24 грудня 2020 р.Справа № 440/2660/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 05.08.20 року по справі № 440/2660/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області , Головного управління ДФС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС в Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 27.11.2018 №Ф-5054-50У.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалася на протиправність нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15819,54 грн, зважаючи на нездійснення підприємницької діяльності та не отримання доходів від підприємницької діяльності. Також наголошував, що нею не вчинялись дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця після початку дії Єдиного державного реєстру. Відтак, автоматичне нарахування сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснено контролюючим органом безпідставно.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС в Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5054-50 на суму 15819,54 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, Головне управління ДПС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління ДПС у Полтавській області посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, представник Головного управління ДПС у Полтавській області, в апеляційній скарзі зазначає, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в ДНІ у м. Полтаві, як фізична особа- підприємець на правомірність формування вимоги від 27.11.2018 № Ф-5054-50У вказує суб'єктна складова, яка законодавчо визначена та, як наслідок, підтверджує відповідність позивача до вичерпного переліку осіб, на яких поширюється обов'язок із сплати єдиного соціального внеску у розумінні приписів ст. 4 Закону № 2464. Тому, згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464 платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Представник відповідача зазначає, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пп. 2 п. 1 ст. 7 Закону N2 2464).
Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 наголошено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із,сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
То у відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону №755-ІУ встановлена окрема процедура, яка зокрема передбачає, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Представник відповідача зазначає, що позивач у 2017 році та 3 квартали 2018 року у встановленому порядку не припинила свою підприємницьку діяльність, була зареєстрована фізичною особою- підприємцем, а відтак належала до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону М2464.
Приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» прямо передбачають обов'язок сплати внесків й у випадку неотримання доходу від здійснення підприємницької діяльності, та не містять посилань про звільнення від сплати внесків у випадку їх перерахування податковим агентом- роботодавцем.
У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
На думку представника відповідача, Кулько Н.О. підстав, що зумовлюють неможливість своєчасного оскарження не надано, а також: відсутній факт належного повідомлення контролюючого органу, що вказує на правомірне направлення контролюючим органом на податкову адресу Позивача вимоги № Ф-5054-50У від 27.11.2018 та відсутність достатніх та Допустимих підстав для врахування Судом цих обставин.
Представник ГУ ДПС у Полтавській област вважає, що діючи відповідно до ст. 20 та 21 ПК України, забезпечуючи виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно прийнято вимогу про сплату боргу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, як цього вимагає ст. 19 Конституції.
Позивач не скористалась своїм правом та не надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 22.02.1996 пройшла передбачену чинним на той час законодавством процедуру державної реєстрації, набула правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, з постановленням на облік як платник податків і зборів у Державній податковій інспекції у м. Полтаві /а.с. 11/.
14.12.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності /а.с. 11/.
ГУ ДФС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, у зв'язку з чим 27.11.2018 сформувало й направило ОСОБА_1 вимогу про сплату цього боргу № Ф-5054-50 на суму 15819,54 грн /а.с. 14/.
Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.
Судом встановлено з матеріалів позову, що відповідачем не було надано будь-якої звітності позивача в якості фізичної особи-підприємця та внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.
Позивач перебував у трудових відносинах з Полтавською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №38. При цьому, відповідно до довідки про застраховану особу (форми ОК-5) Управлінням освіти і науки Полтавської міської ради (ідентифікаційний код 02145725) у період 2017-2018 років нараховувався та сплачувався внесок з заробітної плати ОСОБА_1 /а.с.82-85/.
14.12.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2018 №Ф-5054-50 є протиправною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці.
Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року, (в редакції, чинній станом на 31 березня 2005 року (далі Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.
З матеріалів справи вбачається, що позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняла жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавала.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів зауважує, що визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, у якій зазначено наступне.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Проте зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач не зверталась до державного реєстратора із жодними заявами, а тому має свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи, і свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 не отримувала.
Отже, станом на дату винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу у ОСОБА_1 відсутнє дійсне свідоцтво про реєстрацію її як фізичної особи-підприємця в силу закону.
Повноваження на здійснення підприємницької діяльності у ОСОБА_1 в силу недійсності свідоцтва про державну реєстрацію відсутні.
Представником Головного управління ДПС у Полтавській області, в апеляційній скарзі не наведено доказів про здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем до суду не надані. Перевірки стосовно підприємницької діяльності позивача за період нарахування єдиного внеску не проводилась, як і не проводилися жодні перевірки за весь період, починаючи з дати державної реєстрації.
З матеріалів справи вбачається, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займалась останньою, оскільки перебувала у трудових відносинах Полтавською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №38. При цьому, відповідно до довідки про застраховану особу (форми ОК-5) Управлінням освіти і науки Полтавської міської ради (ідентифікаційний код 02145725) у період 2017-2018 років нараховувався та сплачувався внесок з заробітної плати ОСОБА_1 .
Також представником відповідача не надано доказів, які б спростовували даний факт, зокрема, отриманих під час проведення перевірки.
Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Колегія суддів зауважує, що позивач не подавала звітність станом на дату винесення спірної вимоги, відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності, не складався будь-який акт перевірки, не витребовувались в позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не мав у спірний період обов'язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення позивачем строків звернення у зв'язку з отримання останньою вимоги 04.12.2018, колегія суддів зазначає, що долучена копія рекомендованого повідомлення фактично не містить особу отримувача (заклеєно штампом поштового відділення) та відсутній опис вкладення, що позбавляє суд можливості пересвідчитись у направленні саме ОСОБА_1 та саме оскаржуваної вимоги /а.с. 72/.
Отже, колегія суддів вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги на суму недоїмки, яка в ній зазначена.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2018 №Ф-5054-50 є протиправною та підлягає скасуванню.
Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2018 №Ф-5054-50 є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року по справі № 440/2660/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління ДПС у Полтавській області.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 року по справі № 440/2660/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 30.12.2020 року