Справа № 607/25090/19Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М.
Провадження № 22-ц/817/974/20 Доповідач - Ходоровський М.В.
Категорія -
28 грудня 2020 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Ходоровський М.В.
суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В.,
секретаря - Панькевич Т.І.
з участю - представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Ахтемейчук Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 серпня 2020 року (головуючий суддя Грицак Р.М., повний текст рішення складено 28 серпня 2020 року) у справі № 607/25090/19 за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради про визнання права на приватизацію кімнати у гуртожитку,-
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Тернопільської міської ради про визнання права власності на кімнату № НОМЕР_1 загальною площею 19,3 кв.м., в гуртожитку по АДРЕСА_1 за набувальною давністю
В обгрунтування позову зазначила, що з вересня 2008 року проживає у гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 . Весь цей час добросовісно сплачує комунальні платежі, проводила косметичні ремонти, підтримувала належний санітарний стан приміщення. 14 грудня 2017 року отримала ордер на зазначену кімнату в гуртожитку, на підставі чого виготовила технічний паспорт на житлове приміщення та зареєструвалась за даною адресою. Відповідно до вимог законодавства зібрала та подала усі необхідні документи в ЦНАП м. Тернополя для реєстрації права власності на кімнату № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , однак їй було відмовлено у приватизації кімнати у гуртожитку.
17 січня 2020 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Рукавець О.В. подав до суду уточнену позовну заяву, згідно якої просив визнати право ОСОБА_2 на приватизацію кімнати № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позову зазначив, що 01 вересня 1999 року ОСОБА_2 поступила на навчання до Тернопільського комунального технікуму ТОВ «Текстерно». В цей час їй був наданий гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 . Проживаючи в даному гуртожитку вона періодично змінювала кімнати, і у вересні 2008 року ОСОБА_2 було надано для проживання кімнату № НОМЕР_1 , в якій вона проживає по даний час. У 2017 році ОСОБА_2 звернулась до Тернопільської міської ради з приводу приватизації кімнати у даному гуртожитку, але їй повідомили про те, що вона не може цього зробити так як вона не була зареєстрована за місцем свого проживання в даному гуртожитку АДРЕСА_2 . Звернувшись до житлової комісії Тернопільської міської ради із заявою зареєструвати її за даною адресою, 14 грудня 2017 року ОСОБА_2 отримала ордер на право проживання у даній кімнаті та право на реєстрацію за даною адресою. Таким чином, ОСОБА_2 на законних підставах, а саме договору № 129/2 найму ліжко-місця в гуртожитку укладеного у вересні 2008 року, проживає у даному гуртожитку, тому підпадає під дію Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», стаття 1 якого передбачає право на приватизацію кімнати у даному гуртожитку.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 серпня 2020 року позов задоволено.
Визнано право ОСОБА_2 на приватизацію житлової кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Стягнуто із Тернопільської міської ради за рахунок бюджету м. Тернополя шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку у користь ОСОБА_2 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі Тернопільська міська рада просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано суду доказів про постійне її проживання терміном п'ять і більше років саме у кімнаті № НОМЕР_1 . Наявний у справі договір найму ліжко-місця надав позивачу право на тимчасове проживання у кімнаті № НОМЕР_2 даного гуртожитку та не має відношення до позовних вимог, щодо надання права на приватизацію кімнати № НОМЕР_1 , оскільки нумерація кімнат відрізняється, позивачем не було подано доказу, який би вказував на те, що кімната АДРЕСА_3 та кімната № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 це одна і та ж. Окрім цього у скарзі зазначено, що відповідно до Закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитку», та розробленої Тернопільською міською радою інформаційної картонки Н-11.1-06 позивач має право, за умови надання відповідного пакету документів, отримати у власність займане приміщення в гуртожитку. Однак позивач із питанням щодо передачі кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 в приватну власність в ЦНАП не зверталася, тобто позивач не скористався своїм правом щодо позасудового врегулювання спору, звернення в суд є передчасним.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
У судовому засіданні представник Тернопільської міської ради апеляційну скаргу підтримала, представник позивача її заперечив, вважає рішення суду законним.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що 12 липня 2001 року ОСОБА_2 згідно наказу №16 п.2 від 04 липня 2001 року прийнята на посаду контролера-касира у ТОВ «Текстерно», що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_3 розпочатою 12 липня 2001 року.
У вересні 2008 року між ВАТ «Текстерно» та ОСОБА_2 укладено договір №129/3 найму ліжко-місця в гуртожитку, згідно якого ВАТ «Текстерно» надає ОСОБА_2 для тимчасового проживання ліжко-місце в гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 .
14 грудня 2017 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету №882 від 06 грудня 2017 року видано ордер на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_5 серія МК ОСОБА_2 на право заняття сім'єю у складі однієї особи жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_2 площею 18,5 м2.
14 серпня 2018 року ТзОВ «Тернопільське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_2 виготовлено технічний паспорт на кімнату № НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 , яка розташована на 4 поверсі 5 поверхового будинку та складається з 1 кімнати житловою площею 19,3 м2.
Згідно довідки виданої ПАТ «Державний ощадний банк України» 13 серпня 2018 року №130 ОСОБА_2 включена до списку для приватизації житла за адресою АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки №1059/07-2 виданої ТзОВ «Тернопільське бюро технічної інвентаризації» 08 серпня 2018 року ОСОБА_2 станом на 29 грудня 2012 року не має зареєстрованого рухомого майна в м. Тернополі.
Як вбачається із довідки про склад сім'ї наймача у квартирі за адресою АДРЕСА_2 мешкає та має право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію Державного житлового фонду» ОСОБА_2 зареєстрована з 18 грудня 2017 року. Ізольована квартира складається з кімнати загальною площею 19,3 м2, житловою площею 18,5 м2, кладової 0,3 + 0,5 м2.
Згідно довідки ПП «ТернопільКомСервіс» №2781 від 11 вересня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , не працює згідно з записом в трудовій книжці НОМЕР_3 звільнена за наказом №2593/1 з-п від 20 липня 2018 року, не працює по даний час
Згідно довідки ПП «ТернопільКомСервіс» №2763 від 10 вересня 2018 року ОСОБА_2 є власником особового рахунку за адресою АДРЕСА_2 заборгованості по якому немає (довідка).
Рішенням Тернопільської міської ради №5/20/8 від 21 серпня 2018 року погоджено прийняття гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у комунальну власність міста.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 на законних підставах проживає в гуртожитку у кімнаті № НОМЕР_1 сукупно більше п'яти років, не має власного житла, підстав для відмови у приватизації не має, а тому має право на приватизацію житлової кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 .
З таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.
Статтею 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено сферу дії цього закону, яка поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Згідно п.15 ст.1-1 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» проживання у гуртожитку протягом тривалого часу це проживання у гуртожитку постійно сукупно п'ять і більше років.
Згідно з пунктом 11-2 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до цього Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому жилі приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення.
Вище зазначено, що ОСОБА_2 у гуртожиток вселилася у вересні 2008 року на підставі договору №129/3 найму ліжко-місця в гуртожитку за адресою АДРЕСА_4 тобто їй надано право на проживання у кімнаті № НОМЕР_2 .
Як вбачається із матеріалів справи у ній відсутні докази про розселення із даної кімнати гуртожитку позивача в окрему кімнату в гуртожитку, а також відсутні докази про те, що у приміщенні гуртожитку змінювалася нумерація кімнат, а саме, кімната № НОМЕР_2 та кімната № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 це одна і та ж.
З врахуванням того, що позивачка ОСОБА_2 у кімнаті № НОМЕР_1 , яку бажає приватизувати, проживає менше п'яти років, суд апеляційної інстанції вважає, що її вимога про визнання права ОСОБА_2 на приватизацію житлової кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 є безпідставна.
Окрім цього судом встановлено, що позивач за вирішенням права на приватизацію кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку по АДРЕСА_1 до відповідача не зверталася, питання передачі кімнати АДРЕСА_6 в приватну власність ОСОБА_2 не розглядалося виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, оскільки заява позивача в ЦНАП відсутня.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Стосовно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.2, 376, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу Тернопільської міської ради задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до Тернопільської міської ради про визнання права на приватизацію кімнати у гуртожитку відмовити.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді