вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" лютого 2021 р. Справа№ 910/4516/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Тарасенко К.В.
Тищенко О.В.
секретар судового засідання Макуха О.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної фіскальної служби України
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.06.2020
у справі № 910/4516/20
за позовом Миколаївського обласного центру зайнятості
до Державної фіскальної служби України
про стягнення 74 980,33 грн.
Миколаївський обласний центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про стягнення 74 980,33 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що виплачена громадянину ОСОБА_1 допомога в розмірі 74 980, 33 грн. по безробіттю підлягає відшкодуванню відповідачем (роботодавцем) на підставі ч.4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», як сума виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному, в зв'язку з поновленням його на роботі за рішенням суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у справі № 910/4516/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь Миколаївського обласного центру зайнятості грошові кошти у розмірі 74 980, 33 грн., судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, Державна фіскальна служба України оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта зводяться до того, що при присудженні судами оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У разі неврахування в оплату за час вимушеного прогулу допомоги по безробіттю, ця сума коштів для поновлення на роботі працівника є переплатою, зокрема, отримання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю та заробітної плати за час вимушеного прогулу без урахування суми допомоги по безробіттю є переплатою коштів для Державної фіскальної служби України, а не Миколаївського ОЦЗ. Апелянт вважав неприпустимими одночасне стягнення з ДФС суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми виплаченої допомоги по безробіттю, оскільки це є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення. При цьому, апелянт стверджув, що сума допомоги по безробіттю, яка була виплачена Миколаївським ОЦЗ безробітному, має бути зменшена на суму коштів, стягнутих в якості оплати за час вимушеного прогулу. Відповідно ці кошти повинні бути стягнуті саме з ОСОБА_1 , а не з ДФС.
В наданих апеляційному суду поясненнях позивач стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що обов'язок роботодавця відшкодувати вартість наданих безробітному послуг в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна і отримувати страхові виплати. Також позивач стверджував про відсутність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на отриману безробітним суму вихідної допомоги по безробіттю. На переконання позивача, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, вірно звернув увагу на те, що незаконний наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та його поновлення на посаді приймались Державною фіскальною службою України, що спростовує твердження відповідача про те, що він не є роботодавцем ОСОБА_1 та не повинен відшкодовувати виплачену йому допомогу по безробіттю.
В судове засідання апеляційної інстанції 02.02.2021 з'явився представник відповідача (апелянта), представник позивача не з'явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому ухвали суду про призначення справи до розгляду, яку за наявним в матеріалах справи отримано уповноваженим представником позивача 04.01.2021.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 02.02.2021 представник позивача, явка якого в судове засідання обов'язковою не визнавалась, не з'явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи суду не надіслав, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача (апелянта) в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представника відповідача (апелянта), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, Наказом Державної фіскальної служби України № 2462-о від 17.12.2018 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.
09.01.2019 в зв'язку із звільненням із вищезгаданої посади ОСОБА_1 подав до Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості заяву про надання (поновлення) статусу безробітного та призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю.
Наказом Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості № НТ190114 від 14.01.2019 ОСОБА_1 з 09.01.2019 надано статус безробітного згідно ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення».
Наказом Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості № НТ190116 від 16.01.2019 ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю з 16.01.2019 по 10.01.2020.
Наказом Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості № НТ190124 від 24.01.2019 розпочато виплату по безробіттю ОСОБА_1 з 21.01.2019.
Разом з цим, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними і скасування наказу ДФС України № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнання протиправним і скасування наказу Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області № 90-о від 20.12.2018 «Про оголошення наказу ДФС України № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області; стягнення з ГУ ДФС середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.12.2018 по дату прийняття рішення в даній справі.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 у справі № 400/262/19, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2019, позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Миколаївській області задоволено; визнано протиправними і скасовано наказ № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнано протиправним і скасовано наказ № 90-о від 20.12.2018 «Про оголошення наказу ДФС України № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області з 21.12.2018; стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21.12.2018 до 11.07.2019 в сумі 77 880, 15 грн., без врахування заробітної плати за один місяць в сумі 10 384, 02 грн.
На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 у справі № 400/262/19 наказом Державної фіскальної служби України № 1401-о від 21.08.2019 скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області з 21.12.2018.
Наказом Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості № НТ191106 від 06.11.2019 припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 04.11.2019 у зв'язку з припиненням реєстрації безробітного та поновленням його на роботі за рішенням суду.
Наказом Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості № НТ200220 від 20.02.2020 внесено зміни до наказу Вознесенської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості № НТ191106від 06.11.2019 в частині припинення виплати допомоги по безробіттю, а також реєстрації як безробітного ОСОБА_1 , оскільки з наказом Державної фіскальної служби України № 1401-о від 21.08.2019 «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 » останній був ознайомлений лише 06.11.2019. Вказаним наказом припинено виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 06.11.2019.
За період перебування на обліку в Вознесенській міськрайонній філії Миколаївського обласного центру зайнятості ОСОБА_1 з 21.01.2019 по 05.11.2019 була нарахована та виплачена допомога по безробіттю в розмірі 74 980, 33 грн., що підтверджується розрахунком № 18/11/3887-19 від 13.12.2019 за відповідними відомостями виплат за видами забезпечення і платіжними дорученнями за спірний період, копії яких долучені до матеріалів справи.
23.12.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією за №22/612/19/51-05-14 про повернення виплачених ОСОБА_1 коштів як допомоги по безробіттю в зв'язку із поновленням його на роботі за рішенням суду.
Листом №185/6/99-99-05-01-01-15 від 17.01.2020 відповідач відмовив у виплаті мотивуючи це тим, що за бюджетною програмою 350301в 2020 році не передбачено видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки».
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який згідно його преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Страховий випадок - це подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу (п. 8 ст. 1 вказаного Закону).
Положеннями ст. ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 31 цього Закону виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Таким чином, положеннями ст. 35 згаданого Закону передбачено право Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі його поновлення на роботі за рішенням суду, а також обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
При цьому достатньою умовою для відшкодування роботодавцем суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному є факт поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Як встановлено матеріалами справи, з 09.01.2019 по 21.08.2019 у Вознесенській міськрайонній філії Миколаївського обласного центру зайнятості перебував на обліку як безробітний та отримував допомогу по безробіттю громадянин ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до абз. 10 п. 1 ч. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 792 від 19.09.2018, центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу (розпорядження) про поновлення зареєстрованого безробітного на роботі.
За змістом ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Як вище згадувалось та не заперечувалось сторонами, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 у справі № 400/262/19, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2019, позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Миколаївській області задоволено; визнано протиправними і скасовано наказ № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; визнано протиправним і скасовано наказ № 90-о від 20.12.2018 «Про оголошення наказу ДФС України № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області з 21.12.2018; стягнуто з Головного управління ДФС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21.12.2018 до 11.07.2019 в сумі 77 880, 15 грн., без врахування заробітної плати за один місяць в сумі 10 384, 02 грн. Вказане судове рішення та на час розгляду даного спору набрало законної сили та не було скасовано.
За приписами ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному ст. 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, вищевказаними нормами припинення реєстрації та, відповідно, припинення виплати допомоги по безробіттю, прямо пов'язані з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду.
Разом з цим, днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі є день видачі роботодавцем відповідного наказу або розпорядження про поновлення працівника на посаді.
Як вище згадувалось, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2019 у справі № 400/262/19 наказом Державної фіскальної служби України № 1401-о від 21.08.2019 скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 2462-о від 17.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ Головного управління ДФС у Миколаївській області з 21.12.2018.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
За змістом п. 4 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні зобов'язані інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені ч. 1 ст. 45 цього Закону.
Реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили (ч. 1 ст. 45 вказаного Закону).
Положеннями ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Жодних доказів умисного невиконання громадянином ОСОБА_1 своїх обов'язків та зловживання ними відповідачем надано не було
Заперечення відповідача (апелянта) стосовно того, що кошти повинні стягуватися з ОСОБА_1 , а не з ДФС, вірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги як такі, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства України, які регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також спростовуються матеріалами справи в їх сукупності.
Водночас, пред'явлення ОСОБА_1 позову до суду про поновлення на роботі не позбавляло останнього права на отримання допомоги по безробіттю до моменту поновлення на роботі за рішенням суду, а тому не може свідчити про наявність правових підстав для звільнення відповідача від обов'язку компенсувати вартість фактично здійснених йому соціальних виплат на підставі ч. 4 ст. 35 згаданого Закону за період з моменту реєстрації останнього як безробітного, до зняття його з відповідного обліку внаслідок поновлення його на роботі.
Посилання відповідача (апелянта) на те, що він не є роботодавцем ОСОБА_1 , а відтак не повинен відшкодовувати виплачену йому допомогу по безробіттю, відхиляються апеляційним судом як безпідставні і необгрунтовані, адже як встановлено матеріалами справи, незаконний наказ про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та наказ про його поновлення на посаді приймались саме Державною фіскальною службою України (відповідачем у даній справі).
Зважаючи на встановлені обставини справи та вищенаведені приписи закону, враховуючи факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань, як роботодавця, щодо відшкодування позивачу виплаченої застрахованій особі допомоги по безробіттю, в тому числі й на момент прийняття судом рішення (розрахунок якої є арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам закону), апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 74 980, 33 грн., виплачених третій особі як допомога по безробіттю, відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2020 у справі № 910/4516/20 - без змін.
Матеріали справи № 910/4516/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 08.02.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді К.В. Тарасенко
О.В. Тищенко