22 січня 2021 року № 320/5310/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані дня додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 р., 2016 р, та 2017 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 вересня 2017 р.;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 р. 2016 р. та 2017 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 вересня 2017 р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середню місячну заробітну плату за весь час прострочення в повному розрахунку при звільненні 29 вересня 2017 р. за період з 29 вересня 2017 р. по 1 липня 2020 р. у розмірі 761 398 грн. 05 коп. без урахування податків та обов'язкових зборів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення. Під час служби позивач брав участь в антитерористичній операції на сході України. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання. Крім того, у цій ухвалі відповідачу запропоновано протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
22 січня 2021 року відповідач подав відзив на адміністративний позову, у якому заперечував проти пзовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу на посаді командира військової частини та наказом Командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 29 вересня 2017 р. р. № 285 звільнений з військової служби у запас наказом командувача Національної гвардії України (по особовому складу) № 133 о/с від 28 вересня 2017 р. за підпунктом «б» пунктом другим частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до цього наказу, позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату з 29 вересня 2017 року.
Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій від 30 березня 2006 р., позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
27 квітня 2019 р. позивач звернувся до відповідача із заявою. Відповідно до цієї заяви позивач просить надати вказівку начальнику фінансового відділення (головному бухгалтеру) щодо проведення розрахунків по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні соціальної (додаткової) відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29 вересня 2017 р.
Листом відповідача від 19 травня 2020 р. № 18/12/5-944-В-32 надана відповідь, що правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої статтями 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, звільненим з військової служби, які до включення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації, на теперішній час відсутній.
Позивач вважає, що невиплата спірного грошового забезпечення свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлено такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з вимогами п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Суд звертає увагу сторін, що виходячи із норм Закону № 3551-XII додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (зі змінами та доповненнями, далі Закон - № 2011-XII) визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Відповідно до вимог п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Із наведеного слідує, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії «особливого періоду».
Водночас, суд зазначає, що визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 3543-ХІІ), відповідно до якої особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Суд зазначає, що основним принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Так, принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Крім того, суд звертає увагу, що Указом Президента України від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» № 303/2014, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
Суд зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачено Законом № 2011-XII. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Водночас суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 2015 р. по 2017 р.
Суд зазначає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 р. у справі № 620/4218/18.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, в частині шостій статті 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Судом встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку за період з 2015 р. по 2017 р. отже набув право на отримання грошової компенсації замість них у зв'язку із звільненням зі служби з 29 вересня 2017 р.
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини (серед інших справа «Yvonnevan Duyn v. Home Office» (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середню місячну заробітну плату за весь час прострочення в повному розрахунку при звільненні 29 вересня 2017 р. за період з 29 вересня 2017 р. по 1 липня 2020 р. у розмірі 761 398 грн. 05 коп. без урахування податків та обов'язкових зборів, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 справа №810/451/17, надаючи тлумачення статті 117 КЗпП України, висловила правову позицію, за якою якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У даному випадку наявний спір не про розмір належних звільненому працівникові сум, а про наявність правових підстав для нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Внаслідок вирішення спору, відповідач зобов'язаний буде здійснений розрахунок компенсації невикористаних днів додаткової відпустки з виплатою відповідної суми. Оскільки судом не встановлювався розмір такої компенсації, позивачем така вимога не заявлялась, відповідно визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є компетенцію відповідача.
Як уже вказувалось, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед звільненим працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. При цьому, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і звільненим працівником про належні до виплати суми та у разі вирішення такого спору на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування.
Отже, оскільки компенсація грошового забезпечення за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 роки відповідачем не нарахована та не виплачена, судом не встановлювався розмір такої компенсації, неможливо в рамках цієї адміністративної справи встановити дату фактичної виплати, що вимагає позивач, суд доходить висновку, що вимога позивача про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2017 рік) за період з 29.09.2017 по 01.07.2020 по день фактичного розрахунку є передчасною та задоволенню не підлягає.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (а саме - з 29 вересня 2017 р.).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_1 , код. ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (а саме - з 29 вересня 2017 р.).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.