№ справи: 359/5457/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2610/2021
Головуючий у суді першої інстанції: Яковлєва Л.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
04 лютого 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.
при секретарі - Шепель К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заборгованості по виплаті матеріальної допомоги при звільненні,
за апеляційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року,
встановив:
у липні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь 518 900 грн. матеріальної допомоги, посилаючись на те, що положеннями Колективного договору була передбачена виплата матеріальної допомоги при звільненні за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 20 посадових окладів, однак вказані кошти при звільненні йому виплачені не були.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року позовні вимоги було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 518 900 грн. також з відповідача в дохід держави було стягнуто судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
Не погоджуючись із рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат
Перегуда А.П. просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представників відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він з 01 вересня 1981 року працював у відповідача на посаді диспетчера-курсанта служби руху, а з 03 вересня 2016 року - на посаді провідного інженера з управління використання повітряного простору. Зазначав, що 12 травня 2020 року ним було подано заяву про звільнення з посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. 13 травня 2020 року відповідачем було видано наказ про його звільнення та виплату компенсації за 20 календарних днів невикористаної відпустки. Разом з тим, матеріальну допомогу, передбачену пунктом 6.25.2 колективного договору, який діє на підприємстві, позивачу виплачено не було. Враховуючи викладене, просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну допомогу в розмірі 518 900 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року позовні вимоги було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 518 900 грн. Також з відповідача в дохід держави було стягнуто судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було спростовано його обов'язок з виплати позивачу матеріального допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст. 10, 13, 116, 117 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 в період з 01 вересня 1981 року по 14 травня 2020 року працював у відповідача, про що свідчить копія трудової книжки (а.с. 28-43).
12 травня 2020 року позивач подав до ДП «Украерорух» заяву про звільнення з займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію з 14 травня 2020 року. Наказом відповідача від 13 травня 2020 року № 506/0 позивача було звільнено з 14 травня 2020 року з посади провідного інженера з управління використання повітряного простору відділу управління використання повітряного простору Украероцентру Украероруху за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, ст. 38 КЗпП України (а.с. 9).
Листом від 15 травня 2020 року за № 1-23.2/6077/20 ДП «Украерорух» було повідомлено ОСОБА_1 про те, що у зв'язку зі складним фінансовим станом підприємства та відсутністю наявних коштів, у відповідача відсутня можливість виплатити йому матеріальну допомогу у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (п. 6.25.2 Колективного договору) (а.с. 10).
Крім того, листом № 1-23.4/6825/20 від 15 червня 2020 року відповідач повідомив позивача про те, що його посадовий оклад станом на дату звільнення становив 25 945 грн. 00 коп., а сума матеріальної допомоги, передбаченої п. 6.25.2 Колективного договору, становить 518 900 грн. 00 коп. Також позивачу було надано довідку про середньоденний та середньомісячний заробіток позивача (а.с. 12-13). Зі змісту вказаної довідки вбачається, що середньоденний заробіток позивача становив 2 339 грн. 35 коп., а середньомісячний - 48 914 грн. 22 коп. (а.с. 13).
У своїй апеляційній скарзі представник відповідача посилався на те, що судом першої інстанції не було враховано, що положеннями колективного договору передбачена можливість виплати матеріальної допомоги лише за наявності відповідних коштів у підприємства. Представник відповідача вказував, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки доказам на підтвердження відсутності фінансової можливості підприємства здійснювати додаткові (понад ті, що передбачені законодавством) виплати за колективним договором, що передбачені зокрема розділом 6 Колективного договору, пунктом 14.1 якого передбачено, що «усі виплати, пов'язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності). За таких обставин скаржник вважав, що наявність власних коштів у підприємства - пряма умова виконання вимог розділу 6, у тому числі пункту 6.25.2. колективного договору. Скаржник зазначав, що внаслідок введення карантинних обмежень підприємство не отримувало прибуток, а тому позбавлене можливості виплатити позивачеві матеріальну допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію.
Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позовних вимог.
Згідно ст.10, а також ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до положення ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Положеннями ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Як вбачається з п.6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів.
Згідно ст.10, а також ч.1 та ч.3 ст.13 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
Положеннями ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Відповідно до протоколу №2 від 18 березня 2020 року (а.с.67-69), робочою групою з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру було прийнято рішення про здійснення виплати лише заробітної плати працівникам, а також обов'язкових податків та зборів.
Разом з тим, положеннями чинного законодавства та Колективного договору можливість припинення чи зміни порядку його дії за рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру або іншого аналогічного органу відповідача передбачено не було.
Пунктом 14.1 Колективного договору визначено, що усі виплати, пов'язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених Додатком 26 до цього Договору. Однак зі змісту додатку 26, черговість виплати матеріальної допомоги у зв'язку із виходом працівника на пенсію передбачена не була, що свідчить про обов'язковість виконання умов п.6.25.2 колективного договору щодо виплати працівникові, який звільняється у зв'язку з виходом на пенсію, передбаченої положеннями договору матеріальної допомоги (а.с.64).
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги Звіт про сукупний дохід відповідача за І квартал 2020 року, який свідчить про значні збитки підприємства, також не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки вказаний звіт не є доказом відсутності у підприємства коштів та не свідчить про неможливість виконання відповідачем вимог Колективного договору. Крім того, відповідачем не було наведено обставин, які б свідчили про те, що виконання зобов'язань, передбачених п. 6.25.2 Колективного договору, ставиться в залежність від наявності прибутку відповідача, тоді як поняття власних коштів підприємства та його сукупного доходу за певний період не є тотожними. Також відповідачем не доведено і твердження про відсутність станом на день звільнення позивача у підприємства на рахунках коштів, достатніх для виплати йому матеріальної допомоги.
Посилання скаржника на те, що його адміністрацією разом з профспілковими організаціями було напрацьовано та внесено зміни до Колективного договору щодо порядку виплати відповідної матеріальної допомоги на умовах розстрочки, оскільки відповідні зміни до Колективного договору було прийнято вже після звільнення позивача.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги про те, що висновком Торгово-Промислової Палати України від 29 липня 2020 року встановлена наявність істотних змін обставин умов Колективного договору, із посиланням на положення ст. 617 ЦК України щодо звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок непереборної сили, оскільки в даному випадку позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати матеріальної допомоги не заявлялись. Сама по собі наявність форс-мажорних обставин у вигляді карантинних обмежень не звільняє відповідача від обов'язку виконання зобов'язань перед позивачем.
Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Положеннями статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
За таких обставин доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в частині вирішення позовних вимог - без змін.
Разом з тим, при визначенні розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави, суд першої інстанції припустився помилки та застосував ставку судового збору, яка передбачена для вимог немайнового характеру. Враховуючи те, що позивач був звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги майнового характеру про стягнення матеріальної допомоги були задоволені у повному обсязі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за ставкою, передбаченою за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 1% ціни позову. За таких обставин рішення суду в частині вирішення питання судового збору слід змінити та визначити його у розмірі 5 189 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог - без змін.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2020 року змінити та визначити судовий збір, який підлягає стягненню з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави, в розмірі 5 189 грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2021 року.
Головуючий
Судді