ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.02.2021Справа № 924/236/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс»
про стягнення 231940,43 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
05.03.2020 до Господасрького суду Хмельницької області надійшла позовна заява Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» про стягнення 231940,43 грн, з яких 200000,00 грн основного боргу, 7997,26 грн 3% річних та 23943,17 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 200000,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7997,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 23943,17 грн.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 10.03.2020 позовну заяву Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Внаслідок проведеного автоматизованого розподілу справу №924/236/20 передано на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 13.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від12.05.2020 відкрито провадження у справі №924/236/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.06.2020, встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 10.06.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 01.07.2020.
У підготовчому засіданні 01.07.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 22.07.2020.
22.07.2020 відповдіачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, зазначив, що первинні документи, які фіксують отримання покупцем товару, відповідачем не підписані, у зв'язку з чим викладені позивачем у позовній заяві обставини щодо поставки ним відповідачу товару є недоведеними.
У підготовчому засіданні 22.07.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 02.09.2020.
У підготовчому засіданні 02.09.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 16.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2020 підготовче засідання у справі №924/236/20 призначено на 07.10.2020.
У підготовчому засіданні 07.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 21.10.2020.
У підготовчому засіданні 21.10.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 06.11.2020.
У підготовчому засіданні 06.11.2020 позивачем було заявлено клопотання про продовження строку на подання клопотання про витребування доказів та подано письмове клопотання про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив витребувати у Державної податкової служби України інформацію:
1) чи відображені у податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік сідс» господарські операції, здійснені у вересні та жовтні 2018 року, які стосуються отримання від Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» насіння пшениці озимої «Аналог» 1 (перша) репродукція у кількості 36 тонн, загальною вартістю 262800,00 грн, з урахуванням ПДВ в сумі 43800,00 грн за Договором поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018;
2) при наданні відповіді позивач просив врахувати факт відображення вказаних господарських операцій у своїй податковій звітності.
У підготовчому засіданні 06.11.2020 судом було задоволено клопотання позивача про продовження строку на подання клопотання про витребування доказів; постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 24.11.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано Головне управління ДПС у м. Києві надати суду копії податкових декларацій з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік сідс» (ідентифікаційний код 40794076) разом з Додатком №5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за звітні (податкові) періоди: вересень 2018 року, жовтень 2018 року.
24.11.2020 до Господарського суду міста Києва від Головного управління ДПС у м. Києві надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У підготовчому засіданні 24.11.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 08.12.2020.
У підготовчому засіданні 08.12.2020 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.12.2020.
Судове засідання, призначене на 23.12.2020, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2021 судове засідання у справі №924/236/20 призначено на 10.02.2021.
Представник позивача у судове засідання 10.02.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана позивачем 02.02.2021 (за ідентифікатором пошуку 0105477259754).
Представник відповідача у судове засідання 10.02.2021 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомений належним чином за адресою, повідомленою відповідачем для надсилання поштової кореспонденції (29017, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, буд. 3/1, офіс 405А), що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якої вбачається, що ухвала суду була отримана відповідачем 29.01.2021 (за ідентифікатором пошуку 0105477259789).
У судовому засіданні 10.02.2021 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
25.09.2018 між Державним підприємством «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» (покупець) укладено Договір поставки №25/09-18/ПД, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується предати у власність покупця насіння пшениці озимої «Аналог» 1(перша) репродукція в кількості 36,00 тонн +/- 5%, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Поставка товару партіями допускається (п. 1.1.1 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018).
У п. 1.2 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 сторонами погоджено, що ціна одніє тонни товару становить 7300,00 грн.
Згідно з п. 1.3 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 орієнтовна вартість товару становить 262800,00 грн +/- 5%. Сторони погодили, що загальна вартість товару розраховується шляхом складання суми вартості товару, що вказана у видаткових накладних на цей товар.
Відповідно до п. 1.5 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 перехід права власності підтверджується видатковою накладною, офоромленою датою передачі товару.
У п. 8.1 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 200000,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7997,26 грн та інфляційні втрати у розмірі 23943,17 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що первинні документи, які фіксують отримання покупцем товару, відповідачем не підписані, у зв'язку з чим викладені позивачем у позовній заяві обставини щодо поставки ним відповідачу товару є недоведеними.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №25/09-18/ПД від 25.09.2018, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з п. 2.1 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 покупець сплачує вартість товару на розрахунковий рахунок постачальника частинами у наступні строки: - до 26.09.2018 (включно) - 62800,00 грн; - до 15.10.2018 (включно) - 100000,00 грн; - до 15.11.2018 (включно) - 100000,00 грн.
Судом встановлено, що на підставі виставленого позивачем рахунку №53 від 25.09.2018 на суму 262799,86 грн відповідач 25.09.2018 сплатив на користь позивача грошові кошти у розмірі 62799,86 грн (призначення платежу - оплата за пшеницю озиму згідно з рахунком №53), що підтверджується платіжним дорученням №25 від 25.09.2018 та банківською випискою з рахунку позивача, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.
На підтвердження обставин поставки відповідачу товару за Договором поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 позивачем долучено до позовної заяви копію видаткової накладної №335 від 01.10.2018 на поставку відповідачу товару - озимої пшениці «Аналог» 1 репродукція, кількістю 27,26 тонн, загальною вартістю 198998,00 грн.
Також, позивачем долучено до позовної заяви копію видаткової накладної №343 від 04.10.2018 на поставку відповідачу товару - озимої пшениці «Аналог» 1 репродукція, кількістю 8,74 тонни, загальною вартістю 63802,00 грн.
Судом встановлено, що вказані видаткові накладні не підписані представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс».
Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом ст. 198.1. Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (ст. 198.2. Податкового кодексу України).
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послу (ст. 198.3 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст. 198.6 Податкового кодексу України, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, податковий кредит, відповідно до ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 у порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано Головне управління ДПС у м. Києві надати суду копії податкових декларацій з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік сідс» (ідентифікаційний код 40794076) разом з Додатком №5 (розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за звітні (податкові) періоди: вересень 2018 року, жовтень 2018 року.
24.11.2020 на виконання вимог ухвали суду Головне управління ДПС у м. Києві надало документи, а саме: копії податкових декларацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» з податку на додану вартість за спірний період (вересень-жовтень 2018 року) разом з Додатком №5 (Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів).
При дослідженні вказаних доказів судом було встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» (покупцем) було відображено в своєму податковому обліку господарські операції щодо отримання від позивача (продавця) товару за спірними видатковими накладними.
Вказані обставини, зокрема, підтверджується інформацією, наведеною у Додатку №5 до податкових декларацій Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» (Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за вересень та жовтень 2018 року, де вказано загальну вартість отриманого від Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» товару та окремо суму ПДВ, які в свою чергу співпадають з загальною вартістю товару та ПДВ, вказаними в спірних видаткових накладних, які не підписані відповідачем.
Крім того, операції з постачання відповідачу товару за спірними видатковими накладними також були відображені і позивачем у податковому обліку, що підтверджується відповідними податковими накладними, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.
На переконання суду, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності дають підстави дійти висновку в обгрунтованості тверджень позивача відносно того, що 01.10.2018 ним було поставлено відповідачу товар на суму 198998,00 грн та 04.10.2018 - товар на суму 63802,00 грн за спірними видатковими накладними.
При цьому, судом враховано стандарт доказування «вірогідність доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зазначає, що до предмету доказування у справі, з огляду на заявлений предмет та підстави позову, входять обставини щодо наявності між сторонами господарських правовідносин щодо поставки товару, зокрема, щодо належного виконання позивачем обовязку з поставки відповідачу товару за спірними видатковими накладними. Водночас, засоби доказування визначаються сторонами самостійно та обставини, які ними підтверджуються - оцінюються судом у сукупності.
Таким чином, відсутність підпису відповідача на спірних видаткових накладних не є достатнім доказом на підтвердження відсутності між сторонами господарських правовідносин з поставки товару. Крім того, правильність складання бухгалтерських документів не входить до складу обставин, які досліджуються господарським судом при вирішенні даного спору.
Отже, враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем доведено суду факт здійснення відповідачу поставки товару за видатковою накладною №335 від 01.10.2018 на суму 198998,00 грн та за видатковою накладною №343 від 04.10.2018 на суму 63802,00 грн., що разом становить 262800,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з п. 2.1 Договору поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018, покупець сплачує вартість товару на розрахунковий рахунок постачальника частинами у наступні строки: - до 26.09.2018 (включно) - 62800,00 грн; - до 15.10.2018 (включно) - 100000,00 грн; - до 15.11.2018 (включно) - 100000,00 грн.
Крім того, у листі-гарантії №25/09 від 25.09.2018 відповідач гарантував позивачу сплатити до 15.10.2018 платіж у сумі 100000,00 грн та до 15.11.2018 - платіж у сумі 100000,00 грн.
З огляду на те, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 262800,00 грн, тоді як відповідачем були сплачені грошові кошти у розмірі 62799,86 грн, суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 200000,14 грн.
Доказів сплати грошових коштів у сумі 200000,14 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» за Договором поставки №25/09-18/ПД від 25.09.2018 у сумі 200000,14 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» суми основного боргу у розмірі 200000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних розмірі 7997,26 грн за період з 16.10.2018 по 29.02.2020.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних, долучений позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем не враховано, що 15.10.2018 був вихідним днем, у зв'язку з чим днем закінчення строку є 16.10.2018.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних (в межах заявленого позивачем періоду нарахування), відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 7986,35 грн.
Таким чином, позовні вимоги Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» 3% річних у розмірі 7997,26 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 7986,35 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 23943,17 грн за період з жовтня 2018 по січень 2020 року.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, оскільки вище викладених вимог позивачем достримано не було.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат (в межах заявленого позивачем періоду нарахування) та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, є 13134,54 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» інфляційних втрат у розмірі 23943,17 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 13134,54 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
До позовної заяви позивачем долучено копію Угоди про надання правової допомоги від 01.02.2019, укладеної між адвокатом Косогор О.М. та Державним підприємством «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України».
У п. 1.1. Угоди вказано, що адвокат бере на себе зобовязання представляти права і законні інтереси клієнта в суді та інших органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цієї угоди з усіма правами представника.
Відповідно до п. 5.1 Угоди розмір та порядок оплати гонорару адвоката встановлюється в Додатку №1 до даної Угоди, що є його невід'ємною частиною.
Також, позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного дручення №1987 від 04.03.2019 про сплату позивачем на користь адвоката грошових коштів у розмірі 15000,00 грн за надання правової допомоги згідно з рахунком №1 від 01.02.2019 за Договором №1 від 01.02.2019.
Суд зазначає, що з наданих позивачем доказів не можливо встановити, що витрати позивача на правову допомогу адвоката у сумі 15000,00 грн були здійснені саме у зв'язку з вирішенням спору у даній справі, оскільки позивач з даним позовом звернувся до суду 03.03.2020, тоді як оплата винагороди адвоката була здійснена 04.03.2019; Додатку №1 до Угоди матеріали справи не містять, у призначенні платежу позивачем вказано Договір №1, тоді як в матеріалах справи вказаний договір відсутній.
При цьому, детального опису (розрахунку) робіт адвокатом суду не надано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що «на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги адвокат надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року № 3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу».
У постанові Верхвоного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 вказано, що подання розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом) є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4389,00 грн (за платіжним дорученням №2106 від 19.04.2019 на суму 3172,89 грн та за платіжним дорученням №2423 від 15.08.2019 на суму 1216,11 грн).
Отже, зважаючи на те, що сума судового збору, яка повинна була бути сплачена позивачем при поданні позову, становить 3479,11 грн (1,5% від ціни позову), позивачем надмірно було сплачено судовий збір у розмірі 909,89 грн.
Так як позивачем у прохальній частині позовної заяви заявлено вимоги про повернення з державного бюджету надмірно спалченої суми судового збору, суд дійшов висновку повернути на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 909,89 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір»,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Органік Сідс» (01032, м. Київ, провулок Алли Горської, буд. 5; ідентфиікаційнйи код: 40794076) на користь Державного підприємства «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» (07750, Київська обл., Яготинський р-н, с. Панфили, вул. Центральна, буд. 2; ідентифікаційний код: 32393458) суму основного боргу у розмірі 200000 (двісті тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 7986 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 13134 (тринадцять тисяч сто тридцять чотири) грн 54 коп. та судовий збір у розмірі 3316 (три тисячі триста шістнадцять) грн 82 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката покласти на позивача.
5. Повернути Державному підприємству «Дослідне господарство Панфильської дослідної станції Національного наукового центру «Інститут землеробства Національної Академії аграрних наук України» (07750, Київська обл., Яготинський р-н, с. Панфили, вул. Центральна, буд. 2; ідентифікаційний код: 32393458) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 909 (дев'ятсот дев'ять) грн 89 коп., сплачений за платіжним дорученням №2106 від 19.04.2019.
6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 15.02.2021.
Суддя О.М. Спичак