе наступну відповідальність:
- у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару, за кожний день затримки;
- за порушення термінів поставки продукції, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20% від суми непоставленої в строк продукції.
Судом першої інстанції встановлено обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині своєчасної поставки обумовленого договором товару, у зв'язку з чим визнав позовні вимоги обґрунтованими та вказав, що позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбачених п. 11.3 договору пені та штрафу. Стягувані суми пені та штрафу нараховані позивачем відповідно до умов договору, фактичних обставин порушення відповідачем зобов'язання за цим договором і вимог чинного законодавства, тобто нараховані правильно.
Водночас, відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір штрафних санкцій на 80 %, враховуючи те, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів з метою недопущення господарського правопорушення, що підтверджується листами, які містяться в матеріалах справи, Крім того, позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Місцевий Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).
Зменшуючи розмір позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні дані, які б свідчили про те, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач або інші учасники господарських відносин зазнали збитків.
Крім того, за недоведеності завдання позивачу чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що застосовані позивачем штрафні санкції є надмірно великими для відповідача, тому з урахуванням інтересів останнього зменшує їх на 50%, в тому числі: пені з 119112,29 грн. до 59556,15 грн. і штрафу з 483066,48 грн. до 241533,24 грн.
Зменшення розміру штрафних санкцій на 50% суд апеляційної інстанції вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на 50 % від заявлених до стягнення сум: до 59556,15 грн. пені і 241533,24 грн. штрафу.
За таких обставин позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 59556,15 грн. пені і 241533,24 грн. штрафу.
Колегія суддів визнає зазначений вище висновок суду першої інстанції обґрунтованим, законним, таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, встановленим обставинам справи та таким, що не порушує інтересів позивача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій та часткового задоволення позовних вимог.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/8/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/8/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.08.2020 у справі №925/8/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 925/8/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 16.02.2021.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська