23.12.2020 Справа № 920/431/17
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Соп'яненко О.Ю., судді Джепи Ю.А. та судді Котельницької В.Л., за участі секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/431/17 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго”, м. Суми;
до відповідача: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, м. Суми;
про стягнення 35 530 998 грн. 03 коп.,
та
за зустрічним позовом: Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”, м. Суми;
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго”, м.Суми;
про стягнення 7 676 647 грн. 87 коп.
За участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Дубовик В.В.,
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Танчик О.М.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 18.05.2017 порушено провадження у справі № 920/431/17 (суддя Коваленко О.В.).
Ухвалою суду від 20.06.2017 до спільного розгляду з первісним позовом прийнятий зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» до ТОВ «Сумитеплоенерго» про стягнення збитків.
Ухвалою суду від 31.01.2019 провадження у справі № 920/431/17 було зупинено на час проведення експертизи.
Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 01.08.2019 №2001/0/15-19 суддю Коваленко О.В. тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 09.09.2019 справу призначено до розгляду колегії суддів у складі головуючого судді Соп'яненко О.Ю., судді Джепи Ю.А., судді Котельницької В.Л.
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.09.2019 провадження у справі № 920/431/17 було поновлено у зв'язку з необхідністю розгляду клопотання експерта ТОВ "Центр судових експертиз "Альтернатива". 25.09.2019 провадження у справі було зупинено згідно ухвали суду від 25.09.2019
Ухвалою суду від 25.09.2019 назва відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) змінена з Публічного акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” на Акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання”.
24.01.2020 матеріали справи №920/431/17 надійшли на адресу господарського суду Сумської області разом з висновком № 10/20 судової інженерно-технічної експертизи від 22.01.2020.
28.01.2020 провадження у справі № 920/431/17 поновлено та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 04.03.2020 підготовче засідання у справі закрите, призначено розгляд справи по суті. В задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом - Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” від 12.02.2020 № 18-7/102 (вх. № 488к від 12.02.2020) про призначення додаткової експертизи - відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” звернулося до суду із первісним позовом, відповідно до якого просило стягнути з відповідача 10 369 765 грн. 03 коп., з яких: 10 000 000 грн. 00 коп. основного боргу, 208 287 грн. 63 коп. пені, 46 027 грн. 40 коп. - 3% річних, 115 450 грн. 00 коп. інфляційних збитків, а також судові витрати по справі.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, укладеного між сторонами.
В заяві № 3044 від 07.07.2017 про збільшення позовних вимог позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача на свою користь 15 369 765 грн. 03 коп., з яких: 15 000 000 грн. 00 коп. основного боргу, 208 287 грн. 63 коп. пені, 46 027 грн. 40 коп. - 3% річних, 115 450 грн. 00 коп. інфляційних збитків, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016, а також судові витрати по справі.
Від позивача надійшла заява № 5191 від 03.10.2018 про збільшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 35 530 998 грн. 03 коп., з яких: 31 330 299 грн. 85 коп. основного боргу з оплати розстроченого зобов'язання з січня 2017 р. по січень 2018 р. включно, 208 287 грн. 63 коп. пені, 1 057 191 грн. 78 коп. - 3% річних, 2 935 218 грн. 77 коп. інфляційних збитків, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016, а також судові витрати по справі.
Відповідач за первісним позовом у поданому до суду зустрічному позові просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом (ТОВ “Сумитеплоенерго”) на свою користь 2 700 004 грн. 52 коп. збитків, судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом своїх обов'язків з транспортування теплової енергії за договором перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 від 01.09.2015, зокрема, позивач за зустрічним позовом вважає, що відповідач за зустрічним позовом не забезпечив збереження теплової енергії під час її транспортування тепловими мережами, що знаходяться в користуванні відповідача за зустрічним позовом, що в свою чергу призвело до понаднормативних втрат теплової енергії у грудні 2015 року.
У заяві №18-7/735 від 07.07.2017 про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом на свою користь 7 266 083 грн. 36 коп. збитків, завданих неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань за договором перевезення вантажу (теплової енергії) №2/10 від 01.09.2005, судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом.
У відзиві на зустрічний позов від 07.07.2017 № 3065 відповідач за зустрічним позовом проти зустрічних позовних вимог заперечує, просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю. Зазначає, що відсутні засоби обліку для встановлення фактичних втрат в теплових мережах, відсутні докази порушення умов договору № 2/10, що призвели до понаднормативних втрат, до розрахунку збитків включено не фактичні втрати теплової енергії в теплових мережах, а величина втраченої, недовідпущеної (непоставленої) продукції, чим порушено п. 7.2.43. Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 за № 71.
Також відповідачем за зустрічним позовом подані заяви від 07.0.72017 № 3066 та 01.08.2017 № 3393 про застосування строків позовної давності до вимог позивача за зустрічним позовом з посиланням на приписи ч. ч. 2, 4 ст. 315 ГК України.
Ухвалою суду від 11.10.2017 у даній справі призначена судова економічна експертиза, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. засл. проф. Бокаріуса М.С.
04.10.2018 господарським судом Сумської області призначена повторна комплексна судова економічна експертиза.
Відповідно до висновку № 10/20 судової інженерно-технічної експертизи від 22.01.2020 обсяг фактичних втрат теплової енергії АТ “Сумське НВО”, переданої для транспортування ТОВ “Сумитеплоенерго” за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005 у період з грудня 2015 року по березень 2016 року, міг складати 33 425,20 Гкал (у грудні 2015 року - 7 937,79 Гкал, у січні, лютому, березні 2016 року відповідно - 9 614,20 Гкал, 10 478,78 Гкал і 5 394,42 Гкал), з них обсяг понаднормативних втрат тепла - 10 745,97 Гкал (у грудні 2015 року - 2 372,23 Гкал, у січні, лютому, березні 2016 року відповідно - 2 548,21 Гкал, 4 817,65 Гкал і 1 007,88 Гкал). Проведення експертних досліджень по другому питанню не можливо з причини, вказаної в дослідницькій частині висновку.
12.02.2020 позивач за зустрічним позовом подав заяву про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом № 18-7/103 (вх. № 489к від 12.02.2020), відповідно до якої просить суд стягнути з ТОВ “Сумитеплоенерго” на свою користь збитки у розмірі 7 676 647,87 грн., а також витрати по сплаті судового збору.
Також позивачем за зустрічним позовом подано заяву від 12.02.2020 №18-7/100 (вх. № 487к від 12.02.2020) про застосування строків позовної давності, відповідно до якої просить суд застосувати позовну давність до вимог ТОВ “Сумитеплоенерго” та відмовити у задоволенні позовних вимог по первісному позову в повному обсязі.
Крім того, позивачем за зустрічним позовом подано клопотання від 12.02.2020 № 18-7/102 (вх. № 488к від 12.02.2020) про призначення додаткової експертизи у справі, відповідно до якого просить призначити у справі додаткову судову економічну експертизу з наступного питання: “Яка сума збитків була заподіяна АТ “Сумське НВО” у зв'язку з понаднормовими втратами теплової енергії ПАТ “Сумське НВО”, переданої для транспортування ТОВ “Сумитеплоенерго” за договором транспортування теплової енергії №2/10 від 01.09.2005 в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005, що мали місце в період з грудня 2015 року по березень 2016 року?”. Проведення додаткової експертизи просить доручити ТОВ “Центр судових експертиз “Альтернатива” (вул. Січових стрільців, 37-41, м. Київ, 04053) за рахунок Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” з наступним розподілом судових витрат за результатами розгляду справи.
Представник позивача за первісним позовом подав письмові пояснення від 11.02.2020 № 734 з урахуванням висновку повторної експертизи від 10/20 від 22.01.2020 на обґрунтування своєї позиції у справі, зазначає, що висновок повторної експертизи не підтверджує факту наявності понаднормативних втрат теплової енергії в теплових мережах, належних на праві користування позивачеві за первісним позовом, а також факту завдання збитків позивачу за зустрічним позовом відповідачем.
26.02.2020 представником відповідача за первісним позовом подані додаткові пояснення №18-7/157 з урахуванням висновку судової інженерно-технічної експертизи № 10/20 від 22.01.2020 та додаткових пояснень позивача від 11.02.2020 № 734.
26.02.2020 представником позивача за первісним позовом подані заперечення №1069 від 26.02.2020 проти заяви відповідача за первісним позовом про застосування строків позовної давності, просить відмовити у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що позовна заява подана позивачем за первісним позовом в межах трирічного строку позовної давності. Крім того, подані заперечення № 1068 від 26.02.2020 проти клопотання відповідача за первісним позовом про призначення додаткової експертизи, оскільки клопотання про призначення додаткової експертизи не стосується предмету спору і направлене на умисне затягування розгляду справи.
Також представником відповідача за зустрічним позовом поданий відзив № 1070 від 26.02.2020 на заяву позивача за зустрічним позовом про збільшення розміру позовних вимог за зустрічним позовом, де зазначає, що заява відповідача за первісним позовом про збільшення розміру зустрічних позовних вимог є необґрунтованою та суперечить вимогам частини другої статті 180 ГПК України.
Представником позивача за зустрічним позовом подані додаткові пояснення № 18-7/185 від 04.03.2020, зазначає, що висновком судової експертизи підтверджується наявність понаднормативних втрат теплової енергії АТ “Сумське НВО”, переданої для транспортування ТОВ “Сумитеплоенерго” за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, у період з грудня 2015 року по березень 2016 року; також висновком визначається чіткий обсяг відповідних втрат - 10 745,97 Гкал.
Згідно зі ст. 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
В судовому засіданні 23.12.2020 представник позивача за первісним позовом зазначив, що підтримує заявлені позовні вимоги, просить їх задовольнити, а також зазначив, що проти задоволення зустрічного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні наголосив, що проти первісного позову заперечує, підтримує зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
В судовому засіданні 23.12.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступні обставини справи.
01.09.2005 між Відкритим акціонерним товариством "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Сумське НВО") (відповідач за первісним позовом) як Відправником та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (позивач за первісним позовом) як перевізником укладений договір № 2/10 (в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005) перевезення вантажу (теплової енергії) (далі -договір № 2/10).
Відповідно до п. 1.1 договору № 2/10 перевізник (позивач за первісним позовом) зобов'язується доставляти ввірений йому відправником (відповідачем за первісним позовом) вантаж - теплову енергію в теплоносії - гарячій мережній воді (далі - теплова енергія) в пункти призначення - на вказані у п. 3.9 договору № 2/10 об'єкти юридичних та фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання (далі - споживачі або абоненти), видавати Відправнику теплову енергію, а Відправник зобов'язується сплачувати Перевізнику за перевезення теплової енергії встановлену п. 2.2 договору № 2/10 плату на умовах, в порядку та в строки, встановлені договором.
19.07.2016 між сторонами у справі був укладений договір розстрочення заборгованості, відповідно до умов якого ТОВ “Сумитеплоенерго” надало ПАТ “Сумське НВО” розстрочку у сплаті заборгованості в сумі 31 330 299,85 грн, яка складається із заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії згідно договору № 2/10 перевезення ватажу (теплової енергії) від 01.09.2005 в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005: 25 380 898,34 грн за період з січня 2013 року по грудень 2015 року; 5 949 401,51 грн за період з січня 2016 по квітень 2016 року. Оплата заборгованості мала здійснюватись за відповідним графіком:
- січень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- лютий 2017 - 2 500 000,00 грн;
- березень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- квітень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- травень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- червень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- липень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- серпень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- вересень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- жовтень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- листопад 2017 - 2 500 000,00 грн;
- грудень 2017 - 2 500 000,00 грн;
- січень 2018 - 1 330 299,85 грн;
Відповідно до п.1.1. Договору розстрочення заборгованості відповідач за первісним позовом зобов'язався здійснювати оплату заборгованості у строки та в розмірі, визначених договором.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Аналогічні вимоги містяться у ст. 526 Цивільного кодексу України.
Відповідач за первісним позовом в порушення умов договору від 19.07.2016 прийняті на себе зобов'язання щодо сплати заборгованості не виконав.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).
За умовами договору від 19.07.2016 відповідачу за первісним позовом надано розстрочку у сплаті заборгованості за послуги з транспортування теплової енергії, надані і спожиті останнім в період з січня 2013 року по грудень 2015 року відповідно до договору № 2/10 перевезення ватажу (теплової енергії) від 01.09.2005 в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005: 25 380 898,34 грн за період з січня 2013 року по грудень 2015 року; 5 949 401,51 грн за період з січня 2016 по квітень 2016 року, що загалом становить 31 330 299,85 грн.
Сума заборгованості у розмірі 31 330 299,85 грн. визначена станом на 01.07.2016 (п. 1.1. договору).
Заперечення відповідача за первісним позовом щодо розміру, періоду виникнення заборгованості відсутні.
Відповідач за первісним позовом доказів сплати заборгованості не надав, не надав і обґрунтованих заперечень заявленим вимогам.
Також, позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача 208 287,63 грн. пені.
Згідно з ч. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Згідно зі ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею), якщо це встановлено договором або законом, а стаття 547 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України під пенею розуміється грошова сума, яка встановлюється у відсотковому відношенні до простроченої суми за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Пунктом 3.1 договору від 19.07.2016 передбачено, що у разі порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (порушення договору), винна сторона несе відповідальність, визначену цим договору та чинним в Україні законодавством.
Умовами договору не передбачено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, а отже нарахування позивачем за первісним позовом пені у розмірі 208 287,63 грн. є безпідставним.
За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні первісного позову в частині стягнення з відповідача за первісним позовом пені у розмірі 208 287,63 грн.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом перевірено розрахунок позовних вимог в частині нарахування 2 935 218,77 грн. інфляційних втрат, 1 057 191,78 грн - 3% річних та встановлено, що нарахування здійснено позивачем методологічно та арифметично правильно, а отже позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 2 935 218,77 грн інфляційних втрат, 1 057 191,78 грн - 3% річних визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Представником відповідача за первісним позовом подано заяву від 12.02.2020 № 18-7/100 (вх. № 487к від 12.02.2020) про застосування строків позовної давності, відповідно до якої просить суд застосувати строк позовної давності до вимог ТОВ “Сумитеплоенерго” у справі № 920/431/17 та відмовити у задоволенні позовних вимог по первісному позову у справі у повному обсязі.
Суд, розглянувши первісні позовні вимоги, дійшов висновку про необґрунтованість заяви представника відповідача за первісним позовом про застосування строків позовної давності з огляду на наступне.
Відповідач за первісним позовом в заяві вказує, що позивач за первісним позовом звернувся до суду з заявою про стягнення першої частини заборгованості за договором розстрочення лише 17.05.2017, тобто з порушенням встановленого ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України шестимісячного строку позовної давності та встановленого ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності до вимог, що виникають з договорів перевезення вантажу, пошти, з перевезення.
Відповідач пояснює, що хоча предметом первісного позову у справі є стягнення грошових коштів за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, проте заборгованість АТ “Сумське НВО” виникла внаслідок надання послуг за договором перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 від 01.09.2005 в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005, згідно з п. 2.4. якого передбачено, що Товариство здійснює оплату у розмірі 100 % загальної вартості договору на банківський рахунок перевізника (позивача за первісним позовом) частками (платежами), кожну з яких, у розмірі 100 % провізної плати за минулий (розрахунковий) місяць перевезення теплової енергії, - протягом 15-ти днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт у минулому місяці. Зазначені обставини є підставою для застосування спеціального строку позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч.1 ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 258 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Предметом первісного позову у даній справі є стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016, а не по договору перевезення вантажу (теплової енергії). Заборгованість за первісним позовом стягується не за послуги з перевезення вантажу (теплової енергії), а за порушення умов наданої розстрочки у сплаті заборгованості за договором № 2/10. Період, за який позивачем за первісним позовом стягується заборгованість, - з січня 2017 по січень 2018, а не з січня 2013 по березень 2016, як вказує відповідач за первісним позовом.
Відповідно до п. 2.1. договору розстрочення заборгованості від 19.07.2016 боржник зобов'язався здійснювати оплату заборгованості у строки та в розмірі, визначених цим договором.
Відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України до вимог про стягнення заборгованості встановлений загальний строк позовної давності три роки.
Отже, первісний позов поданий 17.05.2017, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Ураховуючи наведені обставини, зокрема те, що заборгованість відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016 за січень 2017 - січень 2018 року повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зазначений факт відповідачем за первісним позовом не спростовується, суд прийшов до висновку про задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016 в сумі 35 322 710,40 грн, а саме: 31 330 299,85 грн боргу, 1 057 191,78 грн - 3% річних, 2 935 218,77 грн - інфляційних втрат, а в іншій частині первісних позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 208 287,63 грн суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.
Стосовно зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.
АТ “Сумське НВО” (позивач за зустрічним позовом) поданий до ТОВ “Сумитеплоенерго” (відповідач за зустрічним позовом) зустрічний позов про стягнення за договором перевезення вантажу (теплової енергії) № 2/10 від 01.09.2005 в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005 збитків у сумі 7 676 647,87 грн. за грудень 2015, січень-березень 2016 року.
Згідно з пунктом 1.1. договору № 2/10 відповідач за зустрічним позовом зобов'язався транспортувати теплову енергію від межи розподілу балансової належності теплових мереж до об'єктів юридичних та фізичних осіб - споживачів житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання позивача за зустрічним позовом.
Пунктом 1.3. договору № 2/10 визначено, що межі розподілу балансової належності та межі розподілу експлуатаційної відповідальності за стан теплових мереж вказані в акті розмежування балансової належності теплових мереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який є до додатком № 2 до договору № 2/10, а перелік об'єктів споживачів позивача за зустрічним позовом (надалі - споживачі) визначений в додатку № 9 до договору № 2/10. Перелік магістральних та внутрішньоквартальних теплових мереж, якими здійснюється транспортування теплової енергії визначено додатками № 1.1 та 1.2. до договору № 2/10.
Умовами договору № 2/10 передбачено, що транспортування теплової енергії магістральними та внутрішньоквартальними мережами відбувається від теплової камери - ГК 605 відповідача за зустрічним позовом до зовнішньої стіни об'єктів споживачів. Таким чином, як ТК 605 так і зовнішня стіна об'єктів споживачів є межею розподілу відповідальності сторін за договором № 2/10.
Сторони погодили у договорі № 2/10 наступний порядок приймання-передачі теплової енергії. Відповідно до п. 3.10 договору № 2/10 приймання-передача теплової енергії здійснюється щомісячно повноважними представниками сторін. При прийманні-передачі теплової енергії відправник (позивач за зустрічним позовом) до 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний передати перевізнику (відповідачу за зустрічним позовом) акт приймання-передачі теплової енергії, у двох примірниках, підписаних з боку відправника (п. 3.11 договору № 2/10).
Протягом 3-х календарних днів після закінчення розрахункового місяця, перевізник зобов'язаний підписати зі свого боку та передати відправнику з рук в руки один примірник акту приймання-передачі теплової енергії разом із податковою накладною та актом виконаних робіт підписаним зі свого боку, у двох примірниках (п. 3.12 договору № 2/10).
Позивач за зустрічним позовом протягом 3-х днів з дня отримання вказаних у п. 3.12 договору № 2/10 документів зобов'язаний прийняти результати робіт з перевезення теплової енергії, підписати акт приймання-передачі виконаних робіт та один його примірник передати відповідачу за зустрічним позовом або мотивовано відмовитися від прийняття результатів робіт з перевезення теплової енергії.
У випадку мотивованої відмови від прийому результатів робіт з перевезення теплової енергії, сторонами протягом 2-х днів з моменту відмови укладається акт з переліком порушень (недоліків) результатів робіт з перевезення теплової енергії та строків на їх усунення. Після усунення порушень (недоліків), вказаних в акті, позивач за зустрічним позовом зобов'язаний прийняти результати робіт з перевезення теплової енергії у вищенаведеному порядку.
Підписані сторонами акт приймання-передачі теплової енергії та акт приймання-передачі виконаних робіт є підтвердженням того, що перевезення теплової енергії є здійсненим і перевізник передав відправнику теплову енергію після її перевезення (п. 3.13 договору № 2/10).
Рішенням господарського суду Сумської області від 07.07.2015 у справі №920/1332/14, залишеним без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 та Вищого господарського суду України від 22.12.2015, внесені зміни до договору № 2/10 - у назві договору, в тексті договору, в додатках, додаткових договорах до договору, в усіх відмінках та значеннях суд вирішив замінити: «Відправник» на «Теплогенеруюча компанія»; «Перевізник» на «Теплотранспортуюча компанія»; «перевезення» на «транспортування»; «вантаж» на «теплова енергія»; «перевезення вантажу (теплової енергії)» на «транспортування теплової енергії»; «провізна плата» на «плата за транспортування теплової енергії»; «період перевезення» на «період транспортування».
Згідно з п. 2.4 договору № 2/10, в редакції додаткового договору від 14.02.2017, теплогенеруюча компанія щомісячно до 25 числа місяця наступного за місяцем надання послуг здійснює оплату згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) на підставі рахунку на оплату, наданого теплотранспортуючою компанією.
Згідно з наданими позивачем за зустрічним позовом розрахунками обсяг та сума збитків, що виникли у зв'язку з понаднормативними втратами при транспортуванні теплової енергії тепловими мережами ТОВ «Сумитеплоенерго», становить:
у грудні 2015 - 2 961,138 Гкал на суму 2 700 004,52 грн.;
у січні 2016 - 2 954,049 Гкал на суму 2 213 197,19 грн.;
у лютому 2016 - 1 820,843 Гкал на суму 1 270 736,55 грн.;
у березні 2016 - 1 587,381 Гкал на суму1 082 145,10 грн.
12.02.2020 позович за зустрічним позовом з урахуванням Висновку судової інженерно-технічної експертизи № 10/20 від 22.01.2020 збільшив позовні вимоги і зазначив, що обсяг понаднормативних втрат теплової енергії за грудень 2015, січень-березень 2016 становить 10 745,97 Гкал, а у відповідності до виконаних позивачем розрахунків збитки склали 7 676 647,87 грн., зокрема:
у грудні 2015 - 1 718 257,66 грн.,
у січні 2016 - 1 909 139,46 грн.,
у лютому 2016 - 3 362 161,34 грн.,
у березні 2016 - 687 089,41 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом позивач наполягає на тому, що відповідач за зустрічним позовом згідно з п. 4.4.4 договору 2/10 зобов'язаний підтримувати в належному стані обладнання, споруди, за допомогою яких здійснюється перевезення теплової енергії, у тому числі підкачуючі насосні станції (ПНС), ТТП, теплові мережі, не допускаючи понаднормативних витрат теплової енергії, теплоносію. Відповідальність перевізника (відповідача за зустрічним позовом) за збереження теплової енергії, теплоносія виникає з моменту прийняття теплової енергії до перевезення (п. 3.14 договору № 2/10).
Відповідно до п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету міністрів України № 630 від 21.07.2005, централізоване постачання гарячої води та централізоване опалення - це послуги, спрямовані на задоволення потреб споживача у гарячій воді та у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири/будинку, які надаються виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання та внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Рішенням Виконкому Сумської міської ради № 322 від 20.05.2011 позивач за зустрічним позовом визначений виробником та виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води і надає ці послуги споживачам з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання та теплопостачання.
Фактично теплова енергія позивача за зустрічним позовом транспортується трьома етапами:
1) від колектора, який знаходиться на його території до межі розподілу балансової належності теплових мереж - ТК 605. Фактичні втрати теплової енергії на цій ділянці неможливо встановити за відсутністю приладу обліку на межі розподілу балансової належності ТК 605.
2) від ТК 605 до зовнішньої стіни об'єктів споживачів. Фактичні втрати теплової енергії в магістральних та внутрішньоквартальних теплових неможливо встановити за відсутністю приладу обліку на межі розподілу балансової належності ТК 605 та відсутністю оснащення 100% загальнобудинковими приладами обліку теплової енергії об'єктів споживачів.
3) внутрішньобудинковими системами гарячого водопостачання та теплопостачання. Фактичні втрати теплової енергії неможливо встановити на цій ділянці за відсутністю загально будинкових приладів обліку теплової енергії на всіх об'єктах споживачів та відсутністю приладів обліку в приміщенні споживачів.
Пунктом 7.2.43. Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 за № 71 (надалі - Правила) передбачено, що облік відпускання і використання теплової енергії має здійснюватися у вузлі обліку теплової енергії, організованому на межі розділу теплових мереж між теплопостачальною організацією та споживачем.
У разі організації вузла обліку не на межі розділу теплових мереж розрахунок за теплову енергію здійснюється з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі розділу до місця установки розрахункових приладів.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. При цьому для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, завдання збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Проте, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів протиправної поведінки відповідача за зустрічним позовом, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, не надано доказів вини, також не доведено завдання збитків саме відповідачем за зустрічним позовом.
Листами № 03 від 04.01.2016, № 238 від 25.01.2016 відповідач за зустрічним позовом повідомив позивача за зустрічним позовом про те, що не погоджується з вказаними в акті приймання-передачі теплової енергії за грудень 2015 року понаднормативними втратами теплової енергії в об'ємі 10165,501 Гкал, обґрунтовуючи, що позивачем за первісним позовом не дотримувався температурний режим, який не відповідав температурному графіку на 2015-2016 роки, допускалось самовільне злиття мережної води із системи опалення споживачів, що призвело до понаднормових витрат. Також було повідомлено про відсутність поривів та аварій на магістральних та розподільчих мережах відповідача протягом грудня 2015 року.
Аналогічні заперечення щодо нарахованих втрат теплової енергії викладені відповідачем за зустрічним позовом у листах № 21/182 від 04.02.2016 (щодо нарахування за січень 2016), № 958 від 09.03.2016 (щодо нарахування за лютий 2016), № 1310 від 05.04.2016 (щодо нарахування за березень 2016).
Акти приймання-передачі теплової енергії за грудень 2015, січень-березень 2016 підписані відповідачем за зустрічним позовом з відповідними запереченнями.
Відповідно до п. 2.6 Постанови НКРЕКП “Про затвердження порядку формування тарифу на теплову енергію” № 377 втрати теплової енергії в процесі її транспортування тепловими мережами здійснюються в установленому законодавством порядку відповідно до методик та інших нормативних документів з нормування втрат.
Суд приходить до висновку, що висновки експертиз не підтверджують факту наявності понаднормативних втрат теплової енергії в теплових мережах, належних на праві користування ТОВ “Сумитеплоенерго”. Також не підтверджують і завдання збитків позивачу за зустрічним позовом відповідачем за зустрічним позовом втратами теплової енергії на суму 7 676 647,87 грн.
Відповідно до висновку № 20351/20868/15393 комплексної судової інженерно-технічної та комісійної економічної експертизи від 06.07.2018 судові експерти зазначають, що відсутність необхідних вихідних даних стосовно фактичного обсягу теплової енергії, яка була передана в період з грудня 2015 року по березень 2016 року ПАТ “Сумське НВО” в мережі ТОВ “Сумитеплоенерго” для її транспортування споживачам, унеможливлює визначення обсягу фактичних втрат за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005. В межах компетенції судових експертів - економістів підтвердити “Розрахунки збитків ПАТ “Сумське НВО”, що виникли у зв'язку з понаднормативними втратами при транспортуванні теплової енергії тепловими мережами ТОВ “Сумитеплоенерго” за період з грудня 2015 року по березень 2016 року на загальну суму 7266083,36 грн та визначити суму збитку не надається можливим, в зв'язку з тим, що судовому експерту при проведенні інженерно-технічного дослідження не можливо встановити обсяг фактичних та понаднормативних втрат при транспортуванні теплової енергії тепловими мережами ТОВ “Сумитеплоенерго” за період з грудня 2015 року по березень 2016 року.
Відповідно до висновку № 10/20 судової інженерно-технічної експертизи від 22.01.2020, обсяг фактичних втрат теплової енергії АТ “Сумське НВО”, переданої для транспортування ТОВ “Сумитеплоенерго” за договором транспортування теплової енергії № 2/10 від 01.09.2005, в редакції протоколу розбіжностей від 11.11.2005 у період з грудня 2015 року по березень 2016 року, міг складати 33425,20 Гкал (у грудні 2015 року-7937,79 Гкал, у січні, лютому, березні 2016 року, відповідно - 9614,20 Гкал, 10478,78 Гкал і 5394,42 Гкал), з них обсяг понаднормативних втрат тепла - 10745,97 Гкал (у грудні 2015 року-2372,23 Гкал, у січні, лютому, березні 2016 року, відповідно - 2548,21 Гкал, 4817,65 Гкал і 1007,88 Гкал). Проведення експертних досліджень по другому питанню неможливо з причини, вказаної в дослідницькій частині висновку.
В наведеному в пункті 1 висновку № 10/20 припущенні не зазначено, що обсяг фактичних втрат теплової енергії позивача за зустрічним позовом конкретно складає 33425,20 Гкал, а зазначено, що міг складати 33425,20 Гкал.
Також, зі змісту висновку №10/20 вбачається, що експертом не досліджувалися обставини - в якому саме місці, з яких саме причин, у результаті яких саме умов, під дією яких саме факторів могли статися понаднормові витоки теплоносія, щодо яких наведено припущення у цьому висновку.
Зазначена обставина підтверджує відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача за зустрічним позовом щодо надання послуг з транспортування теплової енергії та недоведеними наслідками щодо наявності понаднормативних втрат теплової енергії при наданні цих послуг, про які зазначає позивач за зустрічним позовом в зустрічному позові, що виключає вину відповідача за зустрічним позовом у завданні таких збитків.
Суд не приймає до уваги як доказ наявності витоків теплоносія (допущення понаднормативних втрат теплової енергії) надані позивачем за зустрічним позовом дозволи Управління «Інспекція з благоустрою міста Суми» Сумської міської ради. Надані суду примірники Дозволів свідчать лише про те, що відповідач за зустрічним позовом - ТОВ «Сумитеплоенерго» на початку опалювального сезону отримав дозволи на проведення аварійних робіт на теплових мережах у м. Суми за конкретними адресами з терміном дії таких дозволів, наприклад, з листопада 2015 по травень 2016, з грудня 2015 по травень 2016, з січня по травень 2016, з лютого по травень 2016 тощо. Отримання відповідачем за зустрічним позовом таких Дозволів підтверджує спроможність Товариства оперативно реагувати на аварійні ситуації на теплових мережах, проте не свідчить про наявність такої кількості аварій (поривів) теплових мереж протягом грудня 2015 - березня 2016 року, що призвело до понаднормативних втрат теплоносія в обсягах, визначених позивачем за первісним позовом.
Система теплопостачання, по якій подавався теплоносій в теплові мережі, є замкненою і включає в себе не тільки теплові мережі позивача за зустрічним позовом на виході з джерела теплопостачання (Котельня ППВ), магістральні та квартальні теплові мережі відповідача за зустрічним позовом, по яким надавалась послуга з транспортування, а також і внутрішньобудинкові та внутрішньоквартирні теплові мережі, по яким теплоносій, циркулюючи, повертається зворотними трубопроводами до джерел теплопостачання (визначення поняття теплоносія згідно статті 1 Закону України “Про теплопостачання”). Окрім того, до цієї системи входять також теплові мережі і об'єкти позивача за зустрічним позовом.
Експертом не досліджувались внутрішньобудинкові та внутрішньоквартирні теплові мережі споживачів, зазначених у додатку № 9 до договору № 2/10, по яким теплоносій також циркулював і повертався в зворотні трубопроводи відповідача за зустрічним позовом.
Згідно з пунктом 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України 14.02.2007 № 71, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.03.2007 за № 197/13464, облік відпускання і використання теплової енергії має здійснюватися у вузлі обліку теплової енергії, організованому на мережі розподілу теплових мереж між теплопостачальною організацією та споживачем.
У разі організації вузла обліку не на межі розділу теплових мереж розрахунок за теплову енергію здійснюється з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі розділу до місця установки розрахункових приладів.
Окрім того, експертом не досліджувалось, в якому саме проектному режимі здійснює облік теплової енергії засіб обліку “Ергомера-125.АБ”, встановлений на другому тепловому виводі Котельні північного-промислового вузла АТ “Сумське НВО”, огляд якого здійснювався спільно експертом з представниками сторін у справі.
Висновок експерта № 10/20 містить припущення (арк.16 висновку) стосовно того, що з технічної точки зору, немає підстав вважати, що інженерне виконання вузла обліку теплової енергії на ІІ-ому тепловиводі, у спірний період, відрізняється від виконання вузла обліку теплової енергії на працюючому 1-ому тепловиводі.
Судовий експерт у висновку (арк. 17 висновку) визнає, що з отриманих у зазначеному звіті випробувань слідує, що теплові втрати при перевезенні теплоенергії по тепломережах перевізника - ТОВ “Сумитеплоенерго” знаходились в межах допустимих теплових втрат.
Також експертом встановлено (арк. 21 висновку), що у зв'язку з наведеним, слід зазначити, що нормативні втрати теплової енергії в мережах залежать від кількості і якості виробляємого тепла, тому оскільки вироблялась менша кількість теплової енергії, ніж було передбачено річним планом, то нормативні втрати теплової енергії також повинні бути меншими.
Експертом встановлено (арк. 7 висновку), що на запит на четвертий пункт клопотання судового експерта щодо обсягу втрат теплової енергії внаслідок аварій в теплових мережах ТОВ “Сумитеплоенерго” в спірний період, позивач за зустрічним позовом повідомив експерту, що він не володіє інформацією про обсяг втрат теплової енергії в Гкал та теплоносія в м3 внаслідок аварій в тепломережах, що обслуговувалися ТОВ “Сумитеплоенерго” у період грудень 2015 - березень 2016 року.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що висновки проведених у справі судових експертиз достеменно не встановлюють фактів, які свідчать про обґрунтованість зустрічних вимог щодо відшкодування збитків.
Відповідно до р. ІІ Порядку урахування втрат теплової енергії в теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 01.07.2016 № 1214, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.08.2016 за № 1124/29254, урахування втрат теплової енергії в теплових мережах у тарифах на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання здійснюється шляхом визначення в річному плані ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії та подальшого використання в розрахунках тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання на плановий період згідно з вимогами Порядку формування тарифів із визначенням та використанням в розрахунках тарифів відповідного показника “Втрати теплової енергії в теплових мережах” на рівні:
- розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах на плановий період - ліцензіатам, які не мають перевищення або мають перевищення до 0,5 відсоткового пункту включно фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах за базовий період (у відсотках) від розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах на плановий період (у відсотках), та ліцензіатам, які мають таке перевищення понад 0,5 відсоткового пункту, але не схвалили в НКРЕКП Програму;
- фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах за базовий період у відсотках, зменшених на 0,5 відсоткового пункту, - ліцензіатам, які мають перевищення від 0,5 до 10 відсоткових пунктів включно фактичних втрат теплової енергії в теплових мережах за базовий період (у відсотках) від розрахункових втрат теплової енергії в теплових мережах на плановий період (у відсотках) та яким НКРЕКП схвалила Програму до початку прогнозного періоду.
Отже, позивач за зустрічним позовом мав, як колишній ліцензіат, розрахувати і нормативні фактичні (якщо позивач за зустрічним позовом стверджує про їх наявність) втрати в теплових мережах, урахувати втрати в тарифах на теплову енергію і подати їх для затвердження уповноваженому органу Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики послуг. Натомість позивач за зустрічним позовом не скористався наданим йому правом.
Тому, на думку суду, позивач за зустрічним позовом не довів суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, факту та розміру завданих йому збитків.
Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості зустрічних позовних вимог відповідача за первісним позовом, а відтак зустрічні позовні вимоги відповідача за первісним позовом не підлягають задоволенню.
Відмова у задоволенні зустрічних позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю унеможливлює застосування до цих вимог строків позовної давності, про що клопотав відповідач за зустрічним позовом.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України”, “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 529 820,47 грн за подання первісного позову покладається на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а витрати по сплаті судового збору щодо подання зустрічного позову та витрати на проведення судових експертиз в обґрунтування вимог зустрічного позову повністю покладаються на позивача за зустрічним позовом у зв'язку з відмовою в задоволенні його зустрічних позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 33698892) до Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 33698892) заборгованість за договором розстрочення заборгованості від 19.07.2016 в сумі 31 330 299,85 грн (тридцять один мільйон триста тридцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять гривень 85 коп) боргу, 1 057 191,78 грн (один мільйон п'ятдесят сім тисяч сто дев'яносто одна гривня 78 коп) - 3% річних, 2 935 218,77 грн (два мільйони дев'ятсот тридцять п'ять тисяч двісті вісімнадцять гривень 77 коп) інфляційних втрат та 529 820,47 грн (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч вісімсот двадцять гривень 47 коп) відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. У задоволенні іншої частини первісних позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. У задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання” (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сумитеплоенерго” (вул. Друга Залізнична, буд. 10, м. Суми, 40022, ідентифікаційний код 33698892) - відмовити.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення підписаний суддями 16.01.2021 у зв'язку з відпусткою судді Котельницької В.Л.
Головуючий суддя О.Ю. Соп'яненко
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя В.Л. Котельницька