ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.02.2021Справа № 910/18642/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Леонтович Наталії Олександрівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРБА ТРЕЙД ПРОФЕШНЛ»
про стягнення 76 957, 83 грн
Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу.
Леонтович Наталія Олександрівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРБА ТРЕЙД ПРОФЕШНЛ» про стягнення 76 957, 83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № 61 від 24.05.2016, зокрема, не здійснив поставку попередньо оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2020 року позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог статті 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.
07 грудня 2020 року до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2020 року недоліки усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
04 січня 2021 року до суду надійшло клопотання від позивача про долучення доказів до матеріалів справи.
11 січня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності. У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлені клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів (договору поставки, акту звірки, претензії) та призначення у зв'язку з цим судового засідання для дослідження оригіналів письмових доказів.
16 січня 2021 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає хибними доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, та просить їх відхилити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРБА ТРЕЙД ПРОФЕШНЛ» про розгляд справи з викликом учасників справи та про витребування оригіналів документів.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
24 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРБА ТРЕЙД ПРОФЕШНЛ» (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Леонтович Наталією Олександрівною (покупець) було укладено договір поставки № 61 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов'язується купити (оплатити та прийняти) товарно-матеріальні цінності (товар), номенклатура, кількість, ціна якого вказані у видаткових накладних.
Згідно пунктів 1.3, 1.4 та 1.6 Договору передача товару проводиться на складі постачальника за адресою: м. Павлоград, вул. Терьошкіна, 4.
Транспортування товару відбувається автотранспортом покупця.
Постачання товару здійснюється партіями, згідно заявки (усної) покупця.
Відповідно до п. 2.1 Договору ціни на товари, що постачаються за цим Договором, попередньо узгоджуються сторонами та зазначаються у видаткових накладних.
Оплата за товар проводиться безготівковою формою, шляхом попередньої (100%) передплати покупцем грошових коштів на рахунок постачальника (п. 4.1 Договору).
Згідно п. 5.1 Договору постачальник здійснює поставку товару на протязі чотирнадцяти календарних днів, з моменту перерахування покупцем попередньої оплати грошових коштів за товар на банківський рахунок постачальника.
Відповідно до п. 5.2 Договору у разі не постачання товару в строк, передбачений в п. 5.1 дійсного договору, постачальник повертає попередню оплату покупцеві на протязі десяти банківських днів.
Як погоджено сторонами у п. 7.2 Договору в разі неналежного виконання постачальником п. 5.1 Договору постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення повернення передплати та штраф у розмірі 20% від суми передоплати.
Згідно пунктів 9.1, 9.2 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Термін дії цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього Договору та закінчується 31.12.2018, але в любому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань по цьому Договору.
Як стверджує позивач, нею було оформлено замовлення на сайті інтернет-магазину, що належить відповідачеві, та здійснено оплату за замовлений товар на суму 48 000, 00 грн, в підтвердження чого надано копію платіжного доручення № 83 від 27.02.2017.
Однак, в строк, обумовлений у п. 5.1 Договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань з постачання оплаченого товару, у зв'язку з чим 30 грудня 2019 року позивачем було направлено претензію про повернення передплати у розмірі 48 000, 00 грн, а також сплату штрафу згідно п. 7.2 Договору.
Враховуючи, що жодної відповіді на претензію від відповідача не надійшло, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).
Відповідно до п.п. 1,2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.ст. 663, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За встановленими обставинами справи позивачем здійснено оплату за замовлений товар на суму 48 000, 00 грн, в підтвердження чого матеріали справи містять копію платіжного доручення № 83 від 27.02.2017. Як вбачається зі змісту цього платіжного доручення, призначенням платежу була оплата за товар за договором № 61 від 24.05.2016.
Зарахування зазначених коштів на банківський рахунок не заперечується відповідачем у відзиві. Разом з цим, відповідач стверджує, що у цей період відбувалась зміна керівника та бухгалтерської служби підприємства, під час яких договір поставки № 61 від 24.05.2016 не передавався.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З огляду на погоджений сторонами у п 4.1 Договору спосіб оплати, зазначене платіжне доручення свідчить про виникнення обов'язку у відповідача щодо поставки оплаченого товару у строки, передбачені п. 5.1 Договору, або повернення сплачених коштів згідно п. 5.2 цього ж Договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою застосування вказаної статті є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця (постачальника). Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця (постачальника).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом звернення до суду з позовом.
Враховуючи, що відповідачем не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів повного та своєчасного поставлення позивачу товару, як і не надано доказів повернення передплати за недопоставлений товар, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 48 000, 00 грн.
Керуючись пунктом 7.2 Договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф в сумі 20 % від суми передплати, який складає 9 600, 00 грн.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 ЦК України.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов'язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 20% від суми заборгованості, що становить 9 600, 00 грн є також обґрунтованими.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % в сумі 5 283, 11 грн та 14 074, 72 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки суд виявив у них арифметичні помилки, пов'язані з початком строку нарахування відповідних сум.
Так, за умовами п. 5.2 Договору, зважаючи на те, що відповідна партія продукції поставлена не була, строк для повернення попередньої оплати закінчився саме 27.03.2017, отже датою порушення зобов'язання є 28.03.2017.
Відтак, за розрахунком суду, сума інфляційних втрат за вказаний період становить 13 586, 90 грн, а 3% річних 5 275, 14 грн.
Щодо заявленої вимоги відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення спірної заборгованості, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, порушене право позивача підлягає захисту судом у разі звернення позивача за захистом протягом встановленого законом загального трирічного строку позовної давності з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За встановленими обставинами справи, датою фактичного порушення зобов'язання з повернення суми попередньої оплати є 28.03.2017, отже саме з цієї дати починається відлік трирічного строку на звернення до суду.
З цих підстав незмістовними є твердження позивача, наведені у відповіді на відзив, що у зв'язку із виставленням 31 грудня 2019 року претензії було встановлено нові строки для виконання зобов'язання, для яких строк позовної давності не минув.
Так, в межах трирічного строку, а саме 10.03.2020, Леонтович Н.О. звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАРБА ТРЕЙД ПРОФЕШНЛ» заборгованості за договором поставки, процентів за користування грошима та неустойки за прострочення виконання зобов'язання за договором.
В подальшому, ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2020 року в справі № 185/1896/20 закрито провадження у цивільній справі та роз'яснено позивачеві, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції господарського суду.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
За висновком об'єднаної палати Касаційного господарського суду, що міститься в постанові від 15 травня 2020 року в справі № 922/1467/19 перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
У якості підстав для поновлення пропущеного строку, позивач посилається на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» зі змінами, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин.
В подальшому дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020.
У зв'язку з чим Верховною Радою було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, яким, зокрема й доповнено Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктами 12-14.
Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Таким чином, з огляду на приписи ст. 58 Конституції України, положення п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не можуть бути застосовані в межах спірних правовідносин, оскільки на момент спливу строку позовної давності такої норми не існувало.
На користь висновку про неповажність причин пропуску строку позовної свідчить також і те, що пунктом 7.4 Договору сторони погодили, що спірні питання, не врегульовані шляхом переговорів, передаються на розгляд господарського суду.
Аналогічні застереження щодо вирішення спору в господарському суді містились і в направленій на адресу відповідача 30.12.2019 претензії.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте у їх задоволенні слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Витрати зі сплати судового збору за подання позову покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Рішення в повному обсязі складено 15.02.2021.
Суддя О.С. Комарова