Справа № 22ц-297\09
Категорія 52 ЦП
Головуючий у першій інстанції Нікітіна С.Й.
Доповідач Ващенко Л.Г.
05 березня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Ващенко Л.Г.
суддів - Фадєєнко А.Ф., Вадовської Л.М.
при секретарі - Повар О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Установи комунальної власності "Автотранспортне господарство Одеського міськвиконкому" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Установи комунальної власності "Автотранспортне господарство Одеського міськвиконкому" (далі-Установа) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
04.11.2005 року, ОСОБА_1, звернулась із позовом про поновлення її на посаді бухгалтера в Установі, стягнення заборгованості по заробітній платі та заробітної плати за час вимушеного прогулу, зазначаючи, що вона працювала у відповідача з 03.09.2004 року на посаді бухгалтера по основним коштам та матеріалам і 05.10.2005 року була звільнена з посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін).
Посилаючись на те, що її звільнено з порушенням закону у період тимчасової непрацездатності, заяву про звільнення вона була вимушена написати, відповідач не виплатив їй заробітну плату за жовтень 2005 року, позивачка просила позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2008 року позов задоволено: суд поновив позивачку на посаді бухгалтера і стягнув з відповідача на користь позивачки 50615 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме: неповне з'ясування обставин справи, не відповідність висновків суду обставинам справи.
У засіданні колегії суддів: представник апелянта скаргу підтримала; ОСОБА_1 і її представник у судове засідання не з'явились.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі п. п. 3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України.
Згідно із п. п.3,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права.
Встановлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді бухгалтера з 03.09.2004 року (наказ №70-к від 03.09.2004 року) і була звільнена за згодою сторін по п.1 ст. 36 КЗпП України з 05.10.2005 року (наказ №140-к від 29.09.2005 року) а. с. 113,165.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення договору є угода сторін.
Підставою для видачі наказу про звільнення позивачки за згодою сторін стала подана ОСОБА_1 29.09.2005 року заява, у якій вона зазначила про звільнення її з 05.10.2005 року за згодою сторін по п.1 ст. 36 КзпП України, з резолюцією посадових осіб відповідача про згоду на звільнення позивачки із зазначених нею підстав, а саме: за згодою сторін, з 05.10.2005 року (а. с. 112).
05.10.2005 року ОСОБА_1 одержала трудову книжку із записом про її звільнення за згодою сторін по п.1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 29).
Зважаючи на викладене, оскільки між сторонами дійсно була досягнута домовленість про звільнення позивачки за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України ( за згодою сторін), ОСОБА_1 звільнена з роботи відповідно до вимог чинного законодавства.
Так, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст. 36 КзпП України (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника ( п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").
Позивачка не надала належних доказів ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції на підтвердження того, що на неї здійснювався тиск та вона була вимушена написати заяву про звільнення.
У засідання колегії суддів позивачка, яка належним чином була сповіщена на: 23.12.2008 р., 15.01.2009 р., 05.02.2009 р.05.03.2009 р., жодного разу не з'явилась.
Приєднана до матеріалів справи заява ОСОБА_1 від 29.09.2005 року про звільнення з 13.10.2005 року не свідчить про будь-який тиск з боку відповідача (а. с. 111).
Представник відповідача у засіданні колегії суддів зазначала, що ця заява також була написана особисто позивачкою, однак у подальшому позивачка змінила свій намір щодо дати звільнення і написала нову заяву про звільнення з 05.10.2005 року, проте підстави звільнення були ті ж самі - за згодою сторін.
Твердження позивачки про те, що її незаконно звільнено у період непрацездатності, безпідставні.
Встановлено, що позивачка була звільнена з роботи з 05.10.2005 року за згодою сторін, а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, цього ж дня, тобто 05.10.2005 року вона одержала у відповідача трудову книжку із записом про звільнення.
Про те, що позивачці з 03.10.2005 року видано листок непрацездатності, ОСОБА_1 відповідача не повідомила, про непрацездатність зазначила лише у позовній заяві, надавши оригінал листка про непрацездатність не відповідачу, а суду і тільки у 2008 році.
Відповідач у своїх письмових запереченнях на позов і його представник у засіданні колегії суддів пояснювали, що відсутність позивачки на роботі 3 і 4 жовтня 2005 року не вплинуло на підстави звільнення, оскільки наказ був виданий 29.09.2005 року про звільнення з 05.10.2005 року, а 3 і 4 жовтня 2005 року позивачка знаходилась у відгулах (а. с. 15-17).
Правила про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності стосується випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів").
Оскільки позивачка звільнена не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, правила про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності на неї не розповсюджуються.
Вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за жовтень 2005 року також не доведені.
Згідно відомості на видачу заробітної плати за жовтень 2005 року від 01.11.2005 року вх. 1435, ОСОБА_1 була зарахована на її особистий рахунок заробітна плата за
жовтень 2005 року у сумі 233 грн. 50 коп. (а. с.12,13,15-17).
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не довела своїх позовних вимог, а тому у позові про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за жовтень 2005 року, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу слід відмовити.
Приймаючи до уваги, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив і неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 303,307 ч. 1 п.2,309 ч. 1 п. п.3,4, 313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
Апеляційну скаргу Установи комунальної власності " Автотранспортне господарство Одеського міськвиконкому" - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2008 року - скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 у позові до Установи комунальної власності "Автотранспортне господарство Одеського міськвиконкому" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту його проголошення.