15 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/9060/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу акціонерного товариства (далі - АТ) "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Українська залізниця" (далі - Філія)
на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020
за скаргою АТ "Українська залізниця" в особі Філії на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП №61684657)
у справі № 910/9060/19
за позовом АТ "Українська залізниця" в особі Філії
до товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - ТОВ "Грейнсвард")
про стягнення 33 255 грн.,
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/9060/19 позов АТ "Українська залізниця" в особі Філії до ТОВ "Грейнсвард" про стягнення 33 255,00 грн. задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Грейнсвард" на користь АТ "Українська залізниця" в особі Філії 33 255 грн. - суму штрафу та 1 921 грн. - витрати зі сплати судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у справі №910/9060/19 апеляційну скаргу ТОВ "Грейнсвард" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2019 по справі №910/9060/19 скасовано, відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі Філії на користь ТОВ "Грейнсвард" 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 у справі №910/9060/19 стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі Філії на користь ТОВ "Грейнсвард" 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, стягнуто з АТ "Українська залізниця" в особі Філії на користь ТОВ "Грейнсвард" 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
18.02.2020 господарським судом міста Києва видані накази.
19.05.2020 до господарського суду міста Києва від АТ "Українська залізниця" в особі Філії надійшла скарга на рішення та дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно до якої скаржник просить суд:
- визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2020 у виконавчому провадженні №61684657;
- скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2020 у виконавчому провадженні №61684657;
- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. щодо неповернення наказу господарського суду міста Києва від 18.02.2020 по справі
№910/9060/19 (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.) без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження";
- зобов'язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. винести постанову про повернення наказу господарського суду міста Києва від 18.02.2020 по справі № 910/9060/19 (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.) стягувачу без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Скаржником було подано заяву про зменшення вимог скарги, в якій скаржник просив суд першої інстанції визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо неповернення наказу господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі № 910/9060/19 (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.) стягувачу без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов'язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винести постанову про повернення наказу господарського суду міста Києва від 18.02.2020 по справі № 910/9060/19 (щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.) стягувачу без виконання на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.06.2020 (суддя Шкурдова Л.М.), залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 (головуючий суддя Сулім В.В., судді Ткаченко Б.О. і Майданевич А.Г.), у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця" в особі Філії відмовлено.
Ухвалу та постанову мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення скарги АТ "Українська залізниця" в особі Філії через відсутність законодавчо встановлених підстав для повернення стягувачу наказу господарського суду міста Києва від 18.02.2020 у справі №910/9060/19 та, відповідно, визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця щодо неповернення вищезазначеного наказу, тому державним виконавцем дотримано вимоги чинного законодавства при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2020 у виконавчому провадженні №61684657.
У касаційній скарзі до Верховного Суду АТ "Українська залізниця" в особі Філії просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №910/9060/19 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу АТ "Українська залізниця" в особі Філії на дії та бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у повному обсязі.
Згідно з доводами касаційної скарги:
- 20.10.2019 набрав чинності Закон України від 02.10.2019 №145-IX "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закон №145-IX);
- відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами;
- суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили норму Закону №145-ІХ;
- висновки суду суперечать правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 15.05.2020 у справі №904/5697/18, від 04.06.2020 у справі №904/1923/19.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Грейнсвард" заперечує проти доводів скаржника та вважає, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та прийнятими у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права. Зазначає про обов'язковість судових рішень, а також посилається на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу. ТОВ "Грейнсвард" зазначає, що відповідно до Закону №145-ІХ винятком є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти. Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29.04.2020 у справі №910/13346/18, де суд касаційної інстанції дійшов висновку про правильне застосування апеляційним господарським судом положень Закону №145-ІХ, зокрема пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" та висновку суду апеляційної інстанції стосовно можливості звернення стягнення лише на конкретні види майна акціонерного товариства "Українська залізниця", зокрема грошові кошти.
Від відділу державної виконавчої служби відзив на касаційну скаргу не надходив.
Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях з'ясовано й зазначено, зокрема, таке.
01.04.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61684657 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 18.02.2020 по справі № 910/9060/19 про стягнення з АТ «Українська залізниця» в особі Філії на користь
ТОВ «Грейнсвард» витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 5000 грн.
Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" затверджено перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Згідно з додатком 2 до цього Закону АТ "Українська залізниця" включено до вказаного переліку.
20.10.2019 набрав чинності Закон №145-ІХ.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Відмовляючи в задоволенні скарги на дії та бездіяльність державного виконавця, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив, зокрема, з того, що скаржником не доведено порушення старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції порядку вчинення виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішення, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція), та у зв'язку з цим й відсутністю підстав для повернення стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду міста Києва від 30.01.2020 №910/9060/19. Тому відсутні підстави для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства щодо неповернення згаданого наказу.
Розглянувши доводи касаційної скарги та перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з частиною першою статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Також у зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
20.10.2019 набрав чинності Закон №145-ІХ.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Cистемний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.
Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону №145-ІХ.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/12809/19.
При цьому Закон України "Про виконавче провадження" є спеціальним законом, який регулює порядок вчинення виконавчих дій, а детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.
Відповідно, пункти 4 та 5 розділу ІІІ згаданої Інструкції регламентують дії державного виконавця, які передують відкриттю виконавчого провадження, а саме:
- виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа;
- у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність законодавчо встановлених підстав для повернення виконавчого документа, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією, дійшли висновку, що державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження діяла відповідно до норм чинного законодавства, тому дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні скарги АТ "Українська залізниця" в особі Філії на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування оскаржуваних судових рішень. А доводи касаційної скарги спростовуються висновками, викладеними у цій постанові стосовно застосування положень Закону №145-IX.
За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" в особі Філії залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін за відсутності визначених процесуальним законом підстав для їх скасування.
Понесені АТ "Українська залізниця" в особі Філії у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 910/9060/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов