Житомирський апеляційний суд
Справа №272/381/20 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
28 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 272/381/20 за позовом Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Карповцем В.В. в м. Андрушівка
встановив:
Позивач у квітні 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла в зв'язку з невиконанням умов договору б/н, укладеного між сторонами 29.10.2010, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Оскільки належним чином зобов'язання відповідачем не виконувались, виникла заборгованість в розмірі 21028,10 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 12687,02 грн, заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3848,72 грн, заборгованості за пенею в розмірі 3014,83 грн. та штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 977,53 грн. (процентна складова), які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь.
Заочним рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 29 жовтня 2010 року в сумі 12687,02 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та 1268,21 грн. судового збору. У задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення - яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині незадоволених позовних вимог щодо заборгованості за відсотками по тілу кредиту, штрафів та пені. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не звернув увагу на те, що банк надав відповідачу кредит, який останній не повернув, а тому підстав для відмови у стягненні заборгованості за відсотками та пені не було, оскільки позивач мав право їх нараховувати за користування кредитними коштами і прострочення виконання зобов'язання. Крім того, судом не прийнято до уваги погоджену сторонами та підписану відповідачем 29.10.2010 Довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», відповідно до якої сторони погодили розмір відсоткової ставки 2,5% на місяць (30% річних) та відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення строків платежів. Наведені дії, на думку апелянта, свідчать про згоду відповідача з умовами кредитування.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 29 жовтня 2010 року між сторонами укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідно до ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).
Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч.1 ст. 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Спірний договір укладений між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, у якій зазначено, що вона разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить договір про надання банківських послуг.
Долучена до матеріалів справи довідка про умови кредитування від 29.10.2010, яка підписана сторонами, свідчить про те, що вони дійшли згоди щодо відсоткової ставки, яка визначена у розмірі 2,5% на місяць (30% річних) та відповідальність у вигляді пені та штрафів за порушення строків платежів.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідач належним чином не виконував передбачені договором умови щодо своєчасного погашення кредиту, сплати відсотків, пені та штрафів, у зв'язку з чим виникла заборгованість, розмір якої, згідно з наданим позивачем в суді першої інстанції розрахунком, станом на 11.03.2020 становить 21028,10 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 12687,02 грн, заборгованості за відсотками нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3848,72 грн, заборгованості за пенею в розмірі 3014,83 грн. та штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 977,53 грн. (процентна складова).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення пені та штрафів, не врахувавши вищевказані обставини справи. Доказів на підтвердження тієї обставини, що дана довідка стосується іншого кредитного договору, матеріали справи не містять, а тому суд безпідставно не прийняв її до уваги.
Разом з тим, вирішуючи вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача нарахованої пені та штрафів, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають лише штрафи, а саме 500 грн. штрафу (фіксованої частини) та 634,35 грн штрафу (процентної складової: 5% від суми заборгованості 12687,02 грн).
Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені обставини не врахував, у зв'язку із чим дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача на користь Банку суми штрафів в розмірі 1134,35 грн.
Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
За статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 14-10цс18.
Постановою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №375/998/15-ц роз'яснено, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Таким чином якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов'язаний повернути суми передбачені статтею 625 ЦК України.
Із матеріалів справи убачається, що кредитна картка, видана на ім'я ОСОБА_1 неодноразово перевипускалася Банком, строк дії останньої - до 30 квітня 2022 року.
Банк звернувся до суду з позовом 28 березня 2020 року, тобто до спливу строку кредитування, тому має право на стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України з моменту пред'явлення вимоги про дострокове повернення суми заборгованості за кредитом (звернення до суду з даним позовом).
Проте, за змістом позовної заяви вимоги про стягнення відсотків нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України пред'явлені станом на 11 березня 2020 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит відповідно до ст.625 ЦК України.
За таких обставин, рішення суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат підлягає зміні, шляхом збільшення розміру заборгованості з 12687,02 грндо 13821,37 грн та понесених судових витрат з урахуванням пропорційності задоволених вимоги (65,7%) з 1268,21 грндо 1381 грн.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Рішення в іншій частині в апеляційному порядку не оскаржено, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»задовольнити частково.
Заочне рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договоромб/н від 29 жовтня 2010 рокута судових витрат змінити, збільшивши розмір заборгованості з 12687,02 грндо 13821,37 грн та судових витрат з 1268,21 грндо 1381 грн.
Рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 3848,72 грн та пені в розмірі 3014,82 грн залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді