Апеляційний суд міста Києва
Іменем України
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
Головуючого - судді Британчука В.В.,
суддів Кепкал Л.І., Журавля О.О.,
з участю прокурора Пламадяли І.П.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула 20 травня 2010 року у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальну справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2010 року.
Цим вироком засуджено
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Леніно Карасуського району Кустанайської області Казахстану, громадянина України, без визначеного місця проживання, несудимого в силу ст. 55 КК (в редакції 1960 р.),
? за ч. 2 ст. 186 КК на чотири роки шість місяців позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 - 450 грн., ОСОБА_3 - 258 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.
Вироком ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 9 січня 2009 року приблизно о 3 год. у стані алкогольного сп'яніння за попередньою
Справа № 11-а-950 Вирок постановлено під головуванням судді ПеденкоА.М.
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК Доповідач в апеляційній інстанції суддя Британчук В.В.
змовою з особою, матеріали справи щодо якої виділення в окреме провадження у зв'язку з розшуком, на АДРЕСА_1 в м. Києві, відкритого заволодіння майном ОСОБА_2: мобільним телефоном марки «Самсунг Б300», вартістю 450 грн., сім-картою оператора «Лайф», вартістю 25 грн., на рахунку якої знаходились гроші в сумі 15 грн., а всього - на суму 490 грн., з застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров'я та з погрозою застосування такого насильства.
Крім того, 25 січня 2009 року засуджений ОСОБА_1, після спільного розпиття з раніше йому незнайомим ОСОБА_3 спиртних напоїв, повторно, відкрито викрав майно потерпілого - грошові кошти в сумі 500 грн., з застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров'я потерпілого.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок скасувати, а справу повернути прокурору на додаткове розслідування, посилаючись на порушення його права на захист, оскільки вважає себе обмежено осудним, а тому, на його думку, участь захисника на досудовому слідстві, є обов'язковою. Також апелянт посилається на те, що його вина у вчиненні злочину в стані алкогольного сп'яніння не доведена висновком судово-наркологічної експертизи і він не є судимою особою, оскільки судимості у нього погашені.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, який вважав за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок - без зміни, засудженого, який підтримав апеляційну скаргу, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засудженого, вивчивши справу, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає її підлягаючою частковому задоволенню з таких підстав.
Винність засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку доведена наявними у справі доказами.
Вчинення засудженим двох епізодів пограбування потерпілих в стані алкогольного сп'яніння підтверджується послідовними показаннями потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, свідка ОСОБА_5
Кваліфікація його злочинних дій за ч. 2 ст. 186 КК є правильною.
Що стосується доводів апелянта про порушення на досудовому слідстві його права на захист з твердженням, що він є обмежено осудним, то вони є необґрунтованими, оскільки спростовуються висновком амбулаторної судово-психіатричної та судово-наркологічної експертизи (а. с. 109-110), згідно з яким ОСОБА_1 є осудним, не страждав на момент вчинення злочинів і не страждає у даний час яким-небудь психічним захворюванням.
Засудженому неодноразово роз'яснювалось на досудовому і судовому слідстві право мати захисника, від чого він добровільно відмовлявся, і ніколи не скаржився на порушення його права на захист.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 не є особою, участь захисника щодо якої є обов'язковою, не має ніяких підстав вважати порушеним його права на захист.
Судом справа розглянута достатньо повно, наявним доказам дана належна оцінка і обґрунтовано постановлено обвинувальний вирок.
Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, відповідає вчиненому та його особі.
Судом враховані усі дані про особу засудженого й покарання визначене не у максимальних межах санкції ч. 2 ст. 186 КК.
За таких обставин колегія суддів не знаходить підстав для скасування вироку суду та повернення справи на додаткове розслідування.
Разом з тим, апеляційні доводи засудженого про те, що його судимості погашенні, є обґрунтованими.
З вимоги про судимість (а. с. 126-127) видно, що у минулому ОСОБА_1 був двічи судимий, останній раз вироком Ватутінського районного суду м. Києва від 22 березня 1999 року за ч. 1 ст. 142 КК (в редакції 1960 року) на п'ять років позбавлення волі і звільнився за відбуттям строку покарання 20 жовтня 2003 року.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 55 КК (в редакції 1960 року) такими, що не мають судимості, визнаються особи засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину.
Відповідно до вимог п. 11 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК при розв'язанні питання судимості ОСОБА_1 суду належало керуватись правилами саме п. 6 ч. 1 ст. 55 КК (в редакції 1960 року), адже строк, протягом якого особа вважається судимою після засудження за ч. 1 ст. 187 КК (аналог ч. 1 ст. 142 КК в редакції 1960 року), за ст. 89 КК є шість років. Тобто новий кримінальний закон погіршує його становище.
Беручи до уваги, що перший злочин після останнього звільнення ОСОБА_1 вчинив 9 січня 2009 року, тобто вже після п'яти років, він вважається несудимим в силу ст. 55 КК (в редакції 1960 року) і, у зв'язку з цим, суд не мав права враховувати при призначенні покарання, як обтяжуючу покарання обставину, рецидив злочину.
Таким чином, колегія суддів уважає, що вирок підлягає зміні на підставі ст. 371 КПК у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону, шляхом виключення з вступної частини вироку посилання на судимості ОСОБА_1, з мотивувальної - на рецидив злочину, як на обставину, яка обтяжує покарання.
Така зміна вироку, на думку колегії суддів, не впливає на правильність призначеного судом першої інстанції покарання, з огляду на характер і спосіб вчинення злочину, кількості злочинних епізодів.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК, колегія суддів,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 8 лютого 2010 року щодо ОСОБА_1 змінити, виключити з вступної частини посилання на судимості, з мотивувальної - на рецидив злочину, як на обставину, яка обтяжує покарання.
У решті вирок залишити без зміни.
В. Британчук Л. Кепкал О. Журавель