Постанова
Іменем України
16 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 754/14375/18
провадження № 61-17093св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко Оксана Вікторівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року у складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онопченко О. В. (далі - приватний нотаріус Онопченко О. В.), про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та витребування майна, скасування державної реєстрації.
позов обгрунтований тим, що Київська місцева прокуратура № 3 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 КК України встановила факт шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Спадкову справу щодо майна колишнього власника квартири ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_2 заведено на підставі неіснуючих документів, і залишена після його смерті спадщина у вигляді спірної квартири має бути визнана відумерлою спадщиною і перейти у власність територіальної громади м. Києва.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира на сьогодні зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2016 року № 1514, укладеного начебто з ОСОБА_4 . Водночас спірна квартира не могла бути відчужена 02 лютого 2012 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , оскільки останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а реєстрація права власності за ОСОБА_4 на підставі спірного договору купівлі-продажу проведена 24 грудня 2016 року, після смерті ОСОБА_3 .
Виявлені порушення Київській міській раді і прокуратурі стали відомі лише під час досудового розслідування кримінального провадження від 25 жовтня 2017 року № 42017101030000144 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду задоволено. Позов заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради залишено без розгляду.
Ухвала мотивована відсутністю у Київської місцевої прокуратури № 3 повноважень на звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
ПостановоюКиївського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 залишено без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 вересня 2019 року заступник прокурора міста Києва звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргоюна ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просив їх скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обгрунтованатим, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статтю 131-1 Конституції України, а також порушили норми процесуального права (статті 257, 263 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції зазначив, що прокурор не запропонував Київській міські раді самостійно звернутися до суду з відповідним позовом, не запропонував надати пояснення щодо причин незвернення до суду, виявивши власну ініціативу у здійсненні цих дій як альтернативний суб'єкт звернення до суду. Проте такі висновки судів суперечать матеріалам справи.
Предметом спору є квартира, яка вибула поза волею власника, щодо якої є підстави визнати її відумерлою спадщиною, і яка має перейти у власність територіальної громади.
Суди не звернули уваги, що Київська міська рада після отримання інформації про порушення інтересів територіальної громади відмовилась від своїх безпосередніх обов'язків, запропонувавши здійснити захист порушеного права органам прокуратури.
Суди не взяли до уваги, що звернення прокурора до суду із позовом на захист суспільного інтересу відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Суди помилково ставлять здійснення прокурором захисту інтересів держави в особі відповідного органу виключно в залежність від факту притягнення до будь-якого виду відповідальності посадової особи такого органу за неналежне виконання або невиконання нею посадових обов'язків.
Предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101030000144 є незаконне відчуження квартири АДРЕСА_1 , встановлено факт шахрайського заволодіння спірною квартирою, а не незаконних дій органів місцевого самоврядування.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що прокурор у жовтні 2018 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, посилаючись на те, що незаконне вибуття поза волею власника квартири АДРЕСА_1 порушує майнові інтереси держави в особі Київської міської ради, яка у цьому випадку незаконно позбавлена можливості розпоряджатися та здійснювати державний контроль за використанням вказаного об'єкта нерухомості.
Предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 лютого 2012 року, визнання спадщини у вигляді цієї квартири відумерлою, витребування квартири з володіння особи, у власності якої вона перебуває на сьогодні, ОСОБА_1 , та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру за ОСОБА_1 .
При зверненні з цим позовом, на обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави, прокурор зазначив про тривалу бездіяльність Київської міської ради, яка полягала у нездійсненні заходів щодо звернення до суду з позовом про визнання спадщини відумерлою.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 42017101030000144, дата самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення - 25 жовтня 2017 року (а. с. 131).
18 вересня 2019 року листом № 4994вих-18 Київська місцева прокуратура № 3 повідомила Київську міську раду, що під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 КК України, встановлено факт шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Повідомлено, що місцева прокуратура має намір звернутись до Деснянського районного суду м. Києва із заявою в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та витребування майна. У зв'язку з викладеним просила повідомити, чи вживала, чи буде вживати Київська міська рада заходи цивільно-правового характеру щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та витребування майна у вигляді спірної квартири (а. с. 76-77).
Листом від 27 вересня 2018 року № 056/95-08/17247 Департамент будівництва та житлового забезпечення, який є виконавчим органом Київської міської ради, повідомив місцеву прокуратуру про те, що оскільки до департаменту не надходила будь-яка інформація та докази стосовно того, що власник квартири АДРЕСА_1 помер, спадкоємців, які прийняли спадщину, немає, а сторонні особи на підставі підроблених документів заволоділи квартирою, департамент в інтересах Київської міської ради не подавав заяву про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання спадщини відумерлою та витребування майна. Враховуючи викладене, просив місцеву прокуратуру в інтересах Київської міської ради вжити заходів цивільно-правового характеру щодо визнання квартири відумерлою спадщиною та витребування майна (а. с. 78).
04 жовтня 2018 року листом № 5402вих-18 Київська місцева прокуратура № 3 повідомила Київську міську раду, що оскільки вона самостійно не вжила заходи представницького характеру, спрямовані на захист інтересів держави щодо повернення майна територіальній громаді, то відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» місцева прокуратура має підстави для звернення до суду з відповідними позовами (а. с. 75).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 27 листопада 2018 року (а. с. 83).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2019 року без видалення до нарадчої кімнати закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження на 14 березня 2019 року (а. с. 117).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, тому підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених цим Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру») ( див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).
Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.
Звертаючись з позовом в інтересах територіальної громади, прокурор наголошував на захисті інтересів територіальної громади як власника спірного майна.
13 березня 2019 року та 27 березня 2019 року прокурор надав додаткові пояснення до позову, а 14 травня 2019 року - відповідь на відзив (а. с. 124, 156, 163), в яких повідомив, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада як орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Однак Київська міська рада тривалий час не вживала жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, що свідчить про бездіяльність цього органу. Водночас нездійснення захисту державних інтересів у цьому випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці Київської міської ради, яка усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам до суду не звертається.
Суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі від 18 жовтня 2018 року зазначив, що позовна заява подана з додержанням вимог статей 175-177 ЦПК України, віднесена до предметної, суб'єктної, інстанційної та територіальної юрисдикції суду. Підстав для залишення позовної заяви без руху, її повернення, відмови у відкритті провадження немає.
Відкривши провадження, суд першої інстанції фактично підтвердив підстави для представництва прокурора в цій справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 зазначено: «відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».
Отже, суди не врахували, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів територіальної громади як власника спірного майна, щодо якого орган місцевого самоврядування не вжив заходів для повернення у власність територіальної громади, і на виконання частини третьої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви та додаткових поясненнях прокурор обґрунтував наявність інтересу держави у витребуванні майна.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про їх обгрунтованість, отже, скасування судових рішень.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Доводи касаційної скарги є обґрунтованими, а оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції не відповідають вимогам цивільного процесуального закону і підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 406, 411, 415, 416 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко