Справа № 761/5348/21
Провадження № 2/761/6330/2021
11 лютого 2021 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Рибак М.А. вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У лютому 2021 року позивач звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з даним позовом до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї матеріали, вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі з наступних підстав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Вимогами ч. 1 ст. 19 даного Кодексу визначено справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів, а саме, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У свою чергу, відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, «...Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1,12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, відносин; інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертаючись до суду з даним позовом просив відмінити державну реєстрацію припинення юридичної особи релігійної організації «Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату» (код ЄДРПОУ 22894788).
Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (далі також - Закон №755-IV).
Статтею 10 вказаного Закону установлено спростовну презумпцію відомостей, внесених до ЄДР.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому, якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частина друга статті 10 Закону №755-IV).
Відтак, запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилась та більше не існує.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19).
Таким чином, якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі сфальшованих документів, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов'язується її припинення, а є лише записом, який не тягне за собою наслідків.
Отже, спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов'язки).
При цьому, спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР.
Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, у тому числі якщо він виник у зв'язку з протиправним внесенням до ЄДР державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою палатою Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі №826/10249/18 (провадження №11-771апп19).
Разом з тим, процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.
Так, Велика Палата Верховного Суду, заповнюючи цю прогалину закону, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18) зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України), а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
З огляду на вказане, такий спір має вирішуватися за правилами Господарського процесуального кодексу України незалежно від суб'єктного складу за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, адже спір, що виник між сторонами необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
Роз'яснити позивачеві право звернення з позовом до суду в порядку господарського судочинства з метою захисту своїх прав та законних інтересів.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 15, 186, 259, 260, 353 ЦПК України, -
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ М.А. РИБАК