Справа № 464/1465/17 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.
Провадження № 22-ц/811/2485/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:63
28 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевич А.В.
секретар Юзефович Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2018 року, постановлене у складі головуючої судді Бойко О.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр аграрних систем" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у реалізації права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном шляхом звільнення безпідставно займаного приміщення, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить усунути перешкоди у реалізації права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном шляхом звільнення безпідставно займаного приміщення квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51, 3 кв.м. (квартира переобладнана в нежитлове згідно з наказом № 317-Д Департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації як ательє, а також рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003).
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 18.10.2007 року між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерство» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №КF-0344. З метою забезпечення грошових зобов'язань за вказаним договором, між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки, на підставі якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: приміщення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 51,3 кв.м. (квартира переобладнана в не житло згідно з наказом №317-Д Департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 року «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації як ательє, а також рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003 року). 04.08.2010 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ВАТ «БГ Банк», правонаступником ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерство», укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, на підставі якого відбулась заміна кредитора у зобов'язанні, що виникло із вищевказаних договорів. У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість. На виконання умов кредитного договору 18.05.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. за зверненням ТОВ «Вердикт Фінанс» зареєстровано за останнім право власності на предмет іпотеки за №14612048. Однак, після набуття ТОВ «Вердикт Фінанс» права власності на приміщення, відповідач продовжує протиправно використовувати таке, чинить позивачу перешкоди у фактичному доступі до приміщення, зачиняє двері, ключ від замка не передає та до приміщення не впускає, чим порушує право користування та володіння вказаним приміщенням та обмежує право власності. У зв'язку з цим, відсутні можливості замовити виготовлення технічного паспорту на вказане майно, подати його до реєстраційної служби, організувати безперешкодний доступ техніку БТІ для огляду приміщення для та здійснення вимірювань, а також для суб'єкта оціночної діяльності, чим порушується право власності позивача та викликало необхідність звернення за судовим захистом.
Ухвалою від 23.10.2018року до участі у справі залучено правонаступника позивача ТзОВ «Вердикт Фінанс» - ТзОВ «Центр аграрних систем».
Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2018 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр аграрних систем» задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр аграрних систем» права володіння, користування та розпорядження шляхом звільнення ОСОБА_1 займаного приміщення квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,3 кв.м. (квартира переобладнана в нежитлове згідно з наказом №317-Д Департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 року «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації як ательє, і рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003 року).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр аграрних систем» витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1 600, 00 грн.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2018 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_1 оскаржила таке в загальному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що ТзОВ «Центр аграрних систем», не набувши права володіння у користування майном, позбавлене можливості захисту цього права. Жодних відносин між відповідачем та ТзОВ «Центр аграрних систем» не існувало. Правовідносини, щодо спірної квартири існували між ТзОВ «Вердикт Фінанс» та ТзОВ «Центр аграрних систем». Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вказує, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. здійснив реєстраційні дії щодо реєстрації права власності на спірне майно всупереч положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зокрема ст. 24 Закону передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом та наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень на ательє, загальною площею 51,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_2 станом на 18.05.2016 року містилось ряд обтяжень - арештів нерухомого майна, згідно постанови ВДВС Пустомитівського РУЮ від 25.06.2012 року; від 27.10.2010 року; від 11.11.2010 року; постанови Сихівського ВДВС ЛМУЮ від 14.04.2011року.
Правову позицію щодо перешкоди для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте висловив Верховний Суд України у постановах від 11 листопада 2014 року №21-357а14, від 19 травня 2015 року №21-121а15, згідно з якими наявність в єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято.
Зазначає, що право власності за ТОВ «Вердикт Фінанс» зареєстровано за Дублікатом договору іпотеки від 18.10.2007 року, тоді як іпотекодержатель не має права на отримання дубліката правовстановлюючого документа на предмет іпотеки.
Вважає, що спірне нерухоме майно вибуло з її володіння як власника поза її волею, а тому підлягає витребуванню. Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предметі іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
Просить скасувати заочне рішення Сихівського районного суду м.Львова від 26 листопада 2018 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовної вимоги ТОВ «Аграрних систем» відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТзОВ «Центр аграрних систем» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились. Представник апелянта подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі.
Відповідно до вимог статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19).
Причиною неявки до суду апеляційної інстанції представника відповідачки у даній справі є надання ним переваги участі у розгляді іншої справи.
Колегія суддів вважає, що така причина неявки відповідачки та її представника до суду апеляційної інстанції не є поважною, нею реалізовано своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, представниками позивача та відповідачки надавались пояснення в суді апеляційної інстанції, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), тривалий розгляд даної справи, колегія суддів вважає можливим і доцільним розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
У відповідності до приписів ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак,справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Представника відповідачки адвокат Манукян М.А. заявила клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду іншої цивільної справи, а саме про скасування рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння з поновленням державної реєстрації.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
При цьому визначаючи наявність підстав зупинення провадження, суд повинен врахувати, що така підстава для зупинення провадження, як неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Виходячи зі змісту вказаної норми процесуального закону необхідною передумовою для застосування такого виду зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розгляду по суті заявлених позовних вимог.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.
Згідно із абз. 3 п. 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, визначаючи наявність передбачених законом підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.
В той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 210 ЦПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 251 та пунктами 1-3 частини першої статті 252 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи дана справа розглянута по суті судом першої інстанції з ухваленням рішення і на даний час перебуває на стадії апеляційного розгляду.
А відтак, підстав для зупинення провадження у даній справі на стадії її апеляційного розгляду, з урахуванням обставин справи та вимог процесуального закону, колегія суддів не вбачає.
П еревіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають ля суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вирішуючи спір і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та встановлення факту створення перешкод позивачу у володінні, користуванні та розпорядженні майном, що належить позивачу, а саме, приміщенням квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,3 кв.м. (квартира переобладнана в нежитлове згідно з наказом №317-Д департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 року «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації як ательє, та рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003 року). Жодних доказів на спростування позовних вимог відповідачем не надано.
З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Судом встановлено, що 18.10.2007 року між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №КF-0344, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 70 000 доларів США на поточні потреби зі сплатою 14 % річних за користування кредитом строком до 17.10.2017 року.
З метою забезпечення грошових зобов'язань за вказаним договором, 18.10.2007 року між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватний нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Береською Н.Р., зареєстрований в реєстрі за №2136, на підставі якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: приміщення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 51,3 кв.м. (квартира переобладнана в нежитло згідно з наказом №317-Д департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 року «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації, як ательє, а також рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003 року).
04.08.2010 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ВАТ «БГ Банк», правонаступником ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерство», укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, на підставі якого до ТОВ «Вердикт Фінанс» перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки, укладених 18.10.2007 року між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства» та ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, 18.05.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. за ТОВ «Вердикт Фінанс» було зареєстровано право власності на предмет іпотеки за №14612048, що підтверджується відомостями інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №75153802 від 08.12.2016 року.
30.12.2016 року ТзОВ «Вердикт Фінанс» звернулося до відповідача із письмовою вимогою про добровільне звільнення нежитлового приміщення протягом 30 днів з дня її отримання та попередженням про наслідки невиконання такої вимоги.
Згідно з актом прийому-передачі майна від 18.08.2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., зареєстрованим в реєстрі за №16839, №16840, ТзОВ «Вердикт Фінанс» передало до статутного фонду ТзОВ «Центр аграрних систем», серед іншого, приміщення ательє загальною площею 51,3 кв.м, що за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 335 400, 00 грн.
Право власності ТзОВ «Центр аграрних систем» на предмет іпотеки (приміщення квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 51,кв.м. (квартира переобладнана в нежитлове згідно з наказом №317-Д департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації, як ательє, а також рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003), зареєстровано за №21958056, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 95062206 від 19.08.2017 року.
Згідно листа ЛМКП «Львівводоканал» від 27.12.2016 року та складеного акту від 23.12.2016 року потрапити до спірного приміщення для виконання вимог ТзОВ «Вердикт Фінанс» (який був власником приміщення на той час) виявилось неможливим, у зв'язку із відсутністю доступу до приміщення.
За змістом ч.1 ст.575 ЦК України та ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпеченнявиконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим законом.
Відповідно до ст.589 ЦК України, ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст.12 цього закону «Про іпотеку».
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у ст.590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
Так, згідно із ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.
Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
За змістом зазначеної норми права вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в разі звернення стягнення за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно з п.п. 4.1.1 договору іпотеки, при порушенні іпотекодавцем умов основного зобов'язання щодо строків погашення заборгованості по кредиту, сплати процентів за користування кредитом, відшкодування збитків, неустойки, штрафів, пені та іншої заборгованості, та/або при порушенні іпотекодавцем умов цього договору, та у випадках, встановлених законом, у іпотекодержателя виникає право задоволення своїх вимог по основному зобов'язанню, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п.п. 4.1.3 договору іпотеки, іпотекодержатель має право на власний розсуд:
-застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному у застереженні про задоволення іпотекодержателя, шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем або передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок основного зобов'язання;
-звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса;
-звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до приписів ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України).
Позивачем доведено позовні вимоги, судом встановлено факт створення перешкод позивачу у володінні, користуванні та розпорядженні майном, що йому належить позивачу, а саме, приміщенням квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,3 кв.м. (квартира переобладнана в нежитлове згідно з наказом №317-Д департаменту житлового господарства Львівської міської ради від 08.11.2001 року «Про надання дозволу громадянам на використання власних квартир як нежитлових» та акту державної комісії про готовність об'єкту до експлуатації як ательє, та рішення про його затвердження №223 від 21.03.2003 року). Жодних доказів на спростування позовних вимог відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що відповідач не є власником спірного нежитлового приміщення, позивачеві створені безумовні перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що право позивача підлягає захисту шляхом звільнення відповідачкою спірного приміщення.
Доводи апелянта про незаконність дій приватного нотаріуса по реєстрації спірного майна, як і вимоги про витребування цього майна у позивача, судом апеляційної інстанції не перевіряються, оскільки такі позовні вимоги ніким не заявлялись і судом першої інстанції не розглядались.
Докази та обставини, на які посилається відповідачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Наведенні в апеляційній скарзі доводи відхиляються, оскільки судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатніми.
Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, які знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.
Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст даного судового рішення складено 28 грудня 2020 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 листопада 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 грудня 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.