29 січня 2021 року справа № 320/3383/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 суму збитку у розмірі 131345,70 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі №320/3383/20 без проведення судового засідання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що при проведенні аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності ВЧ НОМЕР_1 за період з 01 жовтня 2015 року по 01 січня 2018 року виявлено ряд фінансових порушень, зокрема здійснення у період з 01 травня 2015 року по 13 березня 2017 року виплат особам коштів, на які вони не мали права. Внаслідок цього державі спричинено збитки у розмірі 131345,70 грн.
Позивач вказує, що відповідальним за матеріальну шкоду заподіяну державі є ОСОБА_1 , який у вказаний період проходив військову службу у військовій частині - польова пошта НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) на посаді помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) та відповідно в період проходження служби мав забезпечити неухильне дотримання норм чинного законодавства при веденні фінансового господарства військової частини, здійснювати постійний контроль за правильним, ощадливим та доцільним витрачанням (використанням) матеріальних засобів і коштів, вживати необхідних заходів для боротьби з нераціональними їх витратами (використанням), втратами, нестачами, псуванням і розкраданням. Відтак, просить стягнути таку шкоду з останнього.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що протягом 2015-2017 років перевірку фінансово-господарської діяльності військової частини - польової пошти НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ) здійснювали внутрішньо перевірочна комісія та старші контролюючі органи. На момент звільнення його з посади помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ), а саме 13 березня 2017 року, суттєвих претензій з боку ВЧ НОМЕР_1 до нього не було.
Відповідач також заперечує проти фінансових порушень з його боку. Пояснює, що позивач намагається перекласти провину інших військовослужбовців на нього. Так, протягом березня-жовтня 2015 року, в період формування військової частини - польової пошти НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ), остання не мала своїх реєстраційних рахунків в органах Державної казначейської служби та знаходилась на повному фінансовому забезпеченні у Миколаївському обласному військовому комісаріаті. Отже, відповідальність за правильне нарахування грошового забезпечення у той час несли посадові особи фінансового органу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також згідно з наказами командира військової частини - польової пошти НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ), керівника сектору «М» АТО відповідач під час проходження військової служби на тривалий період часу неодноразово виїжджав у відрядження за межі ВЧ НОМЕР_1 , в цей час його посадової обов'язки виконували інші посадові особи. Наприклад, протягом квітня-червня 2016 року в місці постійної дислокації військової частини з правом підпису фінансових документів залишилася провідний бухгалтер фінансово-економічної служби старший солдат ОСОБА_2 , яка відповідно до посадових інструкцій та наказів командира військової частини - польової пошти НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ), у разі відсутності начальника фінансово-економічної служби виконувала його обов'язки. Цей факт підтверджується її особистим підписом на платіжних дорученнях в органах Державної казначейської служби щодо виплати грошового забезпечення, заробітної плати, відряджень, підйомної допомоги та відповідно роздавальних відомостей грошового забезпечення та заробітної плати.
У відповідності до відпускного квитка від 09 січня 2017 року №3 відповідачу було надано дні відпустки з 10 по 27 січня 2017 року. Тимчасово виконуючим обов'язки начальника фінансово-економічної служби на цей було призначено ОСОБА_3 . 28 січня 2017 року, після того як відповідач повернувся з відпустки, останній був звільнений та приступив до здачі своєї посади. Таким чином, протягом січня, лютого 2017 року та до 13 березня 2017 року відповідач також не підписував жодних фінансових документів, що стосувались грошового забезпечення військової частини - польової пошти НОМЕР_2 (ВЧ НОМЕР_1 ).
Крім того, відповідач звертає увагу на те, що позивач провів службове розслідування для з'ясування причин та обставин виявлених аудитом недоліків з порушенням вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608 (далі - Порядку №608). Зокрема, в порушення вимог пункту 11 розділу 3 Порядку №608 до участі у проведенні службового розслідування не було залучено безпосереднього начальника відповідача. В порушення вимог 12 розділу 3 Порядку №608 службове розслідування тривало більше ніж 9,5 місяців з дня його призначення командиром (начальником). В порушення вимог пункту 3 розділ 4 Порядку №608 відповідач не знав про проведення службового розслідування, був позбавлений можливості надати відповідні пояснення та не був ознайомлений з актом службового розслідування.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач, зокрема зазначив, що фінансове забезпечення ВЧ НОМЕР_1 протягом березня-жовтня 2015 року здійснювалось ІНФОРМАЦІЯ_2 виключно на підставі фінансових документів, складених та погоджених відповідачем, як начальником фінансово-економічної служби. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що відповідальність за правильне нарахування грошового забезпечення несуть відповідні особи обласного комісаріату не відповідає дійсності.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01 травня 2015 року №57 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , призначеного наказом Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 28 квітня 2015 року №213 на посаду помічника командира частини з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби військової частини польова пошта НОМЕР_2 , який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 01 травня 2015 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення і прийнято вважати таким, що з 01 травня 2015 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (том 1, а.с. 49).
Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13 травня 2017 року капітана ОСОБА_1 , помічника командира бригади з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби, відповідно до пункту «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з сімейними обставинами), звільнено з військової служби в запас та виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 13 березня 2017 року (том 1, а.с. 50).
27 лютого 2018 року було складено довідку до загального звіту фінансового аудиту та аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності ВЧ НОМЕР_1 за період з 01 жовтня 2015 року по 01 січня 2018 року.
При проведенні аудиту було виявлено порушення дотримання норм законодавства при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення і інших виплат, а саме: порушення правил виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які самовільно залишили частину - переплата на загальну суму 231185,46 грн.; порушення правил виплати посадових окладів за час тимчасового виконання обов'язків за посадами - переплата на загальну суму 168843,02 грн.; порушення правил виплати премії військовослужбовцям, які вживали алкогольні напої на території військової частини - переплата на загальну суму 91870,53 грн.; порушення правил виплати грошового забезпечення військовослужбовцям при звільненні - переплата на загальну суму 101631,30 грн.; порушення правил виплати грошового забезпечення за термін додаткових відпусток без збереження грошового забезпечення - переплата на загальну суму 6551,24 грн.; порушення правил виплати грошової допомоги на оздоровлення (ГДО) і матеріальної допомоги - переплата на загальну суму 101737,07 грн.; порушення правил виплати одноразової премії - переплата на загальну суму 616000 грн. (том 1, а.с. 11-34).
З метою з'ясування причин та обставин виявлених недоліків за результатами проведення аудиту відповідності фінансово-господарської діяльності ВЧ НОМЕР_1 за період з 01 жовтня 2015 року по 01 січня 2018 року та з метою визначення винних осіб щодо порушення вимог Інструкції про порядок виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким інших осіб, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, які призвели до втрат бюджетних коштів на суму 1317818,62 грн., наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 12 березня 2018 року №243 призначено службове розслідування.
Пунктом 2, 4 наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12 травня 2018 року №547 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних» наказано: помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби внести в книгу обліку грошових стягнень суму нестач, зокрема з капітана ОСОБА_1 на суму 109331,60 грн.; помічнику командира частини з правової роботи - начальника юридичної групи підготувати судові позови, стосовно тих військовослужбовців, провину яких доведено, але на цей час вони не проходять військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , зокрема з капітана ОСОБА_1 на суму 109331,60 грн. (том 1, а.с. 35-43).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30 грудня 2018 року №1680 внесено зміни до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12 травня 2018 року №547, а саме в пункті 2 та 4 фразу «капітана ОСОБА_1 на суму 109331,60 грн.» викласти в редакції «капітана ОСОБА_1 на суму 131345,70 грн.» (том 1, а.с. 44-48).
Листом ВЧ НОМЕР_1 від 28 січня 2020 року №204 відповідача повідомлено про притягнення його до матеріальної відповідальності в розмірі 131345,70 грн. відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12 травня 2018 року №547 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних» та наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30 грудня 2018 року №1680 та запропоновано добровільно відшкодувати завдану шкоду (том 1, а.с. 74).
Оскільки відповідач добровільно вказану заборгованість не відшкодував, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Зазначеними нормами права право прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XІV (далі - Статут; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).
Відповідно до статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Законодавець урегулював питання, пов'язані з порядком притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків спеціальним нормативним актом.
Так, підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначає Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (яке було чинним на час виникнення та дії спірних правовідносин, далі - Положення №243/95-ВР).
Відповідно до пункту 2 Розділу І Положення №243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
Зі змісту пункту 3 Розділу І Положення №243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду (пункт 4 Розділу І Положення №243/95-ВР).
За приписами пункту 5 Розділу І Положення №243/95-ВР час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
Згідно з пунктом 8 Розділу І Положення №243/95-ВР залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.
Пунктом 13 Розділу ІІІ Положення №243/95-ВР встановлено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Відповідно до пункту 17 Розділу ІV Положення №243/95-ВР у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення №243/95-ВР визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (пункт 19 Розділу IV Положення №243/95-ВР).
Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім'я командира (начальника) військової частини (пункт 22 Розділу IV Положення №243/95-ВР).
Відповідно до пункту 23 Розділу IV Положення №243/95-ВР командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.
Приписи Положення №243/95-ВР втратили чинність у зв'язку із набранням чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2019 року №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX), тобто з 31 жовтня 2019 року.
Отже, для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності, обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, якими завдано шкоду.
Суд зазначає, що в наказі командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12 травня 2018 року №547 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних» жодним чином не відображено конкретні неправомірні дії (бездіяльність), які ставляться ОСОБА_1 у вину заподіяної шкоди державі.
Наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30 грудня 2018 року №1680, яким внесено зміни до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12 травня 2018 року №547 в частині суми шкоди, зазначає, що «відповідно до рапорту старшого офіцера відділення морально-психологічного забезпечення ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_4 від 24 грудня 2018 року та ТВО помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи старшого лейтенанта юстиції Пастушенко Г.Г. від 04 січня 2019 року, стосовно результатів службових розслідувань встановлено наступне, зокрема:
При детальній перевірці передачі фінансових документів військової частини - польова пошта НОМЕР_4 було виявлено, що деяким військовослужбовцям цієї частини виплачене ГДО у 2016 році двічі. А саме солдату ОСОБА_5 було переплачено 2222,00 грн., старшому солдату ОСОБА_6 переплачено 2258,50 грн., сержанту ОСОБА_7 переплачено 2357,19 грн., солдату ОСОБА_8 переплачено 4509,13 грн., прапорщику ОСОБА_9 переплачено 4798,00 грн., прапорщику ОСОБА_10 переплачено 2434,38 грн., солдату ОСОБА_11 переплачено 2351,25 грн., старшому солдату ОСОБА_12 переплачено 1362,30 грн., старшому солдату ОСОБА_13 переплачено 4536,25 грн. Переплата виникла з вини фінансово-економічної служби, а саме помічника командира військової частини з фінансово - економічної роботи - начальника служби на той період, капітана ОСОБА_1 .
Старшому прапорщику ОСОБА_14 було виплачено 853,20 грн. Він був допущений 21 жовтня 2016 року до тимчасово виконання обов'язків посади командира взводу, встановлений та виплачувався максимальний посадовий оклад 830,00 грн., а належно мінімальний посадовий оклад 750,00 грн. Переплата виникла з вини фінансово-економічної служби, а саме помічника командира військової частини з фінансово - економічної роботи - начальника служби капітана ОСОБА_1 .
Згідно акту аудиту фінансово-господарської діяльності молодшому сержанту ОСОБА_15 було переплачено 1094,85 грн. за невикористану відпустку при звільненні. При підготовці позовної заяви до колишнього помічника командира військової частини з фінансово - економічної роботи - начальника служби капітана ОСОБА_1 було виявлено, що ОСОБА_15 , на момент її звільнення, було змінено прізвище на ОСОБА_16 та при звільненні було утримано 1094,85 грн. переплати в повному обсязі.
Згідно акту аудиту фінансово-господарської діяльності молодшому сержанту ОСОБА_17 було виплачено 4573,25 грн. одноразової допомоги на оздоровлення у 2016 році двічі. При підготовці позовної заяви до колишнього помічника командира військової частини з фінансово - економічної роботи - начальника служби капітана ОСОБА_1 було виявлено, що згідно роздавальної відомості від 20 вересня 2016 року №183 сума переплати з вище вказаного військовослужбовця була утримана в повному обсязі».
З огляду на це суд наголошує, що в наказі командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30 грудня 2018 року №1680 наведено лише декілька винних протиправних дій відповідача, внаслідок яких настала шкода. Проте такі не відображають розмір заявленої позивачем шкоди у сумі 131345,70 грн.
Крім того, позивач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності, у той час як Положенням №243/95-ВР передбачено як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю зобов'язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті його законності та обґрунтованості.
Дані висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року №825/1000/18.
Щодо строків притягнення до матеріальної відповідальності, суд зазначає, що посилання позивача у позові, що особа може бути притягнута до відповідальності протягом 3-х років відповідно до статті 4 Закону №160-IX є безпідставним, оскільки цей Закон набрав чинності 31 жовтня 2019 року, тому до спірних правовідносин повинно бути застосовано саме норми вказаного Положення №243/95-ВР, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин (травень 2018 року).
Як було зазначено вище, пунктом 5 Розділу І Положення №243/95-ВР передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
Оскільки спеціальним законодавством це питання не врегульовано, суд вважає за можливе застосувати субсидіарні норми законодавства, якими є норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якими врегульовані питання покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.
Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Тобто, до цього спору слід застосувати спеціальний преклюзивний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, який необхідно відраховувати з наказу командира військової частини, коли позивачу стало відомо про наявність завданої ним шкоди відповідачу.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року №380/1242/16-ц.
Як вбачається із матеріалів справи, вина відповідача встановлена наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12 травня 2018 року №547 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних». Таким чином, позивачу про наявність шкоди, заподіяної відповідачу, остаточно стало відомо 12 травня 2018 року.
Однак, до адміністративного суду військова частина НОМЕР_1 звернулась лише в квітні 2020 року. Відтак, вказаний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, сплинув. Заява про поновлення пропущеного строку відповідно до статті 234 КЗпП позивачем суду не надавалась.
При цьому суд зазначає, що пропущення особою строків позовної давності без поважних причин, за умови встановлення судом порушеного права, про захист якого вона просить, є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом позовної давності.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Стовно клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення позивача до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.
Строк, протягом якого винна особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності та строк, протягом якого особа може звернутися до суду про стягнення матеріальної шкоди є різними поняттями та регулюється різними нормами матеріального та процесуального права відповідно.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18 сформовано висновок про те, що у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_5 шкоди, завданої військовослужбовцем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов'язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, розглядувана справа є публічним спором, а отже підпадає під регулювання КАС України, в частині п'ятій статі 122 якого, як вказано вище, визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 6 Положення №243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, діями яких заподіяно шкоду державі, можуть добровільно відшкодувати її повністю або частково. Ці особи за згодою командира (начальника) військової частини можуть відновити пошкоджене майно.
04 лютого 2020 року ВЧ НОМЕР_1 на адресу позивача листом від 28 січня 2020 року №204 направила пропозицію про добровільне відшкодування шкоди (том 1, а.с. 74-75). Проте станом на день звернення до суду відповіді ВЧ НОМЕР_1 не отримала.
З огляду на те, що позивач звернувся у розумний строк після ненадання відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, суд вважає, що останній не пропустив строки звернення до суду з позовною заявою.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 29.01.2021 р.
Суддя Кушнова А.О.