21 січня 2021 року № 320/5513/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення індексації грошового забезпечення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідача), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 27 грудня 2015 року по 2 січня 2018 р. включно;
- стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 27 грудня 2015 р. по 2 січня 2018 р. включно в сумі 75 880 грн. 91 коп. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 27 грудня 2015 р. по 2 січня 2018 р. - січень 2008 р.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно у період з 27 грудня 2015 р. по 2 січня 2018 р. не було проведено нарахування та виплату індексації, яка є однією з основних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 3 липня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання. Крім того, у цій ухвалі відповідачу запропоновано протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач, належним чином про розгляд справи, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу на посаді головного сержанта танкового взводу - командира танку 3 танкової роти танкового батальйону, ВОС-117975А та наказом Командувача військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 2 січня 2018 р. р. № 1 звільнений з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 1-рс від 2 січня 2018 р. за підпунктом «і» пунктом другим частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які уклали контракт на строк до закінчення особового періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до цього наказу, позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення з подальшим зарахуванням на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області з 2 січня 2018 р.
Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій від 18 червня 2015 р., позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою від 4 квітня 2020 р. про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 27 грудня 2015 р. по 2 січня 2018 р..
Листом відповідача від 22 квітня 2020 р. №730 позивачу повідомлено, що індексація фактично не нараховувалась та не виплачувалась позивачу з січня 2016 по січень 2018 року, у зв'язку з тим, що не була передбачена в бюджеті Міністерства оборони України на відповідні роки. Крім того, зазначив, що фінансування здійснювалося виключно на види грошового забезпечення, які передбачені згідно наказу Міністра оборони України від 11 червня 2018 р. № 260 «Про затвердження інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за 27 грудня 2015 року - 2 січня 2018 року з урахуванням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно статті 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової; діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому сере;довищі
Статею 9 Закону №2011-XII визначено, зокрема, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий; оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до вимог статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписами статті 2 Закону №1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно частини першої статті 4 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша). Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. №2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно статті 19 зазначеного Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 р. №1078 (далі - Порядок №1078), пунктом 2 якого визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до вимог абзацу першого пункту 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з вимогами абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до вимог пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків абзац перший). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
При цьому суд зазначає, що положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, водночас, виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Також, з аналізу наведених вище норм убачається, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 7 листопада 2007 р. №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (набрала чинності 1 січня 2008 р. та втратила чинність 1 березня 2018 р.), якою встановлювались підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Втім, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям після 1 січня 2008 р. і до 31 березня 2018 р., не відбувалося.
При цьому збільшення у січні 2016 року щомісячної грошової винагороди не є підвищенням тарифних ставок (окладів), що є підставою для визначення базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям не є постійною величиною, а з 1 березня 2018 р. скасована взагалі, відповідно, така складова грошового забезпечення не впливає на розмір індексації грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування індексації має здійснюватися до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке, як встановлено судом, відбулось у березні 2018 року, на підставі наказу Міністерства оборони України від 1 березня 2018 р. №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Отже, доводи позивача про те, що базовими місяцями при проведенні індексації грошового забезпечення є січень 2008 року та березень 2018 року, є обґрунтованими.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 2 січня 2018 р. №1 позивача виключено з 2 січня 2018 р. із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас за підпунктом «і» (які уклали контракт на строк до закінчення особового періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 2 січня 2018 р. №1-РС.
Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою від 4 квітня 2020 р. про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 27 грудня 2015 р. по 2 січня 2018 р..
Листом відповідача від 22 квітня 2020 р. №730 позивачу повідомлено, що індексація фактично не нараховувалась та не виплачувалась позивачу з січня 2016 по січень 2018 року, у зв'язку з тим, що не була передбачена в бюджеті Міністерства оборони України на відповідні роки.
Відтак, з урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення у період з 27 грудня 2015 року по 2 січня 2018 року включно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2015 по 02.01.2018 у сумі 75 880,91 грн, суд зазначає наступне.
В обґрунтування вказаного розміру індексації грошового забезпечення позивач посилається на самостійно складений розрахунок індексації грошового забезпечення згідно Додатку №5 до позовної заяви (а.с.17-19).
Надаючи оцінку наданому позивачем самостійно складеному розрахунку індексації грошового забезпечення згідно Додатку №5 до позовної заяви з урахуванням наданих відповідачем заперечень щодо нього, суд зазначає таке.
З аналізу норм Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення слідує, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органа, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення.
Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, тоді як завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Тому належним способом захисту прав позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення визначеної самостійно суми заборгованості.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.09.2020 у справі №420/1207/19.
При цьому, суд зазначає, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Суд зазначає, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця, та оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та визначити базовий місяць.
Отже, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Оскільки на даний час нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення не здійснювалися, суд вважає, що відсутні порушені права позивача щодо правильної виплати на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку.
Виходячи з викладеного, вимога про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2015 по 02.01.2018 включно на користь ОСОБА_1 в сумі 75 880,91грн. з урахуванням відрахувань задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
За висновком суду, належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача на отримання ним індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, яка, як встановлено судом, безпідставно не нараховувалась та не виплачувалась відповідачем у період з грудня 2015 по січень 2018 року включно, є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 27 грудня 2015 року по 02 січня 2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.