10 лютого 2021 року м. ТернопільСправа № 921/8/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
при секретарі судового засідання Саловській О.А.
розглянув матеріали справи
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Зерно" (вул. Бажанського, 78, м. Заставна, Чернівецька область, 59400)
до відповідача - Фермерського господарства "Відродження" (с. Дзвиняч, Заліщицький район, Тернопільська область, 48650)
про стягнення 45041,65 грн - основного боргу, 11934,89 грн - пені, 2344,82 грн - інфляційних втрат, 21220,90 грн - 30% річних, 15508,33 грн - штрафу.
За участю від:
позивача - Міровський В.А.
відповідача - не з'явився
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віойл-Зерно" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фермерського господарства "Відродження" про стягнення 45041,65 грн - основного боргу, 11934,89 грн - пені, 2344,82 грн - інфляційних втрат, 21220,90 грн - 30% річних, 15508,33 грн - штрафу.
Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем умов договору складського зберігання №30-19 від 04.10.2019, а саме щодо оплати за надані згідно вказаного договору послуги.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 справу №921/8/21 передано на розгляд судді Шумському І.П.
Ухвалою суду від 11.01.2021: відкрито провадження у справі №921/8/21 за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання у даній справі, з повідомленням учасників процесу, призначено на 28.01.2021; встановлено позивачу строк для зазначення підстав стягнення 3% річних (ст.625 ЦК України чи ст. 536 ЦК України) та відповідачу - для подачі відзиву на позов.
Присутнім в судовому засіданні 28.01.2021 представником позивача усно зазначено, що 30% річних нараховано та заявлено до стягнення на підставі ст. 536 ЦК України. Ним стверджено про сплату відповідачем 20000 грн боргу після відкриття провадження у справі. З метою надання можливості ТОВ "Віойл-Зерно" надати документи на підтвердження вказаної проплати, його представником 28.01.2021 заявлено усне клопотання про перенесення судового засідання.
В судовому засіданні 28.01.2021 оголошувалась перерва до 10.02.2021, про що відповідача повідомлено ухвалою від 28.01.2021.
08.02.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання б/н від 02.02.2021 (вх. №1080), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази часткової оплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 20000 грн. У зв'язку з цим ним зазначено, що сума основного боргу складає 25041,65 грн, згідно акту №ЗС - 0000145 від 09.10.2019.
Представником позивача в судовому засіданні 10.02.2021 підтримано позовні вимоги, з врахуванням здійсненої відповідачем часткової сплати суми основного боргу.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 10.02.2021 не забезпечив, у встановлений судом в ухвалі від 11.01.2021 (про відкриття провадження у справі) строк відзиву на позов не надав.
В матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення від 11.01.2021 та від 29.01.2021 зі штрихкодовими ідентифікаторами №4602509552562, № 4602509583344, із відмітками про вручення 13.01.2021 та 03.02.2021 відповідачу копій ухвал від 11.01.2021 (про відкриття провадження у справі) та від 28.01.2021 (про оголошення перерви) відповідно.
Це вказує про обізнаність Фермерського господарства "Відродження" про розгляд судом даної справи та небажання скористатись правами, передбаченими ст.ст. 13, 46 ГПК України.
Враховуючи неявку представника відповідача в судові засідання без зазначення причин, можна прийти до висновку про відсутність з його сторони належної зацікавленості у розгляді справи.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України" від 16.02.2017.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.
Частиною 4 статті 165 ГПК України передбачено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів. Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер N108XE16D8132613A.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:
Між Фермерським господарством "Відродження" (поклажодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віойл-3ерно" (зерновий склад) 04.10.2019 укладено договір складського зберігання зерна №30-19, згідно п.1 якого поклажодавець зобов'язався передати на зберігання зерновому складу зерно, та в установлений строк забрати його зі зберігання, якість якого відповідає базисним кондиціям та/або ДСТУ (зерно), за заліковою вагою в кількості, яка визначається в залежності від якісних показників по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання, довести його до базисних кондицій на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством.
Згідно п. 1.2 правочину асортимент та кількість зерна складає: насіння ріпаку згідно складських квитанцій; пшениця; соя згідно складських квитанцій; кукурудза; ячмінь; соняшник згідно складських квитанцій.
Передана на зберігання продукція залишається власністю поклажодавця протягом всього часу знаходження її на зерновому складі (п. 1.4 договору).
Відповідно до п. 3.1.1, п. 3.1.7 правочину зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску; зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі.
У п. 3.3.4 договору зазначено, що поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку визначеному цим договором.
Оплата послуг (виконаних робіт), що надаються зерновим складом, по прийманню, зберіганню, сушці, доробці, відвантаженню, переоформленню зерна та інші у процесі виконання даного договору, оплачуються поклажодавцем за цінами (тарифами) затвердженими зерновим складом на момент розрахунку або цінами, зміненим відповідно до п.п. 3.2.3, 3.3.3, 3.3.5 даного договору, включаючи ПДВ (п. 4.2 правочину).
Відповідно до п. 4.3 договору поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна та додаткових послуг, які передбачені даним договором та додатково у письмовій формі були замовлені поклажодавцем з моменту передачі зерна поклажодавцем на зберігання зерновому складу, в строк до 10 числа кожного наступного місяця за тим, в якому надавались послуги при цьому поклажодавець зобов'язаний самостійно з'ясувати суму, яка підлягає сплаті зерновому складу за розрахунковий період. Оплата проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок останнього, чи внесення коштів у касу останнього, чи передати в той же термін у власність Зернового складу (по попередньому погодженню з останнім) зерно за договірною ціною, але не вище біржової, на загальну суму отриманих послуг чи на їх частину.
У п.6.3 правочину сторони обумовили, що за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), поклажодавець виплачує зерновому складу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, крім того, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, та відсотки за користування коштами із розрахунку 30% річних, згідно ст. 536 ЦК України та ст. 198 ГК України. Пеня при цьому нараховується за увесь час прострочення платежу, протягом одного року. У разі, якщо строк прострочки оплати наданих послуг (виконаних робіт) перевищує п'ять календарних днів поклажодавець виплачує зерновому складу штраф в розмірі 20% від суми простроченої оплати.
Відповідно до п. 7.1 договору строк зберігання ячменю і пшениці - до 15.09.2019, строк зберігання ріпаку - до 15.09.2019, строк зберігання кукурудзи - до 01.06.2020, строк зберігання сої - до 01.06.2020, строк зберігання соняшнику - до 01.06.2020.
Згідно п. 8.1 договору, він набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі.
Усі додатки до цього договору є його невід'ємною частиною (п. 8.7 правочину).
У п. 8.12 договору сторони погодили, що строк позовної давності по стягненню з поклажодавця штрафних санкцій становить три роки.
У додатку №1 до договору складського зберігання зерна №30-19 від 04.10.2019 сторонами обумовлено перелік та вартість послуг ТОВ «Віойл-Зерно» на 2019-2020 маркетинговий рік.
Позивачем виставлялись відповідачу рахунки-фактури №ЗС -0000145 від 09.10.2019 на суму 40015,13 грн та №ЗС- 0000149 від 21.10.2019 на суму 37526,52 грн за виконані по договору №30-19 від 04.10.2019 роботи (надані послуги).
На виконання умов вищевказаного договору між сторонами підписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №ЗС-0000145 від 09.10.2019, яким підтверджено факт виконання позивачем робіт вартістю 40015,13 грн з приймання соняшнику, сушки соняшнику, очистки соняшнику, збереження соняшнику, переоформлення зерна та №ЗС- 0000149 від 21.10.2019, яким підтверджено факт виконання позивачем робіт вартістю 37526,52 грн з приймання соняшнику, сушки соняшнику, очистки соняшнику, збереження соняшнику, переоформлення зерна.
Таким чином, загальна вартість виконаних позивачем робіт по договору складського зберігання №30-19 від 04.10.2019 склала 77541,65 грн.
Приймання - передача робіт по вказаних актах посвідчується підписами від імені представників сторін та їх печатками.
Із змісту вказаних актів вбачається, що сторони не мають претензій одна до одної з приводу наданих робіт.
В матеріалах справи містяться копія банківської виписки АТ "Укрексімбанк" від 29.12.2020 з руху коштів по рахунку позивача, яка вказує про перерахування відповідачем позивачу коштів в сумі 32500 грн, а саме: 02.12.2019 - 10000 грн; 23.04.2020 - 2500 грн; 23.07.2020 - 10000 грн; 29.12.2020 - 10000 грн.
Несплата решти коштів в сумі 45041,65 грн мала наслідком звернення позивача з даним позовом до суду з вимогою про відновлення його порушених прав, шляхом стягнення з відповідача 45041,65 грн - боргу, 11934,89 грн - пені, 15508,33 грн - штрафу, 2344,82 грн - інфляційних втрат (на підставі ст. 625 ЦК України), 21220,90 грн - 30% річних (на підставі ст. 536 ЦК України).
Однак, після звернення позивача з позовом до суду, 13.01.2021 відповідачем сплачено 20000 грн суми основного боргу, на підтвердження чого ним долучено до матеріалів справи копію банківської виписки від 14.01.2021 з руху коштів по рахунку позивача в АТ «Укрексімбанк».
З'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на таке.
Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання за договором складського зберігання.
У ч.1 ст. 956 ЦК України та ч.1 ст. 294 ГК України визначено, що товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
Товарний склад є складом загального користування у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, що він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця (ч.1 ст. 956 ЦК України та ч.2 ст. 294 ГК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання.
До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 4 ст. 294 ГК України).
У ч. 1 ст. 936 ЦК України вказано, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Частиною 1 статті 957 ЦК України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Судом встановлено факт виконання позивачем робіт по договору складського зберігання зерна №30-19 від 04.10.2019 та передачі їх відповідачу.
Здача та приймання вказаних робіт підтверджується вищезгаданими первинними документами - копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг) №ЗС-0000145 від 09.10.2019 на суму 40015,13 грн та №ЗС- 0000149 від 21.10.2019 на суму 37526,52 грн.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наданий позивачем акт містить найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують роботи, найменування робіт, їх кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства, тому визнаний судом первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).
У ч. 1 ст. 254 ЦК України вказано, що строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
У п. 4.3 правочину обумовлено, що поклажодавець сплачує вартість послуг із зберігання зерна та додаткових послуг, які передбачені даним договором та додатково у письмовій формі були замовлені поклажодавцем з моменту передачі зерна поклажодавцем на зберігання зерновому складу, в строк до 10 числа кожного наступного місяця за тим, в якому надавались послуги при цьому поклажодавець зобов'язаний самостійно з'ясувати суму, яка підлягає сплаті зерновому складу за розрахунковий період.
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору №30-19 від 04.10.2019, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, оплати вартості виконаних робіт в строк визначений у договорі, боржник не провів, заборгувавши станом на дату звернення з позовом до суду 45041,65 грн.
Разом з цим, після звернення ТОВ "Віойл-Зерно" з позовом до суду та відкриття провадження у справі ФГ «Відродження» оплачено 20000 грн.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині позовних вимог ТОВ "Віойл-Зерно" до ФГ "Відродження" про стягнення 20000 грн боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В матеріалах справи відсутні докази повної оплати відповідачем своїх грошових зобов'язань згідно договору №30-19 від 04.10.2019.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 25041,65 грн підлягають задоволенню як обґрунтовані та не заперечені відповідачем.
У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача нараховані на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні нарахування в сумі 2344,82 грн, обумовлені п. 6.3 договору 30% річних за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 ЦК України в сумі 21220,90 грн, пеню в сумі 11934,89 грн та штраф в сумі 15508,33 грн.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 статті 230 ГК України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).
Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України вказано, що нарахування такої штрафної санкції, як пеня, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п.6.3 правочину сторони обумовили, що за порушення термінів оплати наданих послуг (виконаних робіт), поклажодавець виплачує зерновому складу пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, крім того, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, та відсотки за користування коштами із розрахунку 30% річних, згідно ст. 536 ЦК України та ст. 198 ГК України. Пеня при цьому нараховується за увесь час прострочення платежу, протягом одного року. У разі, якщо строк прострочки оплати наданих послуг (виконаних робіт) перевищує п'ять календарних днів поклажодавець виплачує зерновому складу штраф в розмірі 20% від суми простроченої оплати.
Тому, у п. 6.3 договору складського зберігання №30-19 від 04.10.2019 сторони дійшли взаємної договірної згоди в розумінні ч.6 ст. 232 ГК України та встановили інший (більший) періоду часу, на протязі якого здійснюється нарахування пені.
Вищим господарським судом України у постанові пленуму №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме у п. 1.12. роз'яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013).
Зважаючи на наведене, приписи згаданих норм закону, вказані в розрахунку позивача суми зобов'язання, період нарахування, з врахуванням визначеного договором терміну виникнення у відповідача зобов'язання по оплаті за виконані роботи (до 10 числа кожного наступного місяця за тим, в якому надавались послуги), початок періоду прострочення, який становить 10.11.2019, закінчення періоду нарахування пені 10.11.2020, судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань, штрафу та пені.
Згідно проведеного судом перерахунку встановлено, що правомірним є задоволення до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 2344,82 грн, штрафу в сумі 15508,33 грн, пені в сумі 11927,80 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення 7,09 грн пені задоволенню не підлягають, як необґрунтовано заявлені.
В судовому засіданні 28.01.2021 представником позивача усно зазначено, що підставою нарахування 30% річних в сумі 21220,90 грн є ст. 536 ЦК України.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Верховним Судом України у своєму листі від 01 липня 2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" зазначено, що стаття 536 ЦК України застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК України.
При розгляді даної справи, судом встановлено відсутність прямої вказівки законодавця щодо застосування приписів ст. 536 ЦК України, як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що виникло із договору складського зберігання.
Тому, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 21220,90 грн - 30% річних за користування чужими грошовими коштами, заявленими на підставі ст. 536 ЦК України та з врахуванням умов п. 6.3 договору.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ч.2 ст. 42, ст. 46 ГПК України сторони зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ "Віойл-Зерно" підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із ФГ "Відродження" 25041,65 грн - боргу, 15508,33 грн штрафу, 2344,82 грн - інфляційних нарахувань, 11927,80 грн - пені, як доведені позивачем та не заперечені належним чином відповідачем.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 7,09 грн - пені та 21220,90 грн - 30% річних не підлягають до задоволення, як необґрунтовані.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У ч. 4 ст. 231 ГПК України зазначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Частиною 2 статті 123 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
З врахуванням наведеного, суд роз'яснює позивачу, що за його клопотанням, йому може бути повернено судовий збір в сумі 437,68 грн на підставі п.5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Решта сплаченого при зверненні з позовом до суду судового збору, в порядку ст. ст. 123,129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123,129, 233, 231, 236-240, 247-252 ГПК України, суд -
Позов задоволити частково.
1. Стягнути з Фермерського господарства "Відродження" (с. Дзвиняч, Заліщицький район, Тернопільська область, ідентифікаційний код 37399700) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Зерно" (вул. Бажанського, 78, м. Заставна, Чернівецька область, ідентифікаційний код 00952700) 25041 (двадцять п'ять тисяч сорок одну) грн 65 коп. - боргу, 15508 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот вісім) грн 33 коп. - штрафу, 2344 (дві тисячі триста сорок чотири) грн 82 коп. - інфляційних нарахувань, 11927 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять сім) грн 80 коп. - пені, 1199 (одну тисячу сто дев'яносто дев'ять) грн 75 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
2. Провадження у справі, в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Зерно" до Фермерського господарства "Відродження" про стягнення 20000 грн боргу, закрити за п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.
3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено 15.02.2021.
Суддя І.П. Шумський