Рішення від 29.01.2021 по справі 280/7025/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

29 січня 2021 року Справа № 280/7025/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у порядку письмового, за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б)

про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05.10.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати неправомірними відмови відповідача, що полягають в не розгляді заяви позивача про поновлення виплати пенсії, викладені в відмовах від 19.03.2020 та 27.04.2020 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути відповідну заяву позивача про поновлення пенсії від 12.01.2020 та винести відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 до вересня 1999 року проживав у м. Мелітополі Запорізької області та отримував пенсію за віком, виплату якої припинено у зв'язку із виїздом з України на постійне місце проживання до Ізраїлю. 03.03.2020 представник позивача за нотаріально посвідченою довіреністю звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії, проте листом від 19.03.2020 йому повідомлено, що дане питання вирішуватиметься після отримання архівної пенсійної справи позивача. В подальшому представник позивача повторно звернувся із заявою про поновлення пенсії ОСОБА_1 , проте листом від 27.04.2020 відмовлено у розгляді заяви про поновлення пенсії, оскільки позивач не перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду та його пенсійна справа не передана до УПФУ, а її відсутність унеможливлює розгляд заяви про поновлення виплати пенсії. Вважає такі відмови протиправними, із посиланням на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 09.10.2020, у зв'язку з невідповідністю позову вимогам статті 161 КАС України, позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

У зв'язку із перебуванням судді Бойченко Ю.П. на лікарняному вирішення питання про відкриття провадження вирішувалося першого робочого дня - 30.11.2020.

Ухвалою суду від 30.11.2020 відкрито провадження у справі №280/7025/20; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, подав відзив (вх. від 29.12.2020 № 63242), у якому зазначив, що ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю та на день подання заяви про поновлення виплати пенсії за віком постійно проживає на території іншої держави, що свідчить про невиконання пунктів 1.1, 2.1, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також, відповідач вказує на те, що позивачем до заяви не було надано документів, які б підтверджували особу, яка звертається за поновленням пенсії, її вік та місце проживання (реєстрації) в Україні. Щодо пенсійної справи позивача повідомляє, що в своїх відповідях (від 19.03.2020, від 27.04.2020) відповідач зазначав, що пенсійна справа позивача знаходиться в міжрайонному відомчому архіві Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в смт. Михайлівка, до якого 16.03.2020 надіслано запит щодо її витребування на дату розгляду справи пенсійна справа позивача знаходиться в органі Пенсійного фонду. У задоволенні позову просить відмовити.

Позивачем пред'явлено вимогу, яка згідно пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.

З 26.05.1999 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, що підтверджується протоколом від 02.06.1999 №51543, проте, як вбачається із розпорядження Мелітопольського міського управління соціального захисту населення, виплату пенсії припинено у зв'язку із виїздом до Ізраїлю, пенсією позивача забезпечено по 31.03.2000.

03.03.2020 ОСОБА_1 через свого представника, який діяв на підставі посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просив поновити з 07.10.2009 виплату пенсії.

Листом від 19.03.2020 №0800-0216-8/10706 відповідачем повідомлено, що згідно наданих документів ОСОБА_2 у 1999 році виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю і на день подання заяви про поновлення виплати пенсії він постійно проживає на території іншої держави, тобто не виконуються умови, зокрема, статей 47, 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пунктів 1.7, 2.22, 2.23, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме не надано документи, які підтверджують особу, яка звертається за поновленням пенсії, її вік та місце проживання (реєстрації) в Україні. Також зазначено, що прийняття рішення щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 може бути розглянуто після отримання його архівної пенсійної справи та надання відповідної заяви про призначення (поновлення) виплати пенсії з усіма необхідними для цього документами, згідно вимог пунктів 1.5, 1.7, 2.1, 2.8, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Листом від 13.04.2020 уповноважений представник позивача звернувся до відповідача із заявою про видачу рішення щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 .

Листом від 27.04.2020 №0800-0216-8/16771 відповідачем повідомлено, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не перебуває та пенсію не отримує. Згідно пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). При цьому, даних документів не надано. Крім того, архівна пенсійна справа позивача станом на 17.04.2020 з архіву не отримана, тому прийняти остаточне рішення щодо поновлення (відмови у поновленні) пенсії на даний час неможливо, у зв'язку із ненаданням (неотриманням) всіх необхідних документів.

Не погоджуючись із такими відмовами, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.

Стаття 24 Конституції України, гарантує громадянам України рівність конституційних прав незалежно від місця проживання. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Також, у Рішенні Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення Конституційного Суду України має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що з 07.10.2009 - дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, в якій суд вважав за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.12.2015 у справі № 21-5653а15, від 12.04.2016 у справі № 462/9427/13-а, від 08.06.2016 у справі № 505/2135/14-а та від 11.10.2016 у справі № 404/4541/15-а, про те, що виниклі спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15.12.2015).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пункті 51 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 у справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 51.Суд вважає, що цю справу слід відрізняти від вищезазначеного рішення у справі "Карсон та інші проти Сполученого Королівства" (Carson and Offers v. United Kingdom), у якому відмінність у поводженні, що оскаржувалася, стосувалася відсутності індексації існуючих пенсій для тих, хто проживає в інших державах, при тому, що ніхто не ставив під сумнів право заявника на отримання пенсії як таке. Проте у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Суд доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії".

Також, у пункті 54 Рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06) зазначено: " 54.Вищезазначених міркувань Суду достатньо для висновку про те, що різниця у поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу".

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України від 11.12.2003 №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не може бути підставою для позбавлення громадянина України гарантованого йому державою права на отримання пенсії у старості.

За наведених обставин, оскільки нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 припинено у зв'язку із проживанням за кордоном, то, враховуючи рішення Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009, він має право на поновлення її виплати.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо не надання позивачем документів, які б підтверджували особу, яка звертається за поновленням пенсії, її вік та місце проживання (реєстрації) в Україні, як на підставу для відмови у поновленні ОСОБА_1 виплати пенсії, виходячи з наступного.

У п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого 25.11.2005 постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за №13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.02.2005 за №1566/11846 (надалі - Порядок №22-1), зазначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії. Заяву до органу, що призначає пенсію, про запит пенсійної справи особи, яка потребує опіки (піклування), якій опікуна (піклувальника) не призначено і яка перебуває на довготривалому лікуванні у закладі охорони здоров'я, подає адміністрація цього закладу. Заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Адміністрація виправного закладу, де пенсіонер відбуває покарання, надсилає органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням цього закладу повідомлення про прибуття засудженого до закладу та довідку цього закладу із зазначенням реквізитів для перерахування пенсії.

Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року. При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо). При переведенні на пенсію по інвалідності з іншого виду пенсії орган, що призначає пенсію, додає до пенсійної справи виписку з акта огляду МСЕК про встановлення або зміну групи інвалідності. Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання (п. 2.8 Порядку №22-1).

Як зазначено у п. 2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Для дітей, які не мають паспорта, документом, який засвідчує вік, є свідоцтво про народження. До заяви: опікуна (піклувальника) додається копія рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки чи піклування або відповідне рішення суду; батьків-вихователів додається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу; патронатного вихователя додається копія договору про патронат.

Відповідно до п. 2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

При цьому, як зазначено у п. 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Враховуючи наведене, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі. Подання позивачем додаткових документів при поновленні виплати пенсії є виключно його правом та не створює відповідного обов'язку щодо їх подачі. Волевиявлення позивача щодо поновлення виплати пенсії оформлено ним письмово через його представника з наданням відповідних документів.

Надаючи оцінку висновку відповідача щодо відсутності підстав для поновлення пенсії позивачу, оскільки ним не надано документів, які підстверджують громадянство України, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Тобто, однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як вже зазначалося вище, пенсію ОСОБА_1 призначено у 1999 році, як громадянину України; доказів того, що позивач вибув з громадянства Украни, матеріали справи не містять. Крім того, Порядком №22-1 не вимагається надання виключно паспорта громадянина України при зверненні із заявою про поновлення пенсії, оскільки таке поновлення має здійснюватися за наявними у пенсійній справі документами.

Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними відмов відповідача, що полягають в не розгляді заяви позивача про поновлення виплати пенсії, викладені в відмовах від 19.03.2020 та 27.04.2020, то вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Приписами пункту 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Суд зазначає, що листи Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від від 19.03.2020 №0800-0216-8/10706 та від 27.04.2020 №0800-0216-8/16771 не є рішеннями у розумінні п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України та носять виключно інформативний характер.

За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за віком, суд вважає за можливе для належного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати вказану бездіяльність протиправною.

Суд звертає увагу на те, що ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків та дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 07.10.2009 забезпечить ефективне поновлення порушених прав та інтересів позивача та сприятиме остаточному вирішенню спору між сторонами.

Звідси, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути відповідну заяву позивача про поновлення пенсії від 12.01.2020 та винести відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) щодо не поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виплати пенсії за віком.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виплату пенсії за віком з 07.10.2009.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 29.01.2021.

Суддя Ю.П. Бойченко

Попередній документ
94520196
Наступний документ
94520198
Інформація про рішення:
№ рішення: 94520197
№ справи: 280/7025/20
Дата рішення: 29.01.2021
Дата публікації: 03.02.2021
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (17.03.2021)
Дата надходження: 17.03.2021
Предмет позову: визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії