28 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/11043/20
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії у якому просить:
- визнати протиправним і скасувати відмову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області у прийнятті рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в відповідності Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850;
- зобов'язати ліквідаційну комісію направити до МВС висновок Управління внутрішніх справ України в Житомирській області про призначення одноразової грошової допомоги з урахуванням його безумовного права на таку допомогу у зв'зку із встановленням інвалідності ІІ групи з 12.12.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України від 20.12.1990 №565-ХІІ «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Каьінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що йому було в 2014 році встановлено 3 група інвалідності, що настала в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ у зв'язку з чим, було нараховано та виплачено одноразову грошова допомога по втраті працездатності в сумі 20098,53 .
В подальшому, з 27 грудня 2019 року йому була встановлена 2 група інвалідності, що настала в результаті захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії серії 12 ААБ № 527962 від 09.01.2020, у зв'язку з чим, він звернувся до УМВС України в Житомирській області з заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі, встановленому для інвалідів 2 групи.
Листом Управління внутрішніх справ України в Житомирській області від 05 лютого 2020 року за № 415лк/29, його було повідомлено, що подані ним документи про призначення та виплату одноразової грошової допомоги не віповідають вимогам п.4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Каьінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, оскільки з часу поперднього огляду МСЕК до повторного огляду пройшло понад 2 роки. Позивач стверджує, що Законом України "Про міліцію" не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені п. 4 Порядку № 850, на який посилається відповідач у відмові. Також позивач указує, що норми Порядку № 850 не позбавляють його права на отримання одноразової грошової допомоги, а тільки встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності.
Справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У встановлений судом строку позивачем було надано до суд відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ.
30.07.2014 йому було встановлено третю групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі визначеному законодавством.
З 12.12.2019 ОСОБА_1 при повторному огляді МСЕК було встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язанням з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
28.04.2020 позивач звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області із заявою про вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі зміною групи інвалідності до якої було додано усі передбачені "Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України N 850 від 21.10.2015 документи.
Листом УМВС України в Житомирській області від 05 лютого 2020 року за № 415лк/29 ОСОБА_1 було повідомлено, що подані ним документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги не відповідають пункту 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого вищеназваною постановою Кабінету Міністрів України, зазначено що після первинного огляду пройшло більше 2 років, а тому правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги немає.
Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На момент фактичного звільнення позивача з органів внутрішніх справ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну була врегульована статтею 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-XII.
В подальшому, 12.03.2015, набрав чинності Закон України від 13.02.2015 № 208-VIII "Про внесення змін до статті 23 Закону України "Про міліцію" щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції".
Частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції Закону України від 13.02.2015 № 208-VIII) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
21 жовтня 2015 року, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію", Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 850, якою, зокрема, затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Постанова набрала чинності з 10.11.2015 та є чинною на момент розгляду даної справи.
Також суд ураховує, що 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.
Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.
За змістом положень пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема частиною шостою статті 23 цього Закону в редакції, чинній з 12 березня 2015 року, і відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. N 850.
Пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 р. N 850 (надалі - Порядок № 850), визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно зі пп. 2 п. 3 Порядку № 850, грошова допомога призначається і виплачується у разі: установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Пунктом 7 Порядку № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Відповідно до п. 8 Порядку № 850, керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Пунктом 9 Порядку № 850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що рішення про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності приймається Міністерством внутрішніх справ України на підставі поданого керівником органу внутрішніх справ, у якому проходив службу позивач, в даному випадку - ліквідаційною комісією Управління МВС України в Житомирській області висновку про призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону № 565- XII.
Прийняття рішення про виплату чи відмову у виплаті одноразової грошової допомоги є виключною компетенцією Міністерства внутрішніх справ, а не Ліквідаційної комісії УМВС України.
В силу приписів п. 8 Порядку № 850 на керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, в даному випадку - Ліквідаційну комісію УМВС України в Житомирській області, покладено обов'язок подання документів та висновку до МВС України щодо виплати грошової допомоги. Тобто на відповідача покладено виключно процедурний обов'язок по проведенню відповідних процедурних дій по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізації рішення головного розпорядника коштів (МВС України) розпорядниками нижчої ланки.
При цьому суд наголошує, що Порядком № 850 не встановлено повноважень керівника органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, на повернення документів як таких, що не відповідають вимогам цього Порядку.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем у відзиві, що заява ОСОБА_1 від 28.04.2020 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності IІ групи внаслідок захворювання, отриманого під час проходження служби в органах внутрішніх справ разом із доданими документами до Міністерства внутрішніх справ України не направлялася, висновок відповідачем щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не складався.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, повернувши позивачу матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги, без складення висновку щодо призначення одноразової грошової допомоги та направлення його до Міністерства внутрішніх справ України, діяла не у межах і не у спосіб, визначений Порядком № 850.
Щодо посилання відповідача на пункт 4 Порядку № 850, як на підставу не складення висновку та не направлення документів позивача до МВС України, то суд зазначає наступне.
У пункті 4 Порядку № 850 визначено, що якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Пунктом 13 Порядку № 850 передбачено, що працівник міліції, а в разі його загибелі (смерті) - члени його сім'ї, батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.
Із аналізу зазначених положень, з урахуванням п. 2 Порядку № 850, слідує, що виникнення права особи на виплату одноразової допомоги пов'язується законодавцем безпосередньо із фактом встановлення йому інвалідності, тобто таке право виникає з дня встановлення інвалідності, зазначеного в довідці медико-соціальної експертної комісії, та може бути реалізоване особою протягом наступних трьох років від цієї дати.
Суд зауважує, що зміст наведених положень Порядку № 850 свідчить на користь висновку, що пункт 4 Порядку № 850 не позбавляє позивача права на подання за місцем служби документів, визначених Порядком № 850, щодо виплати грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності, та права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження щодо визначення розміру такої допомоги в залежності від часу повторного медичного огляду, в результаті якого встановлена вища група чи іншу причина інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Вказана норма Порядку № 850 регулює лише порядок визначення розміру допомоги, проте не встановлює підстави для її призначення та виплати.
Також суд ураховує, що Законом України "Про міліцію" не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що, з метою обрання належного способу захисту позивача та ефективного механізму його відновлення, необхідно визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області щодо не складення висновку на підставі заяви та документів ОСОБА_2 щодо виплати грошової допомоги та зобов'язати відповідача скласти та подати до Міністерства внутрішніх справ України висновок та відповідний пакет документів щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи з 28.08.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (вул. Старий Бульвар, 5/37, м.Житомир,10008, код ЄДРПОУ 08592164) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області щодо не складення висновку на підставі заяви та документів ОСОБА_1 щодо виплати грошової допомоги.
Зобов'язати Ліквідаційну комісію УМВС України в Житомирській області скласти та подати до Міністерства внутрішніх справ України висновок та відповідний пакет документів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності II групи з 12.12.2019, внаслідок захворювань, пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева