20 січня 2021 року Справа № 160/14853/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юркова Е.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 листопада 2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4604/20 від 08.07.2020 року, за період з 27.12.2018 року по 22.09.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4604/20 від 08.07.2020 року, за період з 27.12.2018 року по 22.09.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 252 від 27.12.2018 року позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини. Проте остаточний розрахунок, а саме виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, проведено 22.09.2020 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/4604/20 від 08.07.2020 року. Вказує, що допущена відповідачем затримка розрахунку при звільненні є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме - виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 16.11.2020 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 12.01.2021 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі № 160/4604/20 про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, та зобов'язання вчинити певні дії позивачу було нараховано та фактично виплачено згідно платіжного доручення № 291 від 22 вересня 2020 грошову компенсацію за невикористану ним додаткову оплачувану відпустку за відповідний період в сумі 11 773 грн. 23 коп. Спеціальним законодавством України не врегульовано, та не перебачено (щодо військовослужбовців Держспецтрансслужби) питання виплати грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку в т.ч. учаснику бойових дій. Грошова компенсація за невикористану додаткову оплачувану відпустку не входить до складу грошового забезпечення, - тому немає обов'язку щодо її виплати саме в день звільнення військовослужбовця зі служби. Відносини між сторонами щодо грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку нормами та положеннями КЗпП України не регулюються, та нормами КЗпП не регламентуються, - так як військовослужбовці правового статусу «працівник» не мають, проходження їх військової служби врегульовано спеціальним (окремим) законодавством, тому чинність КЗпП України на них - не поширюється, а його норми, зокрема і норми ст. ст. 116, 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 252 від 27.12.2018 року ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 27.12.2018 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі № 160/4604/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2016 по 2018 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, тобто станом на 27.12.2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2016 по 2018 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, тобто станом на 27.12.2018 року.
Судом встановлено, що розрахунок з ОСОБА_1 проведено військовою частиною НОМЕР_1 22.09.2020 року, що підтверджено платіжним дорученням № 291 від 22.09.2020 року на суму 11773,23 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (у редакції, чинній на час звільнення позивача) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Так, у статті 116 Кодексу законів про працю України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Водночас, частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Відтак, вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі № 160/4604/20 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2016 по 2018 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, тобто станом на 27.12.2018 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2016 по 2018 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби, тобто станом на 27.12.2018 року.
Судом встановлено, що розрахунок з ОСОБА_1 проведено військовою частиною НОМЕР_1 22.09.2020 року, що підтверджено платіжним дорученням № 291 від 22.09.2020 року на суму 11773,23 грн.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день звільнення - 27.12.2018 року.
Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлене судовим рішенням право позивача на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
У зв'язку з перебуванням головуючого судді у період з 28.12.2020 року по 19.01.2021 року у відпустці, розгляд справи здійснено 20.01.2021 року.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4604/20 від 08.07.2020 року, за період з 27.12.2018 року по 22.09.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за затримку у виплаті грошової компенсації, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/4604/20 від 08.07.2020 року, за період з 27.12.2018 року по 22.09.2020 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом за останні 2 місяці до дати звільнення ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 20 січня 2021 року.
Суддя Е.О. Юрков