Справа № 2- 225/2010р.
07 травня 2010 року Печерський районний суд м.Києва
в складі: головуючого - судді Гримич М.К.
при секретарі Бульбі Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування,
Позивач в липні 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідачки, що є його рідною сестрою та особою, що має право на обов»язкову частку у спадщині, про усунення її від права на спадкування щодо спадкового майна за заповітом та законом, яке залишилося після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_3 у вигляді будинку АДРЕСА_1 та вкладів у банківській установі відповідно, посилаючись на те, що відповідач злісно ухилялася від надання допомоги спадкодавцю, яка через похилий вік і хворобу була у безпорадному стані, потребувала стороннього догляду і була прикута до ліжка.
Позивач та його представник, з”явившись у судове засідання, підтримали позовні вимоги та зазначили, що відповідач приблизно з 2001 року не підтримувала стосунків з спадкодавцем, не надавала грошову або іншу допомогу, при цьому об»єктивно мала таку можливість, за таких обставин просили усунути її від права на спадкування .
Відповідачка та її представник, з”явившись у судове засідання, проти позову заперечували, посилаючись на періодичне надання матеріальної допомоги спадкодавцю, відвідування її у лікарнях, а також зазначили, що повноцінне надання допомоги та відвідування матері було неможливим через погані стосунки відповідачки з позивачем, що проживав з спадкодавцем і категорично забороняв їхнє спілкування.
Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що 14.03.2003 року померла спадкодавець ОСОБА_3, у 1995 році якою було складено заповіт, згідно з яким будинок АДРЕСА_1 вона заповіла позивачу ОСОБА_1 Відповідачка на момент відкриття спадщини і на час розгляду справи є пенсіонером за віком і мала право на обов»язкову частку у спадщині. В зв»язку з запереченням такого її права у серпні 2005 року відповідачка звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом про визнання права на обов»язкову частку у спадщині, визнання заповіту частково недійсним та визнання права власності на спадкове майно. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2008 року позовні вимоги було задоволено частково, за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 та право власності на Ѕ частину вкладів в банківській установі, оскільки цю частину майна не охоплено заповітом, а позивач і відповідач є спадкоємцями першої черги. Рішення набуло чинності 25.03.2009 року.
Відповідно до ч.2.ст.528 ЦК України 1963 року, який підлягає застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами, не мають право стати спадкоємцями за законом повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов»язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.
При вирішення позовних вимог про усунення дочки померлої - спадкоємця ОСОБА_2 від права спадкування, суд вважає, що вони є необґрунтованими і підлягають задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено і сторонами не заперечується , що з 2001 року між позивачем та відповідачем виникли напружені стосунки через конфліктну ситуацію, що сталася між ними і з цього часу відповідач не відвідувала матір за адресою її проживання - АДРЕСА_1 через заборону позивача. При цьому, з свого боку, відповідач підтримувала стосунки з матір»ю, що підтверджено допитаними в судовому засіданні свідками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 судом встановлено, що позивач та його дружина за весь час хвороби спадкодавця, з початку 2000 років, проживаючи з нею разом, утримували її, надавали необхідну допомогу і обслуговування та не зверталися до відповідачки з проханням щодо матеріальної участі або надання допомоги з обслуговування матері, оскільки в цьому не було потреби. За таких обставин, суд вважає, що з боку відповідачки не було свідомого злісного ухилення від утримання спадкодавця, оскільки остання була забезпечена всім необхідним з боку позивача. При цьому і позивачу і відповідачу було відомо про зміст заповіту матері приблизно з часу його складання, вказана обставина спадкодавцем не приховувалася і була сприйнята відповідачкою безконфліктно. Тому суд критично ставиться до пояснень позивача, що саме з 2001 року внаслідок оприлюднення змісту заповіту відповідачка почала негативно ставитися до матері і принизила з нею стосунки, в зв»язку з чим позивач був вимушений самостійно доглядати матір через самоусунення від цих обов»язків відповідача . Решту доказів, а саме пояснення свідків, які заявлені позивачем, суд оцінює критично та вважає такими, що спрямовані на повернення в судовому порядку частини спадкового майна, на яке за рішенням суду отримано право власності відповідачкою, при відсутності будь-яких об»єктивних даних про дійсне і свідоме нехтування відповідачкою своїми обов»язками щодо підтримання матері, яка перебувала в похилому віці.
На підставі викладеного та керуючись ч.2 ст. 528 ЦК України(1963 року) , ст. 4,11,15,59-61, 212-215 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування - залишити без задоволення .
На рішення суду протягом 10 днів з дня його проголошення може бути принесено заяву про апеляційне оскарження, а в подальшому апеляційну скаргу протягом 20-ти днів до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений ст. 294 ЦПК України , рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення ,якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Гримич М.К.