28 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/19265/20
категорія 102010000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Попової О. Г.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, код ЄДРПОУ - 35006818, щодо ненадання в повному обсязі запитуваної інформації відповіді на запит від 05.10.2020 року.
- зобов'язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області, код ЄДРПОУ -35006818, надати відповідь на запит від 05.10.2020 року в повному обсязі запитуваної інформації.
- стягнути з Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, код ЄДРПОУ -35006818, на мою користь 1 000 000,00 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування позову вказує, що 05 жовтня 2020 року він звернувся із запитом до відповідача, в якому просив надати інформацію в письмовому вигляді чи направлялося рішення Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області від 21 серпня 2019 року №1146 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області і в разі направлення рішення до поліції просив надати копію направлення завірену належним чином. 09 жовтня 2020 року за вих.№27 було направлено повідомлення про те, що рішення 35 сесії 7 скликання Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 №1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_1 » було виконано в повному обсязі. Позивач вважає, що відповідач не надав на запит повну інформацію, яку він просив надати.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 26 листопада 2020 року 11:00.
26.11.2020 підготовче засідання відкладено на 10.12.2020 року о 11:30 у зв"язку з заявленим клопотанням представника відповідача.
10.12.2020 підготовче засідання відкладено на 17.12.2020 о 15:00.
11.12.2020 від Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, аргументуючи свою позицію тим, що, оскільки в рішенні 35 сесії Брусилівської селищної ради 7 скликання від 21.08.2019 № 1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_2 », відсутнє зобов'язання про направлення саме зазначеного рішення до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Брусилівська селищна рада не надсилала копію вищезазначеного рішення разом із заявою. Таким чином, на думку відповідача, рішення 35 сесії Брусилівської селищної ради 7 скликання від 21,08.2019 № 1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_1 » було виконано в повному обсязі. Зважаючи на вимоги, заявлені в запиті на інформацію № 27 від 05.10.2020, 27.1 1.2020 вих. № 04-26/2678 Брусилівською селищною радою було надіслано уточнену відповідь на запит позивача.
У зв"язку з неявкою сторін в судове засідання призначеного 17.12.2020, розгляд справи відкладено на 24.12.2020 о 11:30.
Ухвалою судді від 24.12.2020 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди. Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із запитом від 28.09.2020 до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, в якому просив надати інформацію в письмовому вигляді чи направлялося рішення Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області від 21 серпня 2019 року №1146 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, та в разі направлення рішення до поліції просив надати копію направлення завірену належним чином (а.с.8).
Листом Брусилівська селищна рада Брусилівського району Житомирської області від 09 жовтня 2020 року за вих.№27 повідомила ОСОБА_1 , що рішення 35 сесії 7 скликання Врусилівської селищної ради від 21.08.2019 №1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_1 » було виконано в повному обсязі (а.с.7).
Позивач вважає, що відповідач не надав на запит повну інформацію, яку він просив надати.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до п. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Таким чином, відповідач у справі є суб'єктом владних повноважень, на якого Конституцією та Законами України покладені обов'язки щодо розгляду та вирішенню питань, віднесених Конституцією України та іншими законами до їх відання.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст.ст.5, 7 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації", відповідно до ст.1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
За змістом ст.5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед іншого, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Розпорядники інформації зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації (п.6 ч.1 ст.14 Закону України "Про доступ до публічної інформації").
Частинами 1 та 2 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні; запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
За приписами ч. 4 ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Отже, Законом України "Про доступ до публічної інформації" встановлений чіткий порядок надання публічної інформації на запит. Також вказаним законом передбачена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, у тому числі, за несвоєчасне надання інформації.
Зі змісту запиту ОСОБА_1 від 28.09.2020 року (вх.№ від 05.10.2020 року) слідує, що позивач, реалізуючи свої конституційні права, бажав отримати доступ до публічної інформації, а саме позивач просив надати інформацію в письмовому вигляді чи направлялося рішення Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області від 21 серпня 2019 року №1146 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, та в разі направлення рішення до поліції просив надати копію направлення завірену належним чином (а.с.8).
Суд вважає, що запит ОСОБА_1 за змістом та формою відповідає вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації", що, в свою чергу, належить до обов'язку Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області, як розпорядникові публічної інформації, надати позивачу повну, достовірну відповідь по суті заявлених питань або сформувати відповідь про відмову у наданні такої публічної інформації з правовим обґрунтуванням та роз'ясненням, в якій частині запит позивача не відповідає вимогам Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Суд звертає увагу, що у контексті розуміння 6 ч.1 ст. 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації повинен надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації, при цьому, такий, повинен бути повним, достовірним та точним або вмотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, унормованих ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Дослідивши зміст відповіді Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області від 09.10.2020 року на запит позивача, суд зазначає, що відповідач лише проінформував заявника, що рішення 35 сесії 7 скликання Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 №1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_1 » було виконано в повному обсязі (а.с.7).
Тобто, відповідач по суті не розглянув запит позивача, не надав оцінку та не роз'яснив позивачу, в чому саме полягає виконання рішення 35 сесії 7 скликання Брусилівської селищної ради від 21.08.2019 №1146 «Про розгляд заяв громадянина ОСОБА_1 », зокрема чи було направлено вказане рішення до Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
Суд зауважує, що право особи на отримання публічної інформації включає в себе право на доступ до публічної інформації шляхом надання розпорядником інформації достовірної, точної та повної інформації на запит особи. Ненадання інформації на запит або надання інформації, яка не відповідає зазначеним критеріям достовірності, точності та повноти, по своїй суті, є відмовою у наданні публічної інформації.
Крім того, судом з наданої відповіді встановлено, що остання не містить порядку оскарження відмови.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на позов на те, що Брусилівською селищною радою було надано 27.11.2020 уточнену відповідь на запит позивача від 28.09.2020 (вх.№ від 05.10.2020 року), оскільки остання була надана позивачу після звернення до суду з даним позовом, та не являеться виконанням запиту позивача. В даному випадку предметом розгляду є лист - відповідь на запит Брусилівської селищної ради Брусилівського району від 09.10.2020 №27.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вважав порушеними свої права внаслідок не надання повної та достовірної інформації на запит.
Право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання та в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 23 Закону №2939-VІ рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; відстрочку задоволення запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З метою відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області надати повну та достовірну інформацію на запит від 28.09.2020 року (вх.№ від 05.10.2020 року).
Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з абз. 2 ч. 3 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Разом з тим, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166,1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).
При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з'ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.
Позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги. А тому підстав для задоволення вимог в цій частині немає.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до положень ст.139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області (вул. Митрополита Іларіона, 50, Брусилів, Житомирська область,12601, код ЄДРПОУ 04348504) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо ненадання в повному обсязі запитуваної інформації на запит ОСОБА_1 від 05.10.2020 року.
Зобов'язати Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 05.10.2020 року в повному обсязі запитуваної інформації.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 28 грудня 2020 року.
Суддя О.Г. Попова