Справа № 465/28/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Провадження № 22-ц/811/1297/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
28 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретар -Жукровська Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 20 квітня 2017 року, постановлене в складі головуючої судді Мартинишин М.О., у справі за позовом ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач ПАТ «Кредобанк» звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_6 ,про стягнення заборгованість за кредитним договором №А140033/МЖК від 31 жовтня 2005 року (зі змінами та доповненнями), і з врахуванням уточнених позовних вимог просив:
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) в розмірі 19274, 98 доларів США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 492 475, 74 грн. з розрахунку 1 долар США = 25, 55 грн.) та 480, 00 грн., які складаються із: заборгованості по неповернутій сумі кредиту у розмірі 17 653, 94 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 451 058, 17 грн.); прострочені відсотки у сумі 1 233, 07 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 31 504,94 грн.); пені за період з 17.02.2015 року по 16.02.2015 року у розмірі 387,97 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 9912,63 грн.) та 480, 00 гривень прострочена сума комісії за адміністрування кредиту;
- стягнути солідарно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) в розмірі 19 274, 98 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 492 475, 74 грн. з розрахунку 1 долар США = 25, 55 грн.) та 480, 00 грн., які складаються з: заборгованості по неповернутій сумі кредиту у розмірі 17 653, 94 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 451 058, 17 грн.); прострочені відсотки у сумі 1 233, 07 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 31 504,94 грн.); пені за період з 17.02.2015 року по 16.02.2015 року у розмірі 387, 97 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 9 912, 63 грн.) та 480, 00 гривень прострочена сума комісії за адміністрування кредиту;
- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) в розмірі 19274, 98 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 492 475, 74 грн. з розрахунку 1 долар США = 25, 55 грн.) та 480, 00 грн., які складаються з: заборгованості по неповернутій сумі кредиту у розмірі 17 653, 94 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 451 058, 17 грн.); прострочені відсотки у сумі 1 233, 07 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 31 504, 94 грн.); пені за період з 17.02.2015 року по 16.02.2015 року у розмірі 387, 97 долари США (що в еквіваленті станом на 01.02.2016 року становить 9 912, 63 грн.) та 480, 00 гривень прострочена сума комісії за адміністрування кредиту
Також просив покласти на відповідачів солідарно понесені ним судові витрати.
Вимоги обґрунтовував тим, що 31 жовтня 2005 року між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № А140033/МЖК у відповідності до умов якого позичальнику був наданий кредит в сумі 34 400 доларів США строком до 29 жовтня 2020 року.
В забезпечення виконання вимог по кредитному договору між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та відповідачем ОСОБА_5 у цей же день 31 жовтня 2005 року був укладений договір поруки у відповідності до умов якого поручитель ОСОБА_5 прийняла на себе зобов'язання у випадку невиконання умов кредитного договору позичальником нести відповідальність в повному обсязі, як солідарний з позичальником боржник.
Крім цього, в забезпечення виконання вимог по кредитному договору між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 були укладені договори поруки від 19 листопада 2009 року у відповідності до умов яких поручителі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожен окремо, прийняли на себе зобов'язання у випадку невиконання умов кредитного договору позичальником нести відповідальність в повному обсязі, як солідарні з позичальником боржники.
За умовами кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання повернути банку кредит в повному обсязі в порядку і терміни передбачені договором. Повернення суми кредиту здійснюється щомісяця згідно графіку викладеному в п.4.1. не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.
Однак, позичальником взяті на себе зобов'язання по кредитному договору виконувались не належним чином, було допущено утворення простроченої заборгованості, у зв'язку із чим ОСОБА_1 було направлено повідомлення-вимогу від 28.01.2015 року за вих. №А140033/МЖК/1 про погашення заборгованості за Кредитним договором №А140033/МЖК від 31.10.2005 року.
Згідно поданого розрахунку заборгованість за кредитним договором №А140033/МЖК від 31 жовтня 2005 року станом на 16.02.2016 року становить 19274,98 долари США та 480, 00 грн., з яких: 17653,94 долари США - неповернута сума кредиту; 1233,07 долари США - прострочені відсотки; 480, 00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту та 387,97 долари США пеня за прострочену заборгованість.
Зазначав, що відповідачі не вживають жодних заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов'язання передбачені договорами, ухиляються від виконання зобов'язань перед банком. Просив позов задовольнити.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2017 року позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) в розмірі 19274,98 долари США та 480, 00 грн., з яких:17653,94 долари США - неповернута сума кредиту;1233,07 доларів США - прострочені відсотки; 480, 00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту;387,97 долари США пеня за прострочену заборгованість за період з 17.02.2015 року по 16.02.2016 року.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) в розмірі 19274,98 доларів США та 480, 00 грн., з яких:17653,94 долари США - неповернута сума кредиту;1233,07 доларів США - прострочені відсотки;480, 00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту;387,97 доларів США пеня за прострочену заборгованість за період з 17.02.2015 року по 16.02.2016 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредобанк» з кожного по 1921,505 грн., судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви та при поданні уточненої позовної заяви.
В решті позову відмовлено за безпідставністю.
Рішення оскаржив представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 .
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального прав, не відповідає нормам матеріального права.
В обґрунтування вимог покликається на те, що позовна заява підписана особою, яка не має повноважень на представлення інтересів банку у судових органах на підставі довіреності № 8266 від 13.11.2005року.
Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення, судом не було враховано, що згідно основної позовної заяви та уточненої позовні вимоги були заявлені про стягнення кредитних коштів саме у гривневому еквіваленті визначеному станом на 01.02.2016 року, а тому у суду не було підстав для задоволення позову шляхом стягнення боргу у доларах США. Крім того, на час винесення судом оскаржуваного рішення, сума заборгованості за кредитним договором становила 492 955, 40 грн. або 19 274, 98 дол. США. Разом з тим у резолютивній частині рішення зазначено про стягнення із сторін заборгованості у розмірі 77099,92 дол. США (з ОСОБА_1 - 19 274,98 дол. США 2 рази і по 19274,98 дол. США з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно.
Зазначає, що у суду не було підстав для стягнення боргу з поручителів, оскільки у позовній заяві було зазначено про припинення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань по Кредитному договору з травня 2014 року, позивач, враховуючи умови договору поруки (п.4) та ч.4 ст. 599 ЦК України мав би пред'явити позовні вимоги до поручителів не пізніше листопада 2014 року, проте позов було подано лише у січні 2016 року. Таким чином, позивач прострочив строк для пред'явлення позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2017 року у повному обсязі, провадження у справі закрити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також на те, що рішення про виклик учасників справи для надання пояснень в суді апеляційної інстанції не приймалось, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.
У відповідності до приписів ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистомсвоїхпорушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючиправосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставіповно і всебічноз'ясованихобставин, на якісторонипосилаються як на підставусвоїхвимог і заперечень, підтвердженихтимидоказами, якібулидосліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає лише частково.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоднідокази не маютьдля суду заздалегідьвстановленоїсили. Суд оцінюєналежність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надаєоцінку як зібраним у справідоказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги про солідарне стягнення на користь позивача з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суми заборгованості за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2005 року, суд дійшов висновку, що оскільки станом на 20.04.2017 року відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не внесли кошти на погашення заборгованості перед позивачем, тому така сума підлягає стягненню в солідарному порядку.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості в іноземній валюті, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству України.
З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції колегія суддів погоджується лише частково.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч. 2 ст. 214 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до вимог ст.ст. 638, 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31 жовтня 2005 року між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» ) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № А140033/МЖК у відповідності до умов якого позичальнику був наданий кредит в сумі 34 400 доларів США строком до 29 жовтня 2020 року (а.с.5-6).
В подальшому 19 листопада 2009 року, 04 лютого 2011 року та 16 вересня 2014 року між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» ) та ОСОБА_1 були укладені додаткові договори до кредитного договору №А140033/МЖК від 31.10.2005 року, якими встановлювались сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін(а.с. 7-10, 11, 12-13).
Відповідно до кредитного договору, підписанням сторонами цього договору позичальник підтвердив свою здатність виконувати умови договору, свої права та обов'язки, і погоджується і ними.
Таким чином, наявність підписаного обома сторонами кредитного договору свідчить про те, що обидва його учасники бажали укласти договір та розуміли його, таке укладення відповідало внутрішній волі сторін, при укладенні договору відповідачці були відомі всі істотні умови цього договору, у тому числі і умова щодо видачі та погашення кредиту в іноземній валюті,такий укладено за принципом свободи волевиявлення сторін.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Банк свої зобов'язання виконав і надав кредит в сумі 34 400 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 2513169 від 31 жовтня 2005 року (а.с. 25).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов'язань не виконала, у зв'язку із чим станом на 16.02.2016 року у останньої за кредитним договором №А140033/МЖК від 31.10.2005 року утворилась заборгованість в сумі 19 274, 98 доларів США та 480, 00 грн., з яких: 17 653, 94 долари США - неповернута сума кредиту; 1 233, 07 долари США - прострочені відсотки; 480, 00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту та 387, 97 долари США пеня за прострочену заборгованість за період з 17.02.2015 року по 16.02.2016 року (а.с. 58-63).
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позичальник ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу сторони справи на власний розсуд розпоряджаються наданими їм законом правами та обов'язками щодо предмета спору (ст. 11 ЦПК України в редакції чинній на момент розгляду справи судном першої інстанції), а суд на засадах змагальності сторін може лише сприяти застосуванню таких прав та виконанню обов'язків, ураховуючи при цьому принципи справедливості та рівності учасників процесу перед законом та судом.
ОСОБА_1 не надала доказів на спростування розрахунків суми заборгованості, поданих позивачем, тобто не виконала свій процесуальний обов'язок щодо надання суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень в частині оспорення розміру здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором.
Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_1 .
Окрім того, судом встановлено, що 19 листопада 2009 року між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» ) та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір до кредитного договору №А140033/МЖК від 31.10.2005 року(а.с.7-10).
У відповідності до п. 4.1. (який був змінений згідно додаткового договору від 16.09.2014 року) позичальник зобов'язаний повернути банку кредит в повному обсязі в порядку і терміни передбачені договором. Повернення суми кредиту здійснюється щомісяця згідно графіку, викладеному в п. 4.1. не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, а саме:
з листопада 2005 р. по липень 2009 р. по 192 дол. США (45 траншів);
з серпня 2009 р. - по вересень 2009 р. по 0,00 дол. США (2 транші);
з жовтня 2009 по вересень 2010 р. по 50,0 дол. США (12 траншів);
з жовтня 2010 р. по 207 дол. США (120 траншів). Останній транш дорівнює залишку заборгованості по кредиту (а.с. 9).
Проценти за користування кредитом нараховуються на суму заборгованості по кредиту за методом факт/360 (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів) за ставкою, визначеною у п. 3.2. цього Договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаного у п.2.1. цього договору.
19 листопада 2009 року між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ОСОБА_2 і між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ОСОБА_3 , з кожним окремо були укладені договори поруки у відповідності до умов якихпоручителі зобов'язалися відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати неустойки, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пень, штрафів) за кредитним договором №А140033/МЖК від 31 жовтня 2005 року, укладеним між ВАТ «Кредобанк» ОСОБА_7 (а.с.15, 80).
04 лютого 2011 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір №2 до кредитного договору №А140033/МЖК від 31.10.2005 року(а.с.11).
П. 4.1 викладено в такій редакції: позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно, згідно графіку:
з листопада 2005 р. по липень 2009р. по 192 дол. США (45 траншів);
з серпня 2009 р. по вересень 2009 р. - по 0,00 дол. США (2 транші);
з жовтня 2009 р. по вересень 2010 р. по 50,00 дол. США (12 траншів);
з жовтня 2010 р. по грудень 2010 р. по 0,00 дол. США (3 транші);
з січня 2011 р. по грудень 2011 р. по 104 дол. США. Останній транш дорівнює залишку заборгованості по кредиту.
16 вересня 2014 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладений додатковий договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору №А140033/МЖК від 31.10.2005 року(а.с.12-13).
П. 4.1 Розділу 4 «Порядок повернення кредиту» Кредитного договору викладено в наступній редакції: «п.4.1. позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит в повному обсязі в порядку і терміни передбачені цим Кредитним договором та/або додатками до нього, Кредитна заборгованість, в тому числі прострочена погашається щомісячно згідно наступного графіку: з 30.09.2014 р. по 31.08.2015 р. по 120 дол. США, з 30.09.2015 р. по 30.09.2020 р. -по 265 дол. США, 29.10.2020 - 89,89 дол. США.
Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).
Підстави припинення поруки наведені у статті 559 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.
Згідно із усталеною судовою практикою, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-3176цс15, від якого Велика Палата Верховного Суду на даний час не відступила, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення перероду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. У зобов'язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
При цьому, висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.
Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19), які в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України повинні бути враховані судом.
Аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (в редакції, яка діяла до 04 лютого 2019 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Підставою застосування цієї норми достатнім є встановлення таких змін в основному зобов'язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов'язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов'язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов'язання).
Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №569/11865/16-ц (провадження № 61-18995сво18).
Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц (провадження № 14-243цс19) від 04 вересня 2019 року у справі № 202/32532/13-ц (провадження № 14-374цс19).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
Тобто зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
З матеріалів справи убачається, що додатковими договорами, укладеними до кредитного договору, було, змінено основне зобов'язання, а саме змінювався графік погашення кредитуу сторону відстрочення виконання платежів, що призводило до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами,змінювався розмір щомісячних платежів на погашення кредитної заборгованості, відповідальність сторін за порушення зобов'язань за договором, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, що є підставою для припинення поруки у відповідності до вимог частини першої статті 559 ЦК України.
При цьому встановлено, що зміни до договорів поруки з поручителями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не вносилися, внесення змін до кредитного договору з ними не погоджувалося, а самі договори поруки не містять положень про відсутність необхідності погодження з поручителем таких змін.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про задоволення позову у частині солідарного стягнення боргу з боржника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 іРудянина ОСОБА_8 .
Встановивши такі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що порука відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припинилася, а відтак відсутні підстави для задоволення позову щодо поручителів. Тому рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову про стягнення з кожного з поручителів разом з боржником солідарно боргу за кредитним договором слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Також судом встановлено, що 31 жовтня 2005 року між ВАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк») та ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_6 , був укладений договір поруки у відповідності до умов якого поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в повному обсязі (повернення кредиту, сплати неустойки, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів) за кредитним договором №А140033/МЖК від 31 жовтня 2005 року, укладеним між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 (а.с.14).
Колегія суддів погоджується із правильністю висновку суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_6 , який є правонаступником померлого поручителя ОСОБА_5 . У цій частині судом першої інстанції вірно враховано положення статті 607, частини першої статті 608 ЦК України, а також сутність поруки як особистого зобов'язання відповідати за належне виконання основного зобов'язання, а відтак те, що спадкоємець поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.
Вимога до спадкоємця ОСОБА_6 є безпідставною, оскільки такий особистих зобов'язань щодо поручительства на себе не брав і не може відповідати за договором поруки, укладеним спадкодавцем, а відтак, задоволенню не підлягає.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, про стягнення заборгованості за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) в розмірі 19 274, 98 долари США та 480, 00 грн., з яких:17 653, 94 долари США - неповернута сума кредиту; 1 233, 07 доларів США - прострочені відсотки; 480, 00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 387, 97 долари США пеня за прострочену заборгованість за період з 17.02.2015 року по 16.02.2016 року з відповідача ОСОБА_1 , як позичальника, оскільки позичальник не виконала умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманих кредитів та сплати нарахованих за кредитними коштами процентів. Боржник у свою чергу не надала жодних доказів на спростування існуючої заборгованості по Кредитному договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було враховано, що згідно основної позовної заяви та уточненої позовні вимоги були заявлені про стягнення кредитних коштів саме у гривневому еквіваленті, визначеному станом на 01.02.2016 року, а тому у суду не було підстав для задоволення позову шляхом стягнення боргу у доларах США, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (пункт 47 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18).
Оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, умови кредитного договору передбачали виконання умов Кредитного договору в іноземній валюті, а сторони ці умови не оспорювали, то колегія суддів доходить висновку про стягнення заборгованості за договором у доларах США.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року (провадження № 6-211цс17) та постанові Великої Палати Верховного від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18).
Мотиви апеляційної скарги про те, що позовна заява підписана особою, яка не має повноважень на представлення інтересів банку у судових органах на підставі довіреності №8266 від 13.11.2015року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки довіреність на представництво інтересів ПАТ «Кредобанк» оформлена у відповідності до вимог чинного законодавства. Позовна заява відповідала вимогам 119, 120 ЦПК України, про що було встановлено Франківським районним судом м. Львова при вирішенні питання про відкриття провадження у справі ухвалою від 01.02.2016 року.
А отже, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України(у редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції, неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, а саме, про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні позову про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно ч.1, п.п.1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних та апеляційних вимог, на користь ПАТ «Кредобанк» підлягають стягненню з ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 7 686 грн. 02коп.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст даного судового рішення складено 28 грудня 2020 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2017 рокув частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позов ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № А140033/МЖК від 31 жовтня 2015 року (зі змінами та доповненнями) у сумі 19 274, 98 долари США та 480, 00 грн., з яких:17 653, 94 долари США - неповернута сума кредиту; 1 233, 07 доларів США - прострочені відсотки; 480, 00 грн. - прострочена сума комісії за адміністрування кредиту; 387, 97 долари США пеня за прострочену заборгованість за період з 17.02.2015 року по 16.02.2016 року.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» 7 686 грн. 02 коп. судового збору за подання позову до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення складений 28 грудня 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.