ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
26 січня 2021 року справа №640/19211/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Віктрум» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Віктрум»)
доГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)
про1) визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у м. Києві від 08 травня 2019 року №5477; 2) визнання протиправними дій ГУ ДФС у м. Києві з проведення фактичної перевірки; 3) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06 червня 2019 року №0031311409
На підставі наказу від 08 травня 2019 року №5477 про проведення фактичної перевірки, направлень від 08 травня 2019 року №4492/26-15-14-09-01 та №4493/26-15-14-09-01 головними держаними ревізорами-інспекторами ГУ ДФС у м. Києві проведено фактичну перевірку господарської одиниці, кіоску за адресою м. Київ, вул. Васильківська 41/28, де здійснює господарську діяльність позивач.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 17 травня 2019 року №1033/26/15/14/41745014, у якому контролюючим органом зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, пункту 7 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»; пункту 11 розділу ІІ Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою НБУ від 29 грудня 2017 року №148 (далі - Положення №148); пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України.
На підставі встановлених порушень пункту 11 розділу ІІ Положення №148 відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06 червня 2019 року №0031311409, яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 116 643,00 грн.
Позивач вважаючи фактичну перевірку незаконною, а висновки, викладені в акті перевірки такими, що суперечать дійсним обставинам, а податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в оскаржуваному наказі не зазначено необхідних реквізитів, попри відмову від допуску посадових осіб відповідача останніми було проведено перевірку, уся готівка за період з 10 травня 2019 року по 16 травня 2019 року належним чином оприбуткована та облікована в податковому та бухгалтерському обліку.
Натомість, відповідач не погоджується із позовними вимогами та просить суд відмовити у їх задоволенні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/19211/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом частини другої статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Так, щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у м. Києві від 08 травня 2019 року №5477 та визнання протиправними дій відповідача з проведення фактичної перевірки, суд зазначає таке.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до вимог підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За приписами положень пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності визначених підстав.
Згідно з підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.
Пункт 81.2 статті 81 Податкового кодексу України, у свою чергу, передбачає, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Отже, фактична перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, а також за умови вручення копії такого наказу суб'єкту господарювання, направлень, пред'явлення службових посвідчень.
Крім того, у разі якщо платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, у тому числі фактичної, може скористатися правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.
З матеріалів справи, зокрема наказу, який оскаржується вбачається, що він містить: дату видачі; найменування контролюючого органу; найменування та реквізити суб'єкта; адреса об'єкта; мету перевірки; вид перевірки; підстави для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України; дату початку перевірки; тривалість перевірки. Крім того наказ містить підпис начальника ГУ ДФС у м. Києві та скріплений печаткою контролюючого органу.
З матеріалів справи також вбачається, що посадовими особами відповідача пред'явлено направлення на перевірку від 08 травня 2019 року №4492/26-15-14-09-01 та №4493/26-15-14-09-01, підписані продавцем-касиром позивача.
З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач при проведенні фактичної перевірки, результати якої оформлені актом від від 17 травня 2019 року №1033/26/15/14/41745014 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Доказів того, що позивач скористався правом недопуску посадових осіб відповідача до проведення перевірки суду не надано.
Необізнаність продавця-касира про порядок допуску та проведення податкових перевірок, на яку посилається позивач, не може свідчити на користь висновку про порушення відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення податкової перевірки, а отже бути підставою для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Оцінюючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 06 червня 2019 року №0031311409 суд зазначає таке.
Як свідчать матеріали справи, в кіоску за адресою м. Київ, вул. Васильківська 41/28 здійснює господарську діяльність позивач із застосуванням належним чином зареєстрованого опломбованого та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій.
Проведеною відповідачем перевіркою встановлено, зокрема, факт не оприбуткування готівкових коштів за період з 10 травня 2019 року по 16 травня 2019 року у сумі 23 328,60 грн.
За встановлене порушення вимог пункту 11 Положення № 148 позивача притягнуто до відповідальності на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та згідно з абзацом 3 статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12 червня 1995 року №436/95 (далі - Указ №436/95).
Положеннями абзацу третього статті 1 Указу №436/95 визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
У свою чергу, Верховною Радою України 06 липня 1995 року прийнятий Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Водночас, підпунктом 18 пункту 3 розділу І Положення № 148 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що оприбуткування готівки - проведення суб'єктами господарювання обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі/книзі обліку доходів і витрат/книзі обліку доходів/фіскальному звітному чеку/розрахунковій квитанції.
Згідно з пунктом 5 розділу II Положення № 148, суб'єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Суб'єкти господарювання здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.
Відповідно до пункту 11 розділу II Положення № 148, готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки в повній сумі.
Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств та їх відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО та з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
Оприбуткуванням готівки в касах відокремлених підрозділів установ/підприємств, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням РРО без ведення касової книги, є забезпечення зберігання щоденних фіскальних звітних чеків (щоденних Z-звітів) в електронній формі протягом строку, визначеного пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України і занесення інформації згідно з фіскальними звітними чеками до відповідних книг обліку (КОРО - у разі її використання).
Оприбуткуванням готівки в касах суб'єктів господарювання, які проводять готівкові розрахунки із застосуванням КОРО без застосування РРО, є занесення даних розрахункових квитанцій до КОРО.
Оприбуткування та облік фізичними особами-підприємцями отриманих доходів здійснюється в книгах обліку доходів і витрат (або книгах обліку доходів) у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», так і норма пункту 11 Положення № 148 встановлюють для суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов'язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій.
При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 11 Положення № 148 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.
Як зазначалось, абзацом третім статті 1 Указу №436/95 встановлювалась відповідальність за порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Разом з тим, прийнятим 06 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» також встановлена за порушення вимог цього Закону відповідальність суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №1340/3510/18 відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 квітня 2013 року №21-77а13 щодо того, що «відносини стосовно відповідальності суб'єктів господарювання за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки не врегульовані Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», прийнятим у часі пізніше, ніж видано Указ №436/95. На час виникнення спірних відносин не було прийнято й будь-яких інших законів, сфера дії яких би охоплювала такі відносини, тому застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу третього статті 1 Указу №436/95 є обґрунтованим».
Відповідно до змісту статті 25 Конституційного Договору метою постановлення Указу №436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.
Оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ №436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вказала на неможливість застосування положень абзацу третього статті 1 Указу №436/95 до правовідносин, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Такий правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №500/39/19 та від 24 червня 2020 року у справі №520/795/19.
Суд не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
А отже, оскільки застосування штрафних санкцій оскаржуваним рішенням від 06 червня 2019 року №0031311409 відбулось на підставі норм Указу №436/95, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд вбачає підстави для його скасування без оцінки обставин, чи мали місце порушення вимог оприбуткування.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Віктрум» підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжного доручення від 03 жовтня 2019 року №2679 позивачем за подання даного позову до адміністративного суду сплачено судовий збір у розмірі 5 763,00 грн.
Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог сума судового збору, яка відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача, становить 1 921,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктрум» - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06 червня 2019 року №0031311409.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віктрум» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віктрум» (01023, м. Київ, вул. Звіринецька, 63; ідентифікаційний код 41745014);
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).
Суддя В.А. Кузьменко