14 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 906/1174/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Приватного вищого навчального закладу "Інститут підприємництва та сучасних технологій" (далі - ПВНЗ "Інститут підприємництва та сучасних технологій", Інститут, ПВНЗ "ІПСТ", позивач) - не з'явився,
відповідача - Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка Олександра Володимировича (далі - ПАТ "Банк Форум" в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка О.В., Банк) - не з'явився,
відповідача - Приватної юридичної фірми "Центр юридичної допомоги "Дігест" (далі - ПрЮФ "Центр юридичної допомоги "Дігест", Центр юридичної допомоги "Дігест", скаржник) - Косигін С.В. (самопредставництво),
відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни - не з'явився,
відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (скаржник) - Кібець Р.Р. (адвокат),
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ПАТ "Банк Форум":
1. ОСОБА_2 - не з'явився;
2. ОСОБА_3 - не з'явився,
розглянув касаційні скарги ПрЮФ «Центр юридичної допомоги "Дігест" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2020 (суддя Маріщенко Л.О) та
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 (головуючий - суддя Демидюк О.О., судді: Коломис В.В., Савченко Г.І.)
у справі № 906/1174/18
за позовом ПВНЗ "Інститут підприємництва та сучасних технологій"
до: ПАТ "Банк Форум" в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка О.В.;
ПрЮФ "Центр юридичної допомоги "Дігест";
Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни;
Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,
про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень,
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні ПАТ "Банк Форум":
ОСОБА_2 ;
ОСОБА_3 .
У грудні 2018 року ПВНЗ "Інститут підприємництва та сучасних технологій" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до ПАТ "Банк Форум" в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка О.В., ПрЮФ "Центр юридичної допомоги "Дігест", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни (далі - нотаріус Скульська Т.А.) про:
визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24.01.2018 №958-Ф, укладений між Банком в особі начальника Управління реалізації активів (кредитів) роздрібного бізнесу Департаменту супроводження та реалізації активів Таран Ольги Андріївни та Центром юридичної допомоги "Дігест" (далі - договір від 24.01.2018 №958-Ф, спірний договір);
скасування рішення нотаріуса Скульської Т.А. від 24.01.2018 індексний номер: 39341218 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 24.01.2018 №958-Ф за своєю правовою природою є договором факторингу, а відсутність Центру юридичної допомоги "Дігест" у Державному реєстрі фінансових установ виключає можливість укладення ним договорів про надання фінансових послуг та порушує вимоги законодавства щодо форми, змісту і суб'єктного складу договору факторингу, що є підставою для визнання договору від 24.01.2018 №958-Ф недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Позиція позивача про те, що договір від 24.01.2018 №958-Ф є договором факторингу і до нього необхідно застосовувати вимоги законодавства щодо суб'єктного складу такого виду договорів, ґрунтується на тому, що Центр юридичної допомоги "Дігест", заявивши до позивача вимогу про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж номінальна вартість відступленої Банком вимоги, має намір отримати винагороду у вигляді різниці між номінальною вартістю відступленої вимоги та її ринковою (дійсною) вартістю.
Разом з тим, обґрунтовуючи свою вимогу про скасування рішення нотаріуса Скульської Т.А. від 24.01.2018 індексний номер: 39341218 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого до інформації про державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку 24515233) було внесено відомості про нового іпотекодержателя за договором іпотеки від 19.08.2008 №15309 (Центр юридичної допомоги "Дігест") позивач зазначив, що запис про скасування державної реєстрації прав може бути внесено до Державного реєстру речових прав лише на підставі судового рішення про скасування попереднього рішення про державну реєстрацію.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.01.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Банку в особі голови комісії з припинення - ліквідатора Шевченка О.В.: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.06.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020: позов задоволено частково; визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 24.01.2018 №958-Ф, укладений між ПАТ "Банк Форум" в особі начальника Управління реалізації активів (кредитів) роздрібного бізнесу Департаменту супроводження та реалізації активів Таран Ольги Андріївни та ПрЮФ "Центром юридичної допомоги "Дігест" про відступлення права вимоги за:
кредитним договором від 19.08.2008 № 0075/08/52-CLNv, додатковим договором від 04.12.2008 №1 до кредитного договору від 19.08.2008 № 0075/08/52-CLNv та додатковим договором від 30.10.2009 №2 до кредитного договору від 19.08.2008 № 0075/08/52-CLNv, укладеними між Акціонерним комерційним банком "Форум" та ОСОБА_3 ;
- договором поруки від 19.08.2008 № 75-0075/08/52-CLNv, додатковим договором від 04.12.2008 № 1 до договору поруки від 19.08.2008 № 75-0075/08/52-CLNv і додатковим договором від 30.10.2009 №2 від 19.08.2008 № 75-0075/08/52-CLNv, укладеними між Акціонерним комерційним банком "Форум" та ОСОБА_2 ;
- іпотечним договором від 19.08.2008 № 15309, договором про внесення змін та доповнень від 04.12.2008 за №21469 до іпотечного договору від 19.08.2008 № 15309 і договором про внесення змін та доповнень від 30.10.2009 за № 11256 до іпотечного договору від 19.08.2008року № 15309, укладеними між Акціонерним комерційним банком "Форум" та ПВНЗ "Інститут підприємництва та сучасних технологій";
в інший частині позову відмовлено; стягнуто з ПрЮФ "Центр юридичної допомоги "Дігест" на корить ПВНЗ "Інститут підприємництва та сучасних технологій 881,00 грн судового збору; стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ПВНЗ "Інститут підприємництва та сучасних технологій 881,00 грн судового збору.
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- ціна відступлення права грошової вимоги за умовами договору становила 1 111 414,00 грн, а розмір самої грошової вимоги становив 162 619, 57 доларів США, що еквівалентно 4 693 985,11 грн (тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги);
- уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 1 111 414,00 грн, а ПЮФ ''Центр юридичної допомоги ''Дігест", в свою чергу, укладаючи вказаний договір набула право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, -
викладене свідчить про те, що укладений між ПАТ "Банк Форум" та ПрЮФ ''Центр юридичної допомоги ''Дігест" оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу.
Крім того, суди встановили, що ПрЮФ ''Центр юридичної допомоги ''Дігест" не є фінансовою установою (доказів включення його до Державного реєстру фінансових установ суду не надано), а тому не має права укладати договори факторингу.
ПрЮФ "Центр юридичної допомоги "Дігест" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 906/1174/18, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі № 906/1174/18 у частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині.
Склад суду касаційної інстанції змінювався відповідно до наявних у справі витягів з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.11.2020 №29.3-02/3204 у зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 906/1174/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.
Ухвалою Верховного Суду від 30.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 906/1174/18 за касаційною скаргою Центр юридичної допомоги "Дігест" на підставі пунктів 1,4 частини другої статті 287 ГПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 906/1174/18 за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень.
Предметом касаційного оскарження є питання щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального питання під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у частині визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 24.01.2018 №958-Ф, у іншій частині судові рішення заявниками касаційних скарг не оскаржуються.
У касаційній скарзі, в обґрунтування своєї позиції, Центр юридичної допомоги "Дігест"
навів такі доводи:
суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- судами застосовані норми глави 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 350 Господарського кодексу України (далів - ГК України) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2019 у справі № 906/1174/18 та у справах №№910/4816/18, 908/2251/18, 910/974/18, 910/21040/17, 909/968/16;
- суди попередніх інстанцій мали застосувати до спірних правовідносин положення статей 3, 15, 16 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 30.11.2016 у справі №3-1125гс16);
- крім того, на думку скаржника провадження у справі підлягало закриттю на підставі підпункту 6 пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є правонаступником ліквідованого Банку Форуму;
- також скаржник відзначає, що господарські суди неповно та неправильно з'ясували обставини, які мають значення для справи, та помилково дійшли висновку, що даний договір є договором факторингу, а не правочином з відступлення права вимоги (цесії), що призвело до порушення статей 11, 14, 210, 236, 238, 316 ГПК України, оскільки, ані за суб'єктним складом - сторони не підпадають під ознаки договору факторингу, ані за предметом, ані за метою та ціною оспорюваний договір не є факторингом, зокрема тому, що на момент укладення оспорюваного договору у Банка була відкликана банківська ліцензія і він не був фінансовою установою.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) у касаційній скарзі навів такі доводи:
- у поданій касаційній скарзі скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права - статі 203, 207, 215, 227, 512, 514, 656, 1077-1079 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статі 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статтю 20 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.07.2019 у справі №910/4816/18;
- суд апеляційної інстанції застосував норму права - статі 16, 203, 215 ЦК України, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.04.2018 у справі №405/20/15-ц; у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13 та від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16;
- судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин статі 1077, 1079 ЦК України, та не застосовано положення статей 512, 514 ЦК України, оскільки невірно з'ясовано правову природу спірного договору. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/4816/18, від 31.01.2018 у справі № 910/7038/17;
- вищенаведене призвело, на думку скаржника, також до порушення статті 236 ГПК України та частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Під час розгляду справи № 906/1174/18 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
Під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики. Кількісний підхід ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 175/3057/17-к).
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, на думку колегії суддів, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах, тощо.
Дослідивши доводи та аргументи, викладені у касаційних скаргах, з урахуванням, матеріалів справи у їх сукупності, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки у цій справі існує виключна правова проблема, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, виходячи з такого.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 та статті 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
У зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
ЦК України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, розмежовано правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
Правова позиція щодо визначення суті, змісту та ознак факторингу та розмежування правочину відступлення права вимоги (цесії) та договору факторингу висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 резюмувала, що факторинг є правочином, який характеризується тим, що:
а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);
б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);
в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;
д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.
При цьому, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зауважує, що справа, що розглядається, має виключну правову проблему, з огляду на таке.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що здійснюючи розмежування правочину відступлення права вимоги (цесії) та договору факторингу вагомим є також врахування правової природи укладення договорів відступлення права вимоги за кредитними договорами укладеними у процедурі примусової ліквідації банку.
Так, частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).
До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п'ята статті 655 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 Закону № 4452-VI, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо.
Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.
При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку.
Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону.
За статтею 51 Закону № 4452-VI після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк.
Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону № 4452-VI).
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.03.2016 було прийнято рішення № 388, яким затверджено Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються (Положення № 388), яким визначено порядок організації продажу активів (майна), що включені до ліквідаційної маси банку, що ліквідується.
Згідно з пунктом 3 розділу VI Положення № 388 початкова ціна активів (майна) банку, що ліквідується, не повинна бути нижчою за оціночну вартість, визначену незалежним суб'єктом оціночної діяльності на дату формування ліквідаційної маси, або на останню дату оцінки активів (майна).
Наведений припис частини другої статті 51 Закону № 4452-VI не містить визначення того, яку вартість майна Банку слід вважати "найвищою". Отже, відповідний припис у сукупності з наведеною нормою Положення не зобов'язував Фонд встановлювати початкову ціну прав вимоги за Кредитним договором саме на рівні заборгованості за вказаним договором, а не на рівні оціночної вартості активів.
Норми пункту 12 розділу VIІ Положення визначають не обов'язковість, а лише можливість встановлення Фондом початкової ціни активів (майна) на рівні, зокрема, заборгованості за кредитними договорами, тобто відповідні повноваження Фонду в такому випадку є дискреційними.
До того ж, пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.11.2016 № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».
Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що: відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.06.2014 №355 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Форум", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.06.2014 року №49 "Про початок ліквідації ПАТ "Банк Форум" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію"; ПАТ "Банк Форум" на момент укладання спірного договору, перебував в процедурі ліквідації, а тому реалізація його активів здійснювалась на відкритих торгах (аукціоні) шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання відповідно до норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку та нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрЮФ ''Центр юридичної допомоги ''Дігест" шляхом перемоги на електронних торгах придбав право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором від 19.08.2008 за результатами яких укладено спірний договір.
За умовами договору про відступлення права вимоги від 24.01.2018 №958-Ф між ПАТ ''Банк Форум" та ПЮФ ''Центр юридичної допомоги ''Дігест" первісний іпотекодержатель (Банк) відступає, а новий іпотекодержатель (ПЮФ ''Центр юридичної допомоги ''Дігест") набуває прав належних первісному іпотекодержателю згідно з Іпотечним договором від 19.08.2008, а новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти в розмірі 1 111 414,00 грн.
Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов'язання на конкурсних засадах будь-яким організаціям, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.
Положення Закону № 4452-VI та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами та юридичними особами які не є фінансовими установами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Близький за змістом висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 761/20317/18, від 31.07.2019 у справі № 910/4816/18, від 18.11.2020 у справі № 295/3588/14-ц та від 16.12.2020 у справі № 640/14873/19, які постановленні після прийняття оскаржуваної постанови. При цьому, суди виходили з того, що вказані закони є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від викладеної правової позиції у зазначених справах, оскільки Закон № 4452-VI не може мати пріоритет щодо інших нормативних актів України, зокрема щодо основного акта цивільного законодавства, а саме Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України). Вони можуть регулювати відповідні правовідносини як спеціальні закони.
Вагомим та вирішальним фактом для визначення юридично-правової природи спірного договору укладеного за результатами проведення електронних торгів з продажу активів банку (саме як майна банку), що ліквідується є саме продаж банком майна у процедурі ліквідації банку у визначеному Законом № 4452-VI порядку.
Верховний Суд також зазначає, що під час розмежування правової природи договорів цесії та факторингу у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, Великою Палатою Верховного Суду не зазначено про порядок розмежування вказаних договорів саме під час укладення договорів за результатами проведення електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.
На переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказаний аспект, а саме укладення договорів відступлення (купівлі-продажу) права вимоги у процедурі примусової ліквідації банку, для визначення правової природи договору, а саме визначення чи є оспорюваний договір за своєю суттю договором факторингу чи договором цесії, є вагомим та вирішальним.
З огляду на викладене, колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне передати справу № 906/1174/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для надання висновку щодо розмежування правочину відступлення права вимоги (цесії) та договору факторингу враховуючи можливість укладення договорів відступлення (купівлі-продажу) вимоги саме за результатами проведення електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується та відступлення від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 761/20317/18, від 31.07.2019 у справі № 910/4816/18, від 18.11.2020 у справі № 295/3588/14-ц та від 16.12.2020 у справі № 640/14873/19 щодо визначення положеннь Закону № 4452-VI та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як пріоритетних щодо інших нормативних актів України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що вказане питання є вагомим, а справа № 906/1174/18 має виключну правову проблему, що полягає у відсутності одного варіанту реалізації розсуду суду, який можна було вважати правильним у контексті щодо застосування у системному зв'язку з нормами інших законодавчих актів, а саме застосування статей 512, 514, 1077, 1078, 1079 ЦК України та положень Закону № 4452-VI, у кореляції зі статтями 203, 215 ЦК України, і прийнятих на виконання Закону № 4452-VI нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами та юридичними особами, які не мають статусу фінансової установи майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.
Крім того, вказане питання є вагомим і з огляду на те, що в Україні у великої кількості банків було відкликано банківські ліцензії, а їх активи, у тому числі права вимоги до боржників, на підставі Закону № 4452-VI, починаючи з 2016 року, були відчужені фізичним та юридичним особам (що не є фінансовими установами) на відкритих електронних торгах, за результатами яких було укладено велику кількість договорів. Наразі відсутні правові висновки Великої Палати Верховного Суду з наведеного питання. Тому вирішення питання щодо розмежування правової природи договорів цесії та факторингу з урахуванням укладення договорів за результатами проведення електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується, є виключною правовою проблемою вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 761/20317/18, від 31.07.2019 у справі № 910/4816/18, від 18.11.2020 у справі № 295/3588/14-ц та від 16.12.2020 у справі № 640/14873/19 щодо визначення положеннь Закону № 4452-VI та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як пріоритетних щодо інших нормативних актів України.
Колегія суддів вважає, що справа містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження. При цьому на сьогодні існує невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справи.
Вирішення правової проблеми необхідне також для забезпечення сталої судової практики, оскільки існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28.10.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22.11.1995).
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Ураховуючи наведене, справа № 906/1174/18 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Справу №906/1174/18 разом із касаційними скаргами Приватної юридичної фірми "Центр юридичної допомоги "Дігест" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Рішення Господарського суду Житомирської області від 15.06.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі №906/1174/18 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос