11.05.10р.Справа № 10/105-10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-УПАКОВКА" ( м. Кривий
до В-1: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк"Приватбанк"
про визнання недійсним договору поруки з моменту його укладення
Суддя Кощеєв І.М.
Представники:
від позивача: не з"явився
від відповідача-1: Халаім А.В. (дов. №3478 від 03.09.09 р. ) - представник
від відповідача-2: не з"явився
Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до вдповідачів про визнання недійсним Договору поруки № 467 від 12.01.2009 р., укладеного між закритим акціонерним товариством „Комерційний банк „Приватбанк" і Товариством з обмеженою відповідальні стю „Українське Фінансове Агентство „Верус", з моменту його укладення.
Підстави з якими Позивач пов'язує свої позовні вимоги : Договір поруки № 467 від 12.01.2009 р., укладений в порушення вимог стосовно заборони розповсюдження банківстуої таємниці, встановлених ст. 1076 ЦК України, ст. ст. 60, 62 Закону України „про банки і банківську діяльність”; в порушення приписів ч. 1 ст. 181 ГК України, ч.2 ст.207 ЦК України договір поруки з боку ЗАТ „Комерційний банк „ПриватБанк" скріплено печаткою не юридичної особи, а печаткою його структурного відділу - юридичним департаментом, який не є юридичною особою, тому не може бути стороною будь яких господарських договорів. Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України вчинення правочину особою, яка не має на це необхідний обсяг цивільної дієздатності, є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи на їх необґрунтованості та безпідставності, оскільки відповідно ч. 1 ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банківська таємниця - це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємин із ним чи третіми особами під час на дання послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. Зазначення в договорі поруки номеру і дати договору комісії не містить інформації щодо діяльності та фінансового стану клієнта, її розголошення не може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, тому така інформація не може вважатись банківською таємницею. Відповідач також вважає необґрунтованими посилання Позивача на відсутність у нього обсягу цивільної дієздатності , оскільки особа, що підписала договір поруки діяла на підставі довіреності від імені юридичної особи та договір скріплений печаткою, що належить цій юридичній особі та на якій зазначено назву цієї юридичної особи.
Представники Позивача та Відповідача-2 двічі в судове засідання не з"явились, витребуваних судом документів не надали.
Позивач та Відповідач-2 були належним чином повідомлені судом про час і місце проведення судових засідань.
Господарський суд розглядає справу за наявними в ній документами.
Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу ( аудіо запис ) представниками сторін не заявлялося.
В судовому засіданні, за згодою представника Відповідача-1 було оголошено судом вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника Відповідача-1, господарський суд, -
12.01.2009 р. між Закритим акціонерним товариством „Комерційний банк „ПриватБанк" ( Кредитор ) та товариством з обмеженою відповідальні стю „Українське Фінансове Агентство „ВЕРУС" ( Поручитель ) укладений Договір поруки, згідно якого Поручитель надав поруку Кредитору за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-УПАКОВКА" зобов'язань за договорами комісії № 1008/4105/ІМРА від 22.07.2007 р. та № 1008/41056/ІМРА від 22.07.2007 р., укладеними між Закритим акціонерним товариством „Комерційний банк „ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС-УПАКОВКА".
Причиною виникнення спору в даній справі, є питання щодо існування правових підстав для визнання недійсним Договору поруки від 12.02.2009 р., укладеного між відповідачами.
Відповідно до постанови Пленума Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 ЦК України ).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України ).
Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором поруки поручитель, відповідно до ст. 553 ЦК України поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Зазначення в договорі поруки номеру і дати договору комісії не містить інформації щодо діяльності і фінансового стану клієнта, доказів завдання матеріальної шкоди клієнту через розголошення вказаної інформації, суду не надано.
За приписами ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем по справі не надано суду і доказів укладення правочину з боку Відповідача особою, яка не має на це необхідний обсяг цивільної дієздатності, навпаки, надані Відповідачем докази спростовують вказане твердження Позивача.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог Позивача.
Згідно зазначеного, керуючись ст. ст. 1, 22, 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позивачу в позові - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Суддя І.М. Кощеєв
( Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України - 12.05.2010 року )