Постанова
Іменем України
09 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 748/2954/17
провадження № 61-32862св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Чернігівська районна державна адміністрація, Приватне багатопрофільне підприємство «МІП», Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року у складі судді Олещенко В. І. та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2018 рокуу складі колегії суддів: Онищенко О. І., Вінгаль В. М., Губар В. С.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської районної державної адміністрації, Приватного багатопрофільного підприємства «МІП» (далі - ПБП «МІП»), Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), просила визнати договір оренди земельної ділянки від 28 серпня 2007 року, укладений між ПБП «МІП» та Чернігівською районною державною адміністрацією (далі - Чернігівська райдержадміністрація) щодо користування земельною ділянкою загальною площею 1,9111 га за адресою: АДРЕСА_1 строком на 49 років, таким, що припинив свою дію в частині оренди саме ПБП «МІП» з 13 жовтня 2016 року; визнати ОСОБА_1 орендарем зазначеної земельної ділянки на умовах, визначених договором оренди земельної ділянки від 28 серпня 2007 року, з дати ухвалення рішення суду; зареєструвати припинення права оренди ПБП «МІП» щодо вказаної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позов обгрунтований тим, що позивач є власником нежитлової будівлі, - ангару для сіна за адресою: АДРЕСА_1 , а попереднім його власником було ПБП «МІП», яке користувалося земельною ділянкою для обслуговування такої будівлі у розмірі 1,9111 га згідно з договором оренди земельної ділянки від 28 серпня 2007 року, укладений між ПБП «МІП» та Чернігівською районною державною адміністрацією. ОСОБА_1 вказувала, що зазначений договір оренди залишається чинним, оскільки жодна із сторін не вчиняє дії щодо його розірвання чи припинення у зв'язку з переходом права власності на будівлю, яка на ній знаходиться, а враховуючи, що строк дії договору значний, подальша дія цього договору порушує права позивача як власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2018 року, у позові відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що законодавство не містить норм про автоматичний перехід права користування земельною ділянкою за попереднім договором оренди, на якій розміщений об'єкт нерухомості, до нового власника нерухомого майна, стороною якого він не є, без додержання законодавчо встановленого порядку набуття права користування такою земельною ділянкою. Виникнення такого права можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності. Крім того, законодавство України не передбачає можливості внесення змін до договору оренди особами, які не перебувають у договірних правовідносинах, оскільки вказане суперечить загальним засадам чинного законодавства, зокрема статтям 651, 652 ЦК України, статтями 93, 120, 124 ЗК України та Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон).
Суд першої інстанції зазначив, що виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача. Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я шляхом укладення договору оренди, а не шляхом внесення змін до договору оренди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2018 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Суди помилково відмовили у позові з тих підстав, що позивач просила внести зміни до чинного договору, обгрунтовуючи тим, що такого права у неї немає, вона має лише право на укладення нового договору, оскільки законодавство не передбачає автоматичного переходу прав на земельну ділянку у зв'язку з придбанням будівлі, розміщеній на цій земельній ділянці. Також договір оренди є припиненим відповідно до статті 31 Закону.
Суди не звернули уваги, що акти цивільного законодавства, а саме частина третя статті 7 Закону, стаття 377 ЦК України та стаття 120 ЗК України, передбачають підстави зміни, припинення та виникнення прав сторін за договором оренди землі, і пов'язують це з переходом права власності на об'єкт нерухомості, що знаходиться на такій землі. Отже, у зв'язку з переходом прав власності на ангар від ПБП «МІП» до позивача саме на підставі актів цивільного законодавства відбулося припинення прав орендаря - ПБП «МІП», виникнення прав орендаря у позивача і зміна прав в орендодавця.
У законодавстві визначено, що право користування земельною ділянкою, тобто оренда земельної ділянки, переходить до нового власника будівлі, яка стоїть на такій земельній ділянці. Отже, перехід права користування в таких випадках відбувається за законом, а не за волею сторін та внаслідок укладення угод.
Згідно зі Законом саме договір про перехід права власності на будівлю/споруду припиняє договір оренди землі, на якій розташована така споруда, причому припиняє не договір в цілому, а лише в частині орендаря. Сам факт укладення договору про перехід права власності на будівлю припиняє договір оренди в частині орендаря.
Суди не взяли до уваги, що позивач двічі: 28 серпня 2017 року та 20 листопада 2017 року зверталася до територіального органу Держгеокадастру із заявами: 1) про заміну особи орендаря та 2) просила укласти договір оренди землі на спірну земельну ділянку із нею на тих самих умовах, що і з попереднім землекористувачем. В обох випадках їй відмовлено з тих підстав, що договір оренди з ПБП «МІП» є чинним.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області просило залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вважає касаційну скаргу безпідставною і такою, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 28 серпня 2007 року між Чернігівською райдержадміністрацією(орендодавець) та ПБП «МІП» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки на території Улянівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, на якій знаходиться об'єкт нерухомого майна - ангар для сіна, загальною площею 1,9111 га, відповідно до умов якого орендар приймає земельну ділянку в строкове платне користування строком на 49 років.
Згідно з пунктами 36-40 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку. Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря є підставами для зміни умов або розірвання договору.
ПБП«МІП» відчужило нежитлову будівлю - ангар для сіна за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 згідно з свідоцтвом, виданим приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу 13 жовтня 2016 року (а. с. 6, 7).
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Чернігівської райдержадміністрації та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із заявами про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28 серпня 2007 року, укладеного між ПБП «МІП» та Чернігівською райдержадміністрацією, в частині заміни сторони договору - орендаря на неї (а. с. 8, 9).
Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації припинення права оренди земельної ділянки за підприємством ПБП «МІП» управління не має правових підстав для задоволення заяви (а. с. 10).
Рух справи в суді касаційної інстанції
16 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано справу.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження від 13 квітня 2020 року № 1112/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
16 червня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, тому підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Верховний Суд зазначає, що з огляду на положення статей15, 16 ЦК України суд шляхом здійснення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються, а особа, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, має право застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Звернувшись із вказаним позовом, ОСОБА_1 просила визнати договір оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 площею 1,9111 га строком на 49 років таким, що припинив свою дію з 13 жовтня 2016 року в частині орендаря - ПБП «МІП», визнати ОСОБА_1 орендарем цієї земельної ділянки за договором оренди від 28 серпня 2007 року.
Відмовивши в позові, суди виходили з того, що позивач не зверталася до Чернігівської райдержадміністрації та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з заявою про припинення договору оренди, а просила внести зміни в договір у частині заміни сторони договору - орендаря на її особу. Законодавство не передбачає внесення змін до договору оренди особами, які не перебувають у цих договірних правовідносинах.
Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).
До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (частина третя статті 7 Закону).
Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (абзац восьмий частини першої статті 31 Закону).
Після відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/3655/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком, спорудою після їх набуття.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц.
До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з частиною другою статті 120 ЗК України закріплено принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За приписом цієї частини визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.
Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається відповідно до прямої норми закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.
Отже, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов'язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.
Згідно з матеріалами справи нежитлова будівля загальною площею 1076,3 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності зареєстрована 13 жовтня 2016 року на підставі свідоцтва від 13 жовтня 2016 року серії № НОМЕР_1 (а. с. 6, 7).
Тому після переходу до позивача права власності на ангар договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно, припинив дію щодо ПБП «МІП», однак діє на тих самих умовах стосовно позивача як нового власника ангара, оскільки внаслідок відчуження нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, відчужувач повністю вибуває з орендних правовідносин за відповідним договором оренди.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 904/5968/19.
Згідно з відповіддю ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 19 грудня 2017 року земельна ділянка перебуває в оренді ПБП «МІП» на підставі договору оренди від 28 серпня 2007 року, проте право оренди земельною ділянкою площею 1,9111 га, яка знаходиться в оренді ПБП «МІП», не припинено.
З огляду на викладене Верховний Суд зауважує, що на час ухвалення оскаржених рішень договір оренди земельної ділянки, укладений відповідачем з ПБП «МІП», був чинним, але не для підприємства, а для позивача. Тому судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині визнання ОСОБА_1 орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1,9111 га за договором оренди від 28 серпня 2007 року.
Щодо реєстрації припинення права оренди ПБП «МІП» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то Верховний Суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Згідно з пунктами 1, 9 частини першої статті 27Закону № 1952-IVдержавна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, та рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Отже, зі змісту вказаних положень Закону випливає, що записи до державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.
Таким чином, рішення суду про визнання договору оренди таким, що припинив свою дію в частині орендаря, є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію такого права оренди земельної ділянки.
За таких обставин позовна вимога про реєстрацію припинення права оренди ПБП «МІП» за договором оренди від 28 серпня 2007 року, укладеним між ПБП «МІП» та Чернігівською райдержадміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 1,9111 га за адресою: АДРЕСА_1 , заявлена передчасно і є такою, що не підлягає задоволенню.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, за результатом розгляду цієї справи на користь ОСОБА_1 з Чернігівської райдержадміністрації належить стягнути суму судового збору за подання позову у розмірі 640,00 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 960,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн, всього 2 880, 00 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернігівської області від 17 квітня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Чернігівської районної державної адміністрації, Приватного багатопрофільного підприємства «МІП», Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання договору оренди припиненим, реєстацію припинення, визнання орендарем задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_1 орендарем земельної ділянки, загальною площею 1,9111 га за адресою: АДРЕСА_1 на умовах, визначених договором оренди земельної ділянки від 28 серпня 2007 року.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Чернігівської районної державної адміністраціїна користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову у розмірі 640,00 грн, за подання апеляційної скарги - 960,00 грн, за подання касаційної скарги - 1 280,00 грн, всього 2 880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн 00 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко