21 січня 2021 р. № 400/4358/20
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Центрального територіального управління Національної гвардії України, вул. Надії Алексєєнко, 46, м. Дніпро, 49008
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Центрального територіального управління Національної гвардії України про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно та середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за неотримане речове майно по день фактичного розрахунку;
- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку;
- визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення за січень-квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за січень-квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року та середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку.
Свої вимоги позивач обґрунтовує наявністю права на компенсацію за неотримане речове майно на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011), яка не була виплачена при звільненні. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551). Крім того, позивач має право на індексацію грошового забезпечення, яка за січень-квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року відповідачем не проводилася.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся на офіційну електронну адресу, відзив на позовну заяву не надав.
За клопотанням позивача справу розглянуто в письмовому провадженні.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач проходив військову службу за контрактом у Національній гвардії України та безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою від 13.03.2019 р. (а. с. 8). Має статус учасника бойових дій з 04.03.2015 р. (а. с. 19).
Наказом командувача Національної гвардії України від 01.03.2019 р. № 30 о/с позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "г" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у запас через сімейні обставини).
Наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 13.03.2019 р. № 54 з позивачем розірвано контракт та виключено зі списків особового складу Центрального територіального управління (а. с. 17).
27.07.2020 р. відповідачем видана довідка-розрахунок № 827 про вартість речового майна, що належить до видачі, на загальну суму 16941,72 грн (а. с. 16).
06.09.2020 р. позивач звертався на Урядову гарячу лінію з питання невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій (а. с. 10).
Листом від 17.09.2020 р. відповідач повідомив, що додаткова відпустка не належить до виду щорічних відпусток та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, щодо виплати грошової компенсації пі час звільнення (а. с. 12).
Щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач листом від 04.08.2020 р. повідомляв позивача, що виплата відповідної грошової компенсації буде здійснена після надходження грошових коштів на дану статтю витрат (а. с. 11).
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного:
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначає Закон № 2011.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 (далі - Порядок № 178).
Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Постанова № 178 не містить обмежень для виплати грошової компенсації в залежності від підстав звільнення з військової служби.
Пункт 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 р. № 232 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу за речове майно, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для отримання позивачем грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно належить задовольнити.
Щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій суд виходить з того, що дана адміністративна справа в зазначеній частині позовних вимог є типовою до зразкової справи № 620/4218/18, а тому суд розглядає її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 16.05.2019 р. за результатами розгляду зразкової справи.
Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.
Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 101 Закону № 2011.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (п. 14).
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).
Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Верховний Суд дійшов висновку, що норми Закону № 3551 не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, за 2015-2019 роки.
Верховний Суд дійшов висновку, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано в один із таких способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Відсутність рапорту позивача про надання йому соціальної відпустки не впливає на обов'язок відповідача провести при звільненні всі необхідні розрахунки, у тому числі, виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, належить задовольнити.
Щодо невиплати індексації грошового забезпечення суд виходить з того, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Як встановлено судом з особистих карток на грошове забезпечення, позивачу за січень-квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року індексація грошового забезпечення не виплачувалась (а. с. 13-15).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. 9 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Згідно з п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
При цьому, індексація безпосередньо не пов'язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 р. по справі № 825/874/17.
Суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України", де Суд зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Водночас, суд не погоджується з позицією позивача щодо періоду, за який йому належить виплатити індексацію грошового забезпечення.
Щодо періоду січень-квітень, серпень-грудень 2015 року позивач не довів, що за вказані періоди величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації в розмірі 103%, як передбачено ч. 1 ст. 4 Закону № 1282.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб " (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Постанова № 704 набрала чинності 01.03.2018 р.
Вказаною постановою підвищено розміри посадових окладів та окладів за військове звання всіх категорій військовослужбовців, у тому числі, позивача. Відтак, виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 30.11.2018 р. не здійснюється.
Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення за січень-квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за січень-квітень 2015 року, серпень 2015 року-листопад 2018 року належить задовольнити лише за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку суд виходить з того, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо. Водночас, чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
При цьому, слід зазначити, що закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум у день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
При цьому, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
З матеріалів справи вбачається, що здійснений відповідачем розрахунок і виплата належних позивачу сум при звільненні, що відбулося в березні 2019 року, останнім не оскаржувалися. Із заявою щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та за невикористану додаткову відпустку позивач звернувся до відповідача лише у вересні 2020 року, а до суду - у жовтні 2020 року.
Наведене свідчить, що спір щодо невиплаченої допомоги виник через півтора роки після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, суд переконаний, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Висновки аналогічного змісту були наведені у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. по справі № 825/742/16 і суд не вбачає підстав відступати від них.
Таким чином, позовні вимоги в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають як передчасні.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Центрального територіального управління Національної гвардії України (вул. Надії Алексєєнко, 46, м. Дніпро, 49008, ідентифікаційний код 25575747) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
3. Зобов'язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 21.01.2021 р.
Суддя Н.В. Лісовська