Справа № 740/796/20
Провадження № 2/740/652/20
іменем України
29 грудня 2020 року м.Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
судді Олійника В.П., за участі секретаря судового засідання Бережняк О.О.,
розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення 5819,86 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 142470,17 грн., заборгованості за договором позики від 27 червня 2019 року. Позов обгрунтований тим, що між сторонами 27 червня 2019 року укладений договір позики за зверненням відповідача, предметом якої є 4500 доларів США, за умови повернення позивачу 5500 доларів США до 30 листопада 2019 року, про що надана власноручна розписка відповідача. У вказаний строк позика відповідачем не повернута, на неодноразові звернення відповідач належним чином не реагує. Просить позов задовольнити.
Згідно ст.ст.19, 274 ЦПК України дана справа, яка є малозначною, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідно до заяви від 28 грудня 2020 року позивач ОСОБА_1 просить стягнути із відповідача ОСОБА_2 4500 доларів США боргу за договором позики, 1000 доларів США за користування позикою, 146,09 доларів США трьох процентів річних, 820,48 доларів США пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Просить розглянути справу за відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судового засідання сповіщений в порядку ч.ч.6, 7, 8 ст.128 ЦПК України шляхом надіслання судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою згідно позовної заяви, яка є адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку,- АДРЕСА_1 . Відповідачем не подано відзиву, заперечення, повідомлення іншої адреси свого проживання.
Інформація про розгляд справи розміщена також на офіційній сторінці суду веб-порталу судової влади України.
Положеннями ст.6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Позивач ОСОБА_1 згідно письмової заяви не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
За таких обставин наявні підстави в порядку ст.ст.280, 281 ЦПК України для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснюється.
Із врахуванням доказів по справі судом встановлено слідуюче.
Відповідно до розписки від 27 червня 2019 року, оригінал якої досліджений в судовому засіданні, ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 4500 доларів США та зобов'язався повернути до 30 листопада 2019 року 5500 доларів США.
Положеннями ст.627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів чи інший документ є документами, які видаються боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці чи іншому документі, які він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Вказаний договір позики від 27 червня 2019 року є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Також судом враховуються положення ст.202 ЦК України, відповідно до якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Статтею 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідач договір позики не оспорював, в тому числі за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між стронами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.
В силу положень ст.204 ЦК України вказаний договір позики є правомірним та чинним, тому підлягає виконанню сторонами.
Докази на підтвердження повернення позики станом на час розгляду справи відсутні, що свідчить про невиконання умов договору позики.
Оскільки зобов"язання щодо даного договору позики не виконані, що відповідачем не спростовано, то відповідно до вимог зазначених норм матеріального права позивач має право на її повернення.
За ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення 4500 доларів США боргу за договором позики, 1000 доларів США за користування позикою, 146,09 доларів США трьох процентів річних, 820,48 доларів США пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Судом встановлено, що предметом договору позики від 27 червня 2019 року є іноземна валюта-долари США.
Неповернута сума позики станом на час розгляду справи становить 4500 доларів США, що відповідачем у встановленому порядку не спростовано.
Вищезазначений договір позики від 27 червня 2019 року містить положення щодо повернення 5500 доларів США, що, із врахуванням змісту розписки, є платою за користування позикою у розмірі 1000 доларів США.
Статтею 1050 ЦК України встановлено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене ст.625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти-фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046, ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Також судом враховуються правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), щодо можливості стягнення заборгованості і трьох процентів річних в іноземній валюті.
Також судом враховується, що договором позики від 27 червня 2019 року не визначений розмір процентів за користування грошовими коштами, тому порушене право позивача підлягає поновлення шляхом стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідні розрахунки позивача щодо стягнення 146,09 доларів США трьох процентів річних та 820,48 доларів США пені відповідачем у встановленому порядку не спростовані.
За таких обставин позов підлягає задоволенню повністю, на користь позивача підлягають стягненню 4500 доларів США боргу за договором позики, 1000 доларів США за користування позикою, 146,09 доларів США трьох процентів річних, 820,48 доларів США пені, всього 6466,57 доларів США.
Враховуючи задоволення позову повністю та сплату позивачем 1424,71 грн. судового збору, вказана сума судового збору відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 141, 247, 265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
ухвалив:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 , місце проживання в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 6466 (шість тисяч чотириста шістдесят шість) доларів 57 центів США заборгованості за договором позики.
Стягнути із ОСОБА_2 , місце проживання в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 1424 (одну тисячу чотириста двадцять чотири) грн. 71 коп судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подачі до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.Олійник
Повне рішення суду складене 04 січня 2021 року.