Справа №22ц-1385\09
Категорія 45 ЦП
Головуючий у першій інстанції Терьохін С.Є.
Доповідач Ващенко Л.Г.
19 березня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Ващенко Л.Г.
суддів - Фадєєнко А.Ф., Вадовської Л.М.
при секретарі - Повар О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа: Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради (далі-Управління) про встановлення порядку користування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визначення меж земельної ділянки, відшкодування моральної шкоди,
10.02.2006 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, звернулись із позовом про: встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1; зобов'язання ОСОБА_4 у місячний термін з дня набрання чинності рішення суду знести сарай та навіс і не перешкоджати у організації проїзду шириною 3,5 м для організації обслуговування домоволодінь позивачок, зобов'язання не перешкоджати надалі у відновленні й обслуговуванні меж земельних ділянок, огорож, проїзду, стягнення моральної шкоди у сумі 1700 грн.; зобов'язання Управління у місячний термін з дня прийняття рішення суду встановити (визначити) у натурі межі проїзду, а у випадку невиконання рішення суду ОСОБА_4, зобов'язати Управління вжити до ОСОБА_4 відповідних заходів як до порушника порядку користування земельною ділянкою.
Позов обґрунтовували тим, що вони разом з ОСОБА_4 є користувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1. 23.12.2002 року була укладена угода між співвласниками жилого будинку, який знаходиться на спірній земельній ділянці про порядок користування земельною ділянкою, а 11.04.2005 року угода про необхідність організації проїзду, оскільки замість проїзду, в іншому місті існує лише вузька доріжка, що проходить уздовж будинку і це виключає під'їзд транспорту, зокрема спеціального транспорту для обслуговування будинків, які належать позивачкам. Однак проїзду заважають город, який використовується сім'єю ОСОБА_5, а також сарай з навісом, які належать ОСОБА_4
Посилаючись на те, що сарай з навісом, які належить ОСОБА_4, заважають організації проїзду, відповідач не бажає переносити ці споруди в інше місце, що порушує право позивачок на користування земельною ділянкою, вони просили позов задовольнити.
ОСОБА_4 позов не визнав.
Представник Управління позов визнав частково.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2008 року позов задоволено частково: суд встановив порядок користування земельною ділянкою по
АДРЕСА_1 відповідно до рішень Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1497-ХХІУ та від 20.04.2004 року № 2571-ХХІУ; зобов'язав ОСОБА_4 у місячний термін з дня набрання законної сили рішення суду знести сарай і навіс під літ. "П" й зобов'язав ОСОБА_4 не перешкоджати організації проїзду шириною 3,5 м2 до домоволодінь позивачок, згідно з варіантом, запропонованим у висновку експертизи № 2953 від 17.01.2008 року; зобов'язав Управління у місячний термін з дня набрання законної сили рішення суду встановити та визначити у натурі межі проїзду до домоволодінь позивачок, згідно з варіантом, запропонованим у висновку експертизі № 2953 від 17.01.2008 року, а у решті позовних вимог відмовив.
В апеляційній скарзі Управління просить рішення суду у частині задоволення вимог про зобов'язання Управління встановити та визначити у натурі межі проїзду до домоволодінь позивачок, згідно із варіантом, запропонованим у висновку експертизи скасувати і постановити у цій частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення, порушення судом норм матеріального і процесуального права.
У засіданні колегії суддів: ОСОБА_4 і його представник скаргу підтримали; ОСОБА_3 скаргу не визнала; представник прокуратури Приморського району м. Одеси, який діє в інтересах позивачок заперечував проти задоволення скарг; ОСОБА_2, представник Управління у судове засідання не з'явились.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд на підставі п.4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України.
Згідно із п.4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Встановлюючи порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, зобов'язуючи ОСОБА_4 не перешкоджати в організації проїзду шириною 3,5 м2 до домоволодінь позивачок на спірній земельній ділянці відповідно до висновку експертизи та зобов'язуючи Управління встановити й визначити у натурі межі проїзду до домоволодінь позивачок згідно із висновком експертизи, суд виходив з того, що ОСОБА_4, як власник самочинно збудованих сараю та навісу, перешкоджає позивачкам в облаштуванні проїзду суспільного значення на не приватизованій земельній ділянці, а Управління, як компетентний орган, має відповідні повноваження і технічні можливості щодо встановлення такого проїзду.
Колегія суддів з висновком суду не погоджується, оскільки такого висновку суд дійшов у порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Прийняття рішень щодо питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції міських рад (ст. ст. 26,24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Одеська міська рада, як орган місцевого самоврядування, представляє відповідну територіальну громаду міста й здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування (п.1 ст. 10, п.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
З матеріалів справи вбачається, що у суді заявлені вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, усунення перешкод у її користуванні, зобов'язання не перешкоджати в організації проїзду та зобов'язання встановити й визначити у натурі межі для проїзду на спірній земельній ділянці, яка є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси (а. с.З-5,151, т.1).
Таким чином, рішення суду впливає на права і обов'язки Одеської міської ради, однак Одеська міська рада не була залучена до участі у справі.
В апеляційній скарзі і у засіданні колегії ОСОБА_4 та його представник стверджували, що рішенням суду зобов'язано організувати проїзд на при будинковій території (земельна ділянка належить Одеській міській раді), яку фактично під город використовує сім'я ОСОБА_5 (останні є власниками 17\100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1, а. с. 46, т.1).
Рішення суду впливає на права і обов'язки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, проте останні також не залучені судом до участі у справі.
Наведене свідчить про порушення судом норм процесуального права, що згідно із п.4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.
Зобов'язуючи ОСОБА_4 знести сарай і навіс під літ. "П", суд виходив з того, що згідно із повідомленням КП ОМБТІ та РОН, актом КП ДЕЗ "Фонтанське" та розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 9 від 12.01.1996 року (стосується зносу самочинно улаштованої цегляної огорожі, а. с.88, т.1), сарай є самочинним будівництвом.
Висновок суду першої інстанції у цій частині не відповідає обставинам справи.
З матеріалів справи видно, що сарай під літ."П", разом з іншим нерухомим майном по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 успадкував після смерті ОСОБА_8 (свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.08.2004 року), а остання була власником цього майна на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння від 31.08.2000 року.
У встановленому законом порядку свідоцтво про право власності (зокрема, у частині права власності на сарай під літ."П") не оспорено й не визнано недійсним.
Тому відсутні підстави стверджувати, що сарай під літ. "П" є самочинним.
Крім того, ОСОБА_4 пояснював, що навіс, який за рішенням суду його зобов'язано знести, йому не належить, оскільки є власністю ОСОБА_5.
Зазначені обставини судом не з'ясовані, ОСОБА_5 до участі у справі судом не залучені.
Рішенням суду третя особа без самостійних вимог у справі - Управління зобов'язана встановити та визначити у натурі межі проїзду на спірній земельній ділянці.
Між тим, суд, під час ухвалення рішення, вирішує спір про права і обов'язки сторін до яких відносяться позивач та відповідач, у зв'язку з чим правові наслідки за рішенням суду на третіх осіб без самостійних вимог не поширюються, тобто третя особа без самостійних вимог не може бути зобов'язана на підставі рішення суду вчиняти певні дії.
Суд також не звернув увагу на те, що згідно із Положенням про "Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради", затвердженим рішенням Одеської міської ради №20-V від 27.06.2006 року, до компетенції Управління не входе встановлення та визначення у натурі меж земельної ділянки (зокрема меж проїзду на земельній ділянці), оскільки згідно зі ст. 198 ЗК України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, що виконуються для визначення й відновлення меж земельних ділянок, а відповідно до Закону України "Про землеустрій", розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону.
Залишив суд і поза увагою твердження ОСОБА_4 про те, що у Приморському районному суді м. Одеси у порядку адміністративного судочинства розглядається справа за його позовом до Одеської міської ради і інших про визнання незаконними розпорядження Київської районної адміністрації, рішень Одеської міської ради стосовно часток у домоволодінні та скасування рішення про затвердження проекту і відвід ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 (а. с. 187-190, т. 1).
При цьому, як зазначав апелянт, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.02.2004 року, у порядку забезпечення позову у справі за його адміністративним
позовом накладено арешт на всю земельну ділянку площею 2262 м2 по АДРЕСА_1.
Оскільки у порядку адміністративного судочинства розглядається спір, предметом якого є, зокрема, спірна земельна ділянка, ухвали суду від 12.05.2008 року та від 08.07.2008 року про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі до вирішення справи, що розглядається у порядку адміністративного судочинства, суперечать вимогам п.4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України (а. с.173,174,181,182 т.1).
Суд, у порушення ч. 1 ст. 212 ЦПК України, обгрунтував рішення з посиланням на висновок №2953 від 17.01.2008 року судової будівельно-технічної експертизи, який не був ним безпосередньо досліджений у судовому засіданні (а. с. 145-151,209-211, т.1).
Приймаючи до уваги, що встановлено порушення норм процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 л.5,311 ч.1. п.4, 313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
Апеляційні скарги Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2008 року -скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду, іншим суддею.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту її проголошення.