Справа № 607/26935/19Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М.
Провадження № 22-ц/817/960/20 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
21 грудня 2020 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - представника позивача - Уставицького І.І.,
представника відповідача - Гулкевич С.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 серпня 2020 року (головуючий суддя Грицак Р.М., повний текст рішення складено 10 вересня 2020 року) у справі № 607/26935/19 за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,-
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку площею 34 м2, кадастровий номер 6110100000:12:003:0026 для будівництва та обслуговування гаража, яка знаходиться по АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст. 120 ЗК України та ст. 344 ЦК України.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що згідно Свідоцтва про право власності, виданого 25 грудня 1997 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, він є власником гаража № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . З метою приватизації земельної ділянки, що є комунальною власністю, на якій знаходиться гараж, він звернувся до відповідача про надання йому земельної ділянки. Рішенням сесії Тернопільської міської ради від 20 квітня 2018 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .
На підставі договору на проведення робіт із землеустрою від 14 травня 2018 року №Б-137 у відповідності до завдання на виконання робіт та рішення Тернопільської міської ради від 20 квітня 2018 року №7/24/85 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0034 га за адресою АДРЕСА_1 гр. був розроблений і наданий на затвердження до Тернопільської міської ради проект.
22 лютого 2019 року на 32 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради розглядався проект рішення № 157 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)» однак рішення прийняте не було у зв'язку із відсутністю необхідної кількості голосів.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року залишено в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду яким визнано протиправними дії Тернопільської міської ради, що виразилися у неналежному розгляді на 32 сесії 7 скликання, що відбулася 22 лютого 2019 року, проекту рішення №157 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)».
Також 06 червня 2019 року на 35 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради відбувався розгляд проекту рішення № 192 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)» за наслідками якого рішення не прийняте через недостатність голосів під час голосування проекту даного рішення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року залишено в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року яким визнано протиправним дії Тернопільської міської ради 06.06.2019 на 35 сесії 7 скликання щодо розгляду проекту рішення № 192 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)».
25 жовтня 2019 року на 39 сесії 7 скликання Тернопільської міської ради відбувся третій розгляд проекту рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)» (проект рішення №93). За результатами голосування рішення не прийнято.
Посилаючись на те, що Тернопільська міська рада тричі не затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 таким чином заперечує його право власності на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування належного йому на праві власності гаража, у відповідності до правил ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, які закріплюють принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, а також враховуючи тривалість, більше 22 роки, добросовісного, безперервного та відкритого користування спірною земельною ділянкою в розмірах необхідних для обслуговування гаража, позивач просив його вимоги задовольнити.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з”ясування судом обставин справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Тернопільська міська рада просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін посилаючись на те, що позивач ініціював реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки у власність, необхідну для обслуговування його гаражу, йому Тернопільською міською радою надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вказаний проект землеустрою погоджено в порядку ст. 186-1 ЗК України та позивач звертався до міської ради із заявою про його затвердження. За таких обставин, у позивача відсутні підстави для звернення до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку на підставі ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, так як в даному випадку його право жодним чином не порушено, а законодавець визначає певний порядок дій для оформлення права власності на земельну ділянку. Звернення до суду ОСОБА_1 , обумовлене бажанням у такий спосіб оформити право власності на земельну ділянку площею 0,003 га по адресі АДРЕСА_1 , що суперечить засадам цивільного судочинства.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, представник відповідача заперечила відносно апеляційної скарги та пояснила, що рішення суду є законним, обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником гаража АДРЕСА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності виданого 25 грудня 1997 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації та не заперечується відповідачем.
На підставі договору на проведення робіт із землеустрою від 14 травня 2018 року №Б-137 у відповідності до завдання на виконання робіт та рішення Тернопільської міської ради від 20 квітня 2018 року №7/24/85 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,0034 га за адресою АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_1 » на замовлення ОСОБА_1 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №500/639/19 встановлено, що проект рішення № 157 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)» 21 лютого 2019 року був розглянутий на засіданні постійно діючої комісії з питань містобудування Тернопільської міської ради і був цією комісією підтриманий, згідно протоколу засідання комісії №2 від 21 лютого 2019 року на засіданні сесії міської ради під час розгляду відповідного питання ніхто з депутатів міської ради не висловлював зауважень з приводу даного проекту, відсутності висновків відповідних постійних комісії, будь-яких обговорень чи запитань з даного питання депутати не висували. Однак, за результатами голосування рішення не прийнято, у зв'язку із недостатньою кількістю голосів під час голосування. Разом з тим, діючим законодавством не передбачено можливості прийняття іншого рішення при вирішення питання щодо затвердження проекту землеустрою крім рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про відмову у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду. При цьому, не прийнявши будь-якого рішення за результатами розгляду вказаного питання, міська рада повторно даний проект рішення на голосування сесії міської ради з власної ініціативи не внесла, у зв'язку із цим, позивачі змушені повторно звертатись до міської ради із заявами про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що суттєво порушує їх права та суперечить вимогам Закону та покладає на позивачів надмірний тягар невизначеності з даного питання. Таким чином за наслідком розгляду справи позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Тернопільської міської ради задоволено та визнано протиправними дії Тернопільської міської ради, що виразилися у неналежному розгляді на 32 сесії 7 скликання, що відбулась від 22 лютого 2019 року, проекту рішення №157 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (гр. ОСОБА_1 та інші)».
Вказане рішення постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі №857/5690/19 залишено без змін.
Також як вбачається із рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 500/1367/ за позовом ОСОБА_6 до Тернопільської міської ради за участю третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 19 06.06.2019 на 35 сесії Тернопільської міської ради 7 скликання відбувся розгляд проекту рішення № 192 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)», за результатами голосування якого відповідачем не прийнято жодного із передбачених статтею 118 ЗК України рішень. Вказані дії Тернопільської міської ради суд визнав протиправними та такими, що порушують права позивача. Оцінюючи доводи сторін, суд дійшов висновку, що відповідач, не приймаючи рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на якій розміщений гараж, що належить позивачу на праві приватної власності, діє з порушенням принципів, визначених у пунктами 1, 2, 5, 8 частини третьої статті 2 КАС України.
25 жовтня 2019 року на 39 сесії Тернопільської міської ради 7 скликання відбувся розгляд проекту рішення № 93 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)».
Згідно витягу із протоколу 39 сесії Тернопільської міської 7 скликання ради встановлено такі результати голосування: за - 6, проти - 0, утримались 2. Рішення не прийнято у зв'язку із недостатньою кількістю голосів.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що одержання безоплатно у власність позивачем спірної земельної ділянки для обслуговування гаража, що перебуває у комунальній власності, здійснюється за рішення органу місцевого самоврядування а не з підстав ст. 120ЗК України, ст. 344 ЦК України..
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
За приписами ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до частини першої - третьої ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. «в» ч.3 ст.116 ЗК України).
У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.
Відповідно до положень ч.6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
У ч. 7 ст. 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч.8 ст.118 ЗК України).
За положеннями ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Аналіз зазначених норм права та встановлені обставин у справі дають підстави для висновку, що позивач може набути право власності на спірну земельну ділянку із земель комунальної власності за рішенням органу місцевого самоврядування в межах його повноважень, визначених законом, таке набуття здійснюється шляхом безоплатної приватизації, що визначена у статті 118 ЗК України.
Вищезазначено, що позивач позов пред”явив з підстав , передбачених ст. 120 ЗК України та ст. 344 ЦК України.
Стаття 120 ЗК України встановлює перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.
За положеннями цієї статті у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.
Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти, крім об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.
Абзац перший частини шостої статті 120 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2269-VIII від 18.01.2018}
Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).
Отже статтею 120 ЗК України передбачено, що перехід права на земельну ділянку відбувається тоді, коли вчиняється відчуження жилого будинку, будівлі або споруди, чи за договором довічного утримання переходить право власності на ці об”єкти нерухомості. Законодавець як у даній статті так і у ст. 30 ЗК України, що діяла на час видачі позивачу свідоцтва про право власності на гараж, встановлює, що набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду відбувається внаслідок укладення договору.
Судом встановлено, що позивач право власності на гараж набув не внаслідок договору купівлі-продажу чи іншого договору відчуження, ним право власності на об”єкт нерухомості набуто на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
Таким чином, ст. 120 ЗК України не регулює спірні правовідносини, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів також погоджується із відмовою у позові про набуття права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
Встановлено, що земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади м. Тернополя.
Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Позивачу відомо, що вказана земельна ділянка належить до комунальної власності, отже її власник відомий, і набути право власності на дане комунальне майно за набувальною давністю у нього не має підстав, оскільки для набуття права власності на земельну ділянку, яке перебуває у комунальній власності існує порядок приватизації земельної ділянки громадянами.
Рішення суду є законним, обгрунтованим, підстав його скасування не має.
Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 31 серпня 2020 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді