17.12.2020 року м.Дніпро Справа № 908/514/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В.,
судді: Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.,
секретар судового засідання: Григоренко А.А.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2020, суддя Дроздова С.С., повне рішення складено 09.10.2020, у справі №908/514/20
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор”, Запорізька область, Веселівський район, смт. Веселе
до відповідача: Державного підприємства “Дослідне господарство “Широке” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України”, Запорізька область, Веселівський район, смт. Широке
про стягнення 349 852 грн. 17 коп.,
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України 145964 грн. 00 коп. простроченої заборгованості, 47 161 грн. 26 коп. пені, 126 948 грн. 69 коп. відсотків річних, 29 778 грн. 22 коп. інфляційних нарахувань.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем забовязання за Договором купівлі-продажу від 03.04.2017 щодо оплати товару.
Державне підприємство Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України звернулось до господарського суду з зустрічною позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (про визнання недійсним пункт 4.3 Договору купівлі-продажу від 03.04.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веселівський елеватор" та Державним підприємством "Дослідне господарство "Широке" Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України".
Зустрічний позов мотивований тим, що п. 4.3 Договору сторони зазначили, що за прострочення передачі коштів покупець сплачує санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення за весь період прострочення; за прострочення виконання своїх зобов'язань покупець сплачує санкції в наступних розмірах: відсотки за користування товарним кредитом на рівні 35% річних за весь період користування коштами та втрати інфляції в порядку ст. 625 ЦК України.
Позивач (за зустрічним позовом) вважав, що умова договору про стягнення неустойки за прострочення передачі коштів та за користування товарним кредитом є незаконними та недійсними, підлягають скасуванню судом. В той же час у ст. 694, 695, 697 ЦК України визначено особливості договору купівлі-продажу товару в кредит: Згідно ст. 694 ЦК України за договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Статтею 695 ЦК України визначено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів. Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару. Частиною 5 ст. 694 ЦК України зазначається: якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Статтею 536 ЦК України зазначається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Відповідно до ст. 697 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
Таким чином, на думку позивача (за зустрічним позовом) договір товарного кредиту, укладається в порядку ст. 694-695 ЦК України та вважається укладеним в тому випадку, якщо сторони домовилися щодо істотних умов вказаного договору: є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.
Згідно ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України відсотки за договором товарного кредиту нараховуються виключно за договором, що укладений між фізичними особами.
Позивач (за зустрічним позовом) вказав, що вищезазначеним вимогам законодавства договір не відповідає, та підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.09.2020 у справі №908/514/20:
- первісний позов задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор 145 964 грн., 30 000 грн. пені, 100 000 грн. 35 % річних, 29 250,99 грн. втрат від інфляції, 5 239,55 грн. судового збору, 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, в решті позовних вимог відмовлено;
- у задоволенні зустрічного позову Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідачем (за первісним позовом) було неналежно виконано зобов'язання за договором купівлі-продажу від 03.04.2017 в частині оплати поставленого товару, а тому сума основного боргу підлягає стягненню у повному обсязі разом з нарахованими на цю суму відсотками річних, інфляційними та пенею за порушення виконання грошового зобов'язання.
Відмовляючи в задаволенні зустрічного позову суд виходив з того, що допустимими є встановлення в договорі, в тому числі й господарському, штрафних санкцій за порушення зобов'язань, які включають різні умови порушення, а тому наявність у Договорі штрафних санкцій, різних по своїй правовій природі, викладених умовами п. 4.3 Договору, не порушують норми чинного законодавства України.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2020 у справі №908/514/20 в частині відмови у задоволенні первісного позову щодо стягнення з Державного підприємства Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор 26 927,27 грн. відсотків річних, 17 161,26 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання та зменшення витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 4 000,00 грн.;
- ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позовом в частині стягнення з відповідача 26 927,27 грн. відсотків річних, 17 161,26 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання, витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 4 000,00 грн. задовольнити в повному обсязі;
- судові витрати покласти на відповідача за первісним позовом.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини, та правомірність нарахування пені відсотків річних та втрат від інфляції, проте апелянт не погоджується з тим що на підставі ст. 233 ГК України суд за своєю ініціативою зменшив суму пені до 30 000,00 гривень (на 17161.26 гривень), а суму 35% річних до 100 000,00 гривень (на 26927,27 гривень).
Апелянт наголошує, що відповідачем в порядку, визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів наявності істотних обставин, які є підставою для зменшення розміру спірних сум грошових коштів.
Також скаржник наполягає на тому, що дана справа за фактичними обставинами не є подібною до справи №902/417/18, на правову позицію у якій послався суд при ухваленні рішення у даній справі.
До того ж, відповідач не надав суду доказів які би спростовували обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачем.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу Державним підприємством Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.11.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2020 у справі №908/514/20 розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 17.12.2020.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
У судовому засіданні 17.12.2020р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
03.04.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю Веселівський елеватор (Продавець) та Державним підприємством Дослідне господарство Широке Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу (Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Продавець зобов'язався передати Покупцю у власність товар - сівалку Great Plains PD8070, в кількості 1 (однієї) одиниці, загальною вартістю 295964 грн. в тому числі ПДВ, а Покупець зобов'язався прийняти й оплатити названий товар.
Згідно пункту 2.3 Договору, Покупець зобов'язався оплатити товар шляхом перерахування на поточний рахунок Продавця ціни товару в строк до 01.09.2017.
Пунктом 5.1 Договору встановлено, що він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до накладної № 3 від 03.04.2017 товар за Договором був поставлений відповідачу в сумі 295964 грн.
06.04.2017 Покупець здійснив часткову оплату товару в сумі 150000 грн., що підтверджується копією квитанції № 206, яка міститься в матеріалах справи.
Позивач (за первісним позовом) вказав на те, що сума несплаченої заборгованості відповідача (за первісним позовом) за поставлений йому товар складає 145964 грн., натомість відповідачем (за первісним позовом) не виконано своїх зобов'язань з оплати товару, в зв'язку з чим, позивач (за первісним позовом) звернувся з даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За своєю правовою природою між сторонами укладено договір купівлі-продажу.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 Господарського кодексу України).
За змістом статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.
Матеріалами справи встановлено, що позивач (за первісним позовом) виконав своє зобов'язання, а саме, поставив відповідачу (за первісним позовом) товар. Проте, доказів повної оплати відповідачем (за первісним позовом) товару, згідно умов Договору не надано.
З огляду на невиконання відповідачем (за первісним позовом) свого обов'язку з оплати поставленого товару, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача (за первісним позовом) суми основного боргу за поставлений товар у розмірі 145964 грн.
У зв'язку із невиконанням відповідачем (за первісним позовом) умов Договору, позивачем (за первісним позовом) нараховано до стягнення з відповідача (за первісним позовом) за загальний період з 25.02.2020 по 25.02.2020 суму 126948 грн. 69 коп. 35 % річних, 29778 грн. 22 коп. втрат від інфляції, 47161 грн. 26 коп. пені.
Пунктом 4.3 Договору сторони передбачили, що за прострочення виконання своїх зобов'язань Покупець сплачує санкції в наступних розмірах: передача коштів подвійна облікова ставка НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення за весь період прострочення; сплачує відсотки за користування товарним кредитом на рівні 35 % річних за весь період користування коштами та втрати від інфляції в порядку ст. 625 ЦК України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача (за первісним позовом) за загальний період з 25.02.2020 по 25.02.2020 суму 126948 грн. 69 коп. 35 % річних, 29778 грн. 22 коп. втрат від інфляції, 47161 грн. 26 коп. пені.
Колегія суддів констатує, що відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18.
З огляду на викладене, апеляційний суд не бере до уваги посилання позивача в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом першої інстанції, зазначеної правової позиції, оскільки вона є сталою і вмотивованою, відтак, колегія суддів не вбачає необхідності від неї відступати.
Апеляційний суд, беручи до уваги встановлені обставини справи та оцінюючи наведені докази та доводи сторін, враховує той факт, що сума пені та 35 % річних є завищеними, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, запроваджений по всій країні карантин, неспіврозмірність заявлених сум пені та 35 % річних до суми заборгованості, ступінь вини відповідача (за первісним позовом) та приймаючи до уваги період невиконання зобов'язання, суд першої інстанції правомірно за своєю ініціативою зменшив суму пені до 30000 грн., а суму 35 % річних до 10 0000 грн.
За таких обставин колегія суддів погоджується, що з відповідача (за первісним позовом) на користь позивача (за первісним позовом) підлягає стягненню сума 35 % річних в розмірі 100000 грн., пені в розмірі 30000 грн., втрат від інфляції в розмірі 29250 грн. 99 коп.
Також, судом першої інстанції було встановлено, що позивач (за первісним позовом) звернуся до суду в межах строку спеціальної позовної давності.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що допустимими є встановлення в договорі, в тому числі й господарському, штрафних санкцій за порушення зобов'язань, які включають різні умови порушення, а тому наявність у Договорі штрафних санкцій, різних по своїй правовій природі, викладених умовами п. 4.3 Договору, не порушують норми чинного законодавства України.
Сторони не оскаржують рішення в цих частинах, тому судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України оцінка зазначеним обставинам не надається.
Щодо доводів скаржника про стягнення витрат на правничу допомогу.
Позивачем (за первісним позовом) було додано копію Договору про надання правової допомоги від 24.01.2020, відповідно до п.п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем (за первісним позовом) надано акт приймання-передачі правової допомоги від 10.02.2020, акт приймання-передачі правової допомоги від 25.02.2020 та платіжне доручення, що свідчить про оплату правової допомогу по вказаному акту.
Як вбачається з платіжного доручення № 673 від 12.02.2020, позивач сплатив Адвокатському об'єднанню 10 000 грн. за правничу допомогу по даній справі.
Згідно ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126).
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегією суддів, з урахуванням викладеного, оцінено витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження фактичних витрат позивача на послуги адвоката, у зв'язку із чим, судова колегія вважає, що справедливим є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду, у зв'язку з чим рішення у відповідній частині щодо розміру витрат на правничу допомогу підлягає зміні.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду зміні в частині суму витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з Державного підприємства “Дослідне господарство “Широке” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України”.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.09.2020 у справі №908/514/20 змінити в частині суми витрат на професійну правничу допомогу, та в цій частині викласти рішення у наступній редакції:
Стягнути з Державного підприємства “Дослідне господарство “Широке” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Веселівський елеватор” 10 000 (десять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29.12.2020.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М. Кощеєв