28 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/12607/20
категорія 113040000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панкеєвої В.А.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову №06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на позивача в розмірі 47230 гривень відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 26.03.2020 за результатами інспекційного відвідування інспектором праці було складено постанову №ЖИ 06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою накладено штраф в розмірі 47230 грн. Позивач вважає вказане рішення незаконним, оскільки постановою Бердичівського міськрайонного суду від 13.03.2020 у справі №274/1153/20 його притягнуто до відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП. Отже не може бути повторно притягнутий до відповідальності за одне і теж порушення, а тому просив позов задовольнити.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.09.2020 було відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №240/12607/20.
В судових засіданнях позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 06.10.2020 №4078 (а.с.53-59).
Протокольною ухвалою суду від 14.12.2020 за згодою сторін відбувся перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.96).
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом, згідно направлення на проведення інспекційного відвідування від 11.02.2020 №241/04 було проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин (а.с.12).
Зі змісту акту інспекційного відвідування ЖТ7569/93/АВ від 14.02.2020 встановлено, що з 12 лютого 2020 року по 14 лютого 2020 року проведене інспекційне відвідування з питань оформлення трудових відносин з працівниками у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем здійснення фактичної підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , код КВЕД 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.
Під час проведення інспекційного відвідування встановлено порушення в частині фактичного допуску до роботи працівника без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та повідомлення територіального органу ДФС про прийняття працівника на роботу. Так, при проведенні інспекційного відвідування 12.02.2020 о 09 год. 30 хв. з виїздом за фактичною адресою здійснення діяльності ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , магазин "Продмаг 24". Встановлено, що на день проведення інспекційного відвідування 12.02.2020 о 09 год. 30 хв., на робочому місці, на посаді продавця працює гр. ОСОБА_2 , яка виконувала роботу з продажу продовольчих продуктів та алкогольно-тютюнових виробів. Так, згідно наданих письмових пояснень гр. ОСОБА_2 , встановлено, що вона працює у ФОП ОСОБА_1 з 12 лютого 2020 року без трудового договору, без наказу та без повідомлення ДФС на посаді продавця, режим роботи з 09.00 до 09.00 (24 години) сутки через двоє (пояснення до акту інспекційного відвідування додається). Порушення вчинено відносно гр. ОСОБА_2 та усунено під час проведення інспекційного відвідування. Наказом №01 від 12.02.2020 вищезазначеного працівника прийнято на посаду продавця. В Бердичівську ОДПІ 12.02.2020, було надіслано повідомлення про прийняття на роботу працівника ОСОБА_2 , (копія наказу про прийняття на роботу, копія повідомлення до Бердичівської ОДПІ додається).
Також встановлено порушення ПКМУ України № 413 від 17.06.2015 в частині несвоєчасного повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором (а.с.15-22).
Акт підписаний ФОП ОСОБА_1 без заперечень та зауважень до проведеного заходу 14.02.2020 (а.с.22).
Приписом про усунення порушень від 14.02.2020 №ЖТ 7569/93/АВ/П приписано усунути порушення ч.3 ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску до роботи працівника без укладення трудового договору оформлення наказом чи розпорядженням та повідомленням ДФС. Строк усунення вказано до 17.02.2020 (а.с.11).
Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 26.03.2020 заступник начальника Управління Держпраці у Житомирській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування вирішила накласти штраф на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 47230 грн (а.с.6-7).
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 р. №96 (далі - Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 (далі - Порядок).
Відповідно до п.2 Порядку заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Пунктом 3 Порядку встановлено, що інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад, посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.
Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно з ч.1ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч.2 ст.21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Частиною 3 статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Як свідчать матеріали справи, на підставі направлення від 11.02.2020 №268 було здійснено захід державного контролю щодо дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів у формі інспекційного відвідування з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.
За результатами проведеного інспекційного відвідування встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 вчинено порушення вимоги ч.3 статті 24 КЗпПУ, яке виразилось у допущенні одного працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Факт допуску ОСОБА_2 до виконання робіт в магазині "Продмаг 24" без укладення трудового договору позивачем не спростовується. Вказане також підтверджується поясненнями, що надані позивачем головному державному інспектору ОСОБА_3 12.02.2020 (а.с.67).
У зв'язку з виявленим порушенням, контролюючий орган приписом про усунення порушень від 14.02.2020 №ЖТ 7569/93/АВ/П приписав усунути порушення ч.3 ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску до роботи працівника без укладення трудового договору оформлення наказом чи розпорядженням та повідомленням ДФС. Строк усунення вказано до 17.02.2020 (а.с.11).
Трудовий договір між ФОП ОСОБА_1 та фізичною особою ОСОБА_2 укладено 12.02.2020 за №01/20 (а.с.64-65).
Наказом ФОП ОСОБА_1 №1 від 12.02.2020 ОСОБА_2 прийнято продавцем продовольчих товарів (а.с.61).
Повідомленням та квитанцією №2 від 12.02.2020 повідомлено податковий орган про прийом працівника на роботу (а.с.62-63).
В подальшому постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЖИ06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 26.03.2020 заступник начальника Управління Держпраці у Житомирській області, розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування вирішила накласти штраф на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 47230 грн (а.с.6-7).
Водночас, 14.02.2020 на позивача був складений протокол про адміністративне правопорушення № ЖТ7569/93/АВ/П/ПТ про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП, в частині порушення вимог частини 3 ст.24 КЗпП України (а.с.13-14).
За результатами розгляду адміністративних матеріалів, 13 березня 2020 року Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області у справі № 274/1153/20 було винесено постанову, якою фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП, але на підставі ст.22 КУпАП позивача звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням (а.с.10).
Відповідно до ст.24 КУпАП серед видів адміністративних стягнень за правопорушення першим пунктом зазначено попередження.
Згідно зі ст.24 КУпАП попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.
З урахуванням вказаного, факт притягнення позивача по справі до адміністративної відповідальності є беззаперечним. Вказаний вид адміністративного стягнення до особи обґрунтований врахуванням характеру адміністративного правопорушення та наявністю факту усунення порушень 12.02.2020, про що свідчить повідомлення про прийняття працівника на роботу та квитанція №2 (а.с.9, а.с.9 зворот).
Таким чином, постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області було притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.41 КУпАП, що має тотожний характер з ч.2 ст.265 КЗпП (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).
Дана постанова набрала законної сили 24.03.2020 (а.с.10).
З огляду на наведене, факт порушень, на підставі яких на позивача було накладено штраф у сумі 47230 грн вже був предметом розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.
Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.
Норми статті 78 КАС України визначають підстави звільнення від доказування, серед яких вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зауважує, що ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України та ч.3 ст.41 Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачена відповідальність для фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).
Отже, рішенням суду, що набрало законної сили встановлено факт наявності порушення ОСОБА_1 ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України щодо укладення трудового договору, що полягає у допуску до роботи продавцем в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " громадянки ОСОБА_2 , та притягнуто до відповідальності, а тому притягнення до відповідальності позивача за ст.2ст.265 КЗпП та стягнення штрафу є протиправним.
Відтак, суд дійшов обгрунтованого висновку, що постановою №ЖИ06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 26.03.2020 позивача вдруге буде притягнуто до відповідальності за одне й теж сам правопорушення, що в свою чергу суперечить приписам ст.61 Конституції України.
Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Згідно зі ст.4 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.
З огляду на наведене, постановою №ЖИ06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 26.03.2020 і постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13.03.2020 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення одного і того самого правопорушення.
Частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №819/1350/17 та від 22.04.2019 у справі 806/2143/18.
У справі №806/2143/18 колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням пріоритетності тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб'єкта приватного права, правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, в ході розгляду справи, судом встановлено обґрунтовані підстави для визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, у зв'язку з чим, позов слід задовольнити в повному обсязі.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем при подачі до суду позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, про, що свідчить квитанція 0.0.1789526514.1 (а.с.5).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням задоволення позову, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління Держпраці у Житомирській області сплаченого судового збору у сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив:
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області (вул.Шевченка,18-а, м.Житомир, 10008, ЄДРПОУ 39790560) №ЖИ06/ЖТ7569/93АВ/П/ПТ/ТД-ФС про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , інд. код НОМЕР_1 ) у розмірі 47230 грн.
Стягнути з Управління Держпраці у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва