справа № 357/4897/20 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Кошель Б.І.
09 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради та просила:
визнати протиправним та скасувати наказ відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23.04.2020 № 16-к;
поновити ОСОБА_1 на посаді директора та викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 з 23.04.2020;
стягнути з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі, а також моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.,
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області від 23 квітня 2020 року № 16-к про звільнення ОСОБА_1 директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа №3, викладача-методиста. Поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді директора та на посаді викладача-методиста по класу домри Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа №3 з 23 квітня 2020 року.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2235/2021
Стягнуто з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2020 року по 24 листопада 2020 року у розмірі 145 863,55 грн.; компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 5 000.00 грн. та судовий збір у розмірі 1 000,00 грн. В іншій частині - відмовлено.
В апеляційній скарзі Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд не досліджував письмові докази відповідача. Зазначає про наявність доказів на підтвердження події аморального проступку, частина з яких судом не досліджувалася.
Звертає увагу на те, що судом здійснено розрахунок середнього заробітку на підставі невірної довідки про доходи.
Вказує, що заподіяння моральної шкоди не підтверджено. Клопотання про допит свідків заявлене представником відповідача судом безпідставно відхилено.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просить судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що оригінал довідки про доходи завірена двома мокрими печатками Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради за підписом головного бухгалтера ОСОБА_14 і заступника начальника відділу ОСОБА_15 Недостовірність зазначеної довідки відповідачем не оскаржувалася. ОСОБА_1 є членом профспілкової організації, яка свого погодження на звільнення не надавала.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 просить судове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що відповідач надав суду відповідний відеозапис, до якого представники позивача ніколи не торкались не могли зробити будь-які зміни до нього. Вказує на відсутність можливості конкретизувати в чому саме полягає аморальність поведінки позивача після відтворення відеозапису події.
У судовому засіданні представники культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області - Іченська О.Р. та Ковальська Ю.І. підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просили останню задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
Представники ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
АТ «Українська залізниця» свого представника в судове засідання не направило, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи про причини неявки суд не повідомило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для звільнення позивачки з роботи на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України, а тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на раніше займаній посаді та стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд вважає за можливе стягнути з відповідача заподіяну позивачці моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 01.04.1985 працювала в Білоцерківській музичній школі №3 на посаді директора, має загальний педагогічний стаж 54 роки, що сторонами не заперечується та підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 .
Наказом №12 начальника відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради від 07.02.2020 створено комісію з розслідування факту вчинення аморального проступку працівниками музичної школи №3 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Вказана комісія створена з метою перевірки фактів, наведених у доповідній записці т.в.о. директора КЗ БМР Білоцерківської школи мистецтв №3 ОСОБА_16 від 07.02.2020 та заяви ОСОБА_6 - матері учениці КЗ БМР БШМ №3 ОСОБА_7 від 06.02.2020.
Згідно Акту службового розслідування від 11.03.2020 комісія прийшла до висновку рекомендувати відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради розірвати трудові відносини з працівниками КЗ БМР БМШ №3 директором-викладачем ОСОБА_1 , викладачем ОСОБА_4 на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України, завгоспа ОСОБА_5 піддати дисциплінарному стягненню у виді догани на підставі ч. 1 ст. 147 КЗпП (т. 1, а. с. 141-244; т. 2, а. с. 1-19).
Наказом №16-к від 23.04.2020 Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради ОСОБА_1 звільнена з посади директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа №3 та з посади викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України.
У змісті Наказу № 16-к від 23 квітня 2020 року зазначено, що « ОСОБА_1 працюючи директором - викладачем Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи №3, виконуючи виховні функції, 06.02.2020, починаючи з 16:00 год., перебуваючи зі своїми підлеглими в приміщенні Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківській школі мистецтв №3, в класі №2, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Леванееського 47/1, в робочий час, під час виконання службових обов'язків, де під її керівництвом та безпосередньо за її участі, в присутності учнів - малолітніх дітей, було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БШМ №3, та застосовано до них фізичну силу, а також принижувала та ображала малолітніх учнів школи та їх батьків, чим порушила основні моральні норми суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції. ОСОБА_1 тим самим дискредитувала свої службово-виховні посадові повноваження, здійснила протиправне винне, діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, не виконала обов'язків покладених на неї законодавством, і трудовим договором, порушила основні моральні норми суспільства, чим вчинила аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи, факт аморального проступку був вчинений в присутності малолітніх дітей - учениць та викладачів КЗ БМР БШМ №3, що призвело до негативних наслідків: виклику поліції, виклику екстреної медичної допомоги, та психологічної травми малолітнім дітям».
Позивачка вважає своє звільнення незаконним, оскільки аморального проступку не вчиняла, у зв'язку з чим звернулася до суду із відповідним позовом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
У законі не наведено визначення поняття «аморальний проступок» - воно належить до категорії оціночних. У широкому значенні аморальний проступок працівника, який виконує виховні функції, - це винна дія або бездіяльність, що порушує основні моральні норми суспільства та суперечить змісту трудової функції і тим самим дискредитує службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.
Абз. 3 п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 передбачено, що з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ст.41 КЗпП), можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю, наприклад, вихователі, вчителі, викладачі, практичні психологи, соціальні педагоги, майстри виробничого навчання, методисти, педагогічні працівники позашкільних закладів. Таке звільнення допускається як за вчинення аморального проступку при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті). Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.
До суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.
Отже, працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь - зобов'язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
За наведеного, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:
1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;
2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
Матеріали справи свідчать, що Наказом №16-к від 23.04.2020 Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради ОСОБА_1 звільнена з посади директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа №3 та з посади викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України.
У змісті Наказу № 16-к від 23 квітня 2020 року зазначено, що « ОСОБА_1 працюючи директором - викладачем Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи №3, виконуючи виховні функції, 06.02.2020, починаючи з 16:00 год., перебуваючи зі своїми підлеглими в приміщенні Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківській школі мистецтв №3, в класі №2, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського 47/1, в робочий час, під час виконання службових обов'язків, де під її керівництвом та безпосередньо за її участі, в присутності учнів - малолітніх дітей, було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БШМ №3, та застосовано до них фізичну силу, а також принижувала та ображала малолітніх учнів школи та їх батьків, чим порушила основні моральні норми суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції. ОСОБА_1 тим самим дискредитувала свої службово-виховні посадові повноваження, здійснила протиправне винне, діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, не виконала обов'язків покладених на неї законодавством, і трудовим договором, порушила основні моральні норми суспільства, чим вчинила аморальний проступок, несумісний з продовженням даної роботи, факт аморального проступку був вчинений в присутності малолітніх дітей - учениць та викладачів КЗ БМР БШМ №3, що призвело до негативних наслідків: виклику поліції, виклику екстреної медичної допомоги, та психологічної травми малолітнім дітям».
Так, при розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно із наказом, і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений орган не пов'язували звільнення.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, вбачається із матеріалів відеозапису та підтверджується поясненнями сторін, що 06.02.2020 в приміщенні класу №2 КЗ БМР БШМ №3, згідно розкладу занять, концертмейстера ОСОБА_8 були призначені заняття: з 15:10 год. - урок із ученицею ОСОБА_7 , з 16:00 год. - із ученицею ОСОБА_9 . Після закінчення уроку, близько 16:00, в класі перебували учениці ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , викладач ОСОБА_8 та концертмейстер ОСОБА_12 . До початку уроку, призначеного на 16:00, до класу №2 зайшли викладач ОСОБА_4 , директор-викладач КЗ БМР БМШ №3 ОСОБА_1 та завгосп-костюмер ОСОБА_5 . Викладач ОСОБА_4 почала з'ясовувати з викладачами ОСОБА_12 та ОСОБА_8 питання щодо повернення стенду, який зберігався у цьому класі. З приводу чого між ними виникла суперечка. Під час вказаного інциденту викладачки ОСОБА_8 та ОСОБА_12 здійснювали відеофіксацію за допомогою особистих мобільних телефонів. Під час події був присутній і т.в.о. директора КЗ БМР БШМ №3 ОСОБА_13 , який пропонував сторонам конфлікту вирішити питання в інший час.
Разом з тим, директор КЗ КОР БМШ №3 ОСОБА_1 та завгосп-костюмер ОСОБА_5 участі в конфлікті не приймали (т. 2, а. с. 24).
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає відеозапис події, яка відбулася 06.02.2020 належним та допустимим доказом у даній справі.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції не встановлено, що ОСОБА_1 під її керівництвом та безпосередньо за її участі, в присутності учнів - малолітніх дітей, було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БШМ №3, та застосовано до них фізичну силу, а також принижування позивачем та ображання малолітніх учнів школи та їх батьків, чим порушила основні моральні норми суспільства, як вбачається зі змісту Наказу № 16-к від 23 квітня 2020 року.
Більш того, позивач фактично була відсутня під час даного інциденту.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що сам факт наявності у ОСОБА_1 статусу викладача та директора школи, як і її присутність під час вказаного вище інциденту, не можуть бути підставою для висновку про аморальність її поведінки.
Доводи апеляційної скарги про внесення змін до відеозапису позивачем відхиляються колегією суддів, оскільки останній був наявний у сторони відповідача та наданий останнім суду. На спростування поданого самим Відділом культури і туризму Білоцерківської міської ради відеозапису іншого не надано.
Посилання в апеляційній скарзі на не дослідження судом першої інстанції всіх доказів на підтвердження вчинення аморального проступку позивачем не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Так, Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради зазначив, що аморальний проступок зафіксований поліцією, екстреною медичною допомогою, актами про подію №12, №13, №14, поясненнями дітей викладачів, батьків.
Зазначене було досліджено комісією Згідно Акту службового розслідування від 11.03.2020, однак відомості зазначені в останньому не свідчать будь-яким чином про вчинення аморального проступку ОСОБА_1 .
Вищевказані докази лише підтверджують про наявність вчинення інциденту 06.02.2020, але не встановлюють причинно-наслідкового зв'язку між викликом вказаних служб та поведінкою позивачки.
Посилання на відхилення судом клопотання про допит свідків також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки покази останніх є їхньою об'єктивною думкою та для суду не можуть мати пріоритетне значення та підлягають дослідженню з усіма наявними доказами в сукупності.
Крім того, відповідач вважаючи покази свідків належними доказами у даній справі, не було заявлено відповідного клопотання при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, чим розпорядилися своїми правами на власний розсуд.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем є явний конфлікт, який виник на підґрунті процесу ліквідації музичної школи, що почався в 2016 році, про що свідчать матеріали справи та пояснення сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення позивачем аморального проступку, що не сумісний із продовженням даної роботи, який відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є підставою для звільнення.
Таким чином, зміст Наказу №16-к від 23.04.2020 Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради про звільнення ОСОБА_1 , у зв'язку з вчиненням аморального проступку на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України не відповідає дійсності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради від 23.04.2020 № 16-к про звільнення ОСОБА_1 та поновлення останньої на раніше займаних посадах правильними.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
На підставі викладеного та з урахуванням встановленого судом першої та апеляційної інстанцій факту незаконного звільнення позивача, колегія суддів вважає висновки районного суду щодо необхідності з відповідача стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу правильними.
Що стосується розміру суми середнього заробітку, то колегія суддів вважає наступне.
Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).
Абзацом 3 п. 2 даного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
Судом першої інстанції здійснений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивачки. Виходив з виплат ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням, тобто за лютий та березень 2020 року. Середньоденна заробітна плата позивачки у вказаний період складала 978,95 грн.
З 23.04.2020 року по дату поновлення на роботі, тобто 24.11.2020 року, позивачка ОСОБА_1 перебувала у вимушеному прогулі 149 днів, отже розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться з розрахунку: 149 (кількість днів вимушеного прогулу) х 978,95 (сума середньоденного заробітку позивача), що складає 145 863,55 грн.
Перевіривши вказаний розрахунок, колегія суддів вважає його належним. Та погоджується із висновками про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 145 863,55 грн.середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Доводи апеляційної скарги про невірно проведений розрахунок на підставі неправильної довідки відхиляються колегією суддів, оскільки довідка про доходи була підписана головним бухгалтера ОСОБА_14 і заступником начальника відділу ОСОБА_15 та завірена двома мокрими печатками самим Відділом культури і туризму Білоцерківської міської ради, і як підтверджено при в суді апеляційної інстанції вона є дійсною.
Вищевказана довідка про доходи невірною у встановленому законом порядку не визнавалася, не скасовувалась та не оскаржувалася відповідачем.
Відповідно до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, для відшкодування моральної шкоди працівнику повинен бути наявний факт порушення його законних прав. До такого факту належить будь-яке суб'єктивне право, яке виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди між сторонами трудових правовідносин і має чинність.
Враховуючи, що звільнення позивача було здійснено всупереч вимог чинного законодавства, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 5 000 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність заподіяння позивачу моральної шкоди не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки позивача протиправно було звільнено, та як наслідок такі дії безумовно призвели до спричинення моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про наявність двох оскаржуваних рішень не відповідають дійсності, оскільки існує лише одне рішення суду відповідно до матеріалів справи, однак наявна описка в даті ухваленого рішення, яка може бути виправлена судом першої інстанції з власної ініціативи або за заявою учасників справи.
Отже, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 10.02.2021.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова
.