справа № 757/36870/20-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Матійчук Г.О.
09 лютого 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання: Сидоренко А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2020 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору, поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації вартості майна,
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та просив визнати недійсним шлюбний договір, укладений 25 жовтня 2017 року між ним та відповідачем, здійснити поділ майна та
виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя у особисту приватну власність 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м;
виділити ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя у особисту приватну власність 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію його частки у спільному майні подружжя за майно, що було відчужене іншим з подружжя без його згоди, а саме:
1/2 вартості машиномісця (гаража) АДРЕСА_2 загальною площею 16,8 кв.м в розмірі 338 650,00 грн.;
1/2 вартості машиномісця (гаража) № НОМЕР_1 , що знаходиться в будинку АДРЕСА_3 загальною площею 16,8 кв.м в розмірі 338 650,00 грн.;
1/2 вартості транспортного засобу - автомобіль марки Volkswagen Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 2011 року випуску в розмірі 192 700,00 грн;
1/2 вартості транспортного засобу - автомобіль марки Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_3 2013 року випуску в розмірі 343 000,00 грн;
що разом складає 1 213 350,00 грн.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2020/2021
Одночасно з подання позову ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив забезпечити позов, шляхом:
накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , для того щоб забезпечити вимогу про визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири за позивачем;
накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 , для того, щоб забезпечити вимогу про стягнення грошової компенсації в розмірі 1 213 350,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2020 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Посилається на неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що шлюбним договором поставлено позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки усе майно спільно набуте в шлюбі було зареєстроване на відповідача.
Вказує, що відчуження спільного сумісного майна подружжя відповідачкою свідчить про ризик подальшого відчуження останньою майна, що унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить залишити ухвалу без змін. Зазначає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою. Вказує на те, що за шлюбним договором не відбулася передача майна, а лише був визначений правовий режим майна.
У судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просила останню задовольнити.
ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги просив залишити її без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено, що станом на день подання позову та заяви про забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та в чому ця загроза полягає, позивачем не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний ним захід забезпечення позову, ним не обґрунтовано відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.
Заявляючи вимогу про забезпечення позову, без відповідної пропозиції щодо зустрічного забезпечення, позивач намагається поставити відповідача у завідомо невигідну процесуальну позицію, що не може бути допущене судом.
З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9 вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
На підставі викладеного можливо зробити висновок про те, що накладення арешту на майно, як спосіб забезпечення позовних вимог, може бути застосовано судом не тільки у випадку існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а й за наявності реальної ймовірності такого відчуження.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Звертаючись до суду, заявник належним чином вказав причини, у зв'язку із якими необхідно вжити заходи забезпечення позову та обґрунтував існуванням реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Матеріали справи свідчать, що у серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та просив визнати недійсним шлюбний договір, укладений 25 жовтня 2017 року між ним та відповідачем, здійснити поділ майна та
виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя у особисту приватну власність 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м;
виділити ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя у особисту приватну власність 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію його частки у спільному майні подружжя за майно, що було відчужене іншим з подружжя без його згоди, а саме:
1/2 вартості машиномісця (гаража) АДРЕСА_2 загальною площею 16,8 кв.м в розмірі 338 650,00 грн.;
1/2 вартості машиномісця (гаража) № НОМЕР_1 , що знаходиться в будинку АДРЕСА_3 загальною площею 16,8 кв.м в розмірі 338 650,00 грн.;
1/2 вартості транспортного засобу - автомобіль марки Volkswagen Tiguan д.н.з. НОМЕР_2 2011 року випуску в розмірі 192 700,00 грн.;
1/2 вартості транспортного засобу - автомобіль марки Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_3 2013 року випуску в розмірі 343 000,00 грн.;
що разом складає 1 213 350,00 грн.
Одночасно з подання позову ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив забезпечити позов, шляхом:
накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , для того щоб забезпечити вимогу про визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири за позивачем;
накладення арешту на квартиру АДРЕСА_4 , для того, щоб забезпечити вимогу про стягнення грошової компенсації в розмірі 1 213 350,00 грн.
Встановлено, що предметом позову є поділ майна подружжя.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_2 просив накласти арешт на квартири, які є предметом поділу майна подружжя (визнання права власності на 1/2 частину квартири за позивачем та вимогу про стягнення грошової компенсації в розмірі 1 213 350,00 грн.)
Застосування таких заходів забезпечення позову є адекватним, спроможне забезпечити ефективний захист їх порушених прав та поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Невжиття заходу до забезпечення позову може призвести до здійснення відчуження спірного майна на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.
Таким чином, колегія суддів вважає, що у даному випадку наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_4 .
Відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Таким чином, чинним законодавством передбачено тільки два випадки, в яких суд зобов'язаний застосувати заходи зустрічного забезпечення позову.
Встановлено, що позивачем у заяві було зазначено, що умовами шлюбного договору позивач поставлений у вкрай невигідне матеріальне становище, а також що вжитими заходами забезпечення позову відповідачу не буде спричинено збитків, просив не застосовувати зустрічне забезпечення.
На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов невірних висновків з неповним дослідженням матеріалів справи та порушенням норм процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 вересня 2020 року скасувати.
Постановити нову ухвалу.
Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору, поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації вартості майна задовольнити.
Накласти арешт на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_4 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 10.02.2021.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова