Ухвала
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 611/1032/19
провадження № 61-19658ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківській області, Міністерства соціальної політики України про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківській області (далі - Управління соціального захисту населення) та Міністерства соціальної політики України на свою користь 85 482,78 грн компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 2013 року по 2019 рік.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі № 2002 /2-а-464/11, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року, зобов'язано Управління соціального захисту населення, Міністерство соціальної політики здійснити необхідні дії відповідно до вимог пункту 14 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року № 258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», направлені на забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання та компенсацією 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України, починаючи з 01 грудня 2010 року, за виключенням раніше виплачених з цього питання коштів. Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення від 11 січня 2019 року № 2 станом на 01 січня 2019 року розмір заборгованості за постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі № 2002 /2-а-464/11 становив 78 568,76 грн. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачів компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме: за 2013 рік - 392 грн; за 2014 рік - 19 563,62 грн; за 2015 рік - 34 020,27 грн; за 2016 рік - 9 742,52 грн; за 2017 рік - 10 763, 92 грн; за 2018 рік - 7 599,73 грн; за 2019 рік - 3 299,88 грн; а всього - 85 482,78 грн.
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 27 липня 2020 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 03 серпня 2020 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, за період з 2011 року по 2019 рік, на підставі постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі № 2002/2-а-464/11 та рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, заява від 03 січня 2013 року № 4862, в розмірі 43 482,22 грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року апеляційну скаргу Міністерства соціальної політики України задоволено частково. Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 27 липня 2020 року скасовано. Провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 про право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
28 грудня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 27 липня 2020 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 85 482,78 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 611/1032/19 є малозначною в силу вимог закону.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.
Посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц не заслуговує на увагу, оскільки апеляційний суд врахував правові висновки, викладені у вказаній постанові, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16, про що зазначено в тексті оскаржуваного судового рішення. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про цивільну юрисдикцію спору у зв'язку з тим, що у вказаній справі на час пред'явлення позову відповідач погасив борг за пенсійними виплатами, тому ця справа стосувалася захисту права позивача на компенсацію, зумовлену простроченням виплати пенсії належного розміру. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 викладено висновок про те, що спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Апеляційним судом в цій справі правильно встановлено, що вимога ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії пов'язана з бездіяльністю суб'єкта владних повноважень щодо невиконання судового рішення про стягнення на його користь перерахованої пенсії. Апеляційний суд правильно виходив з того, що між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій щодо нарахування та виплати пенсії позивачу. Оскільки спір виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, то він повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Наведене не суперечить правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 676/1557/16-ц.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначення в постанові Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківській області, Міністерства соціальної політики України про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко