21 грудня 2020 року м. Харків
Справа № 639/5495/19
Провадження № 22-ц/818/5647/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
секретаря Каплоух Н.Б.,
Учасники справи :
Позивач: Харківська міська рада,
Відповідач: ОСОБА_1 ,
Треті особи: Державний реєстратор Зміївської міської ради Борко Андрій Степанович, ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові
апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 серпня 2020 року, ухвалене суддею Барковою Н.В.,
у цивільній справі за позовом про скасування рішення про державну реєстрацію права власності,-
У серпні 2018 року Харківська міська рада звернулася до суду із позовом, в якому просила рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26.10.2018 року № 43703285, щодо реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 192,4 кв.м., житловою площею 100,5 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 (реєстраційний № 1677296263101) скасувати; стягнути з ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради судовий збір.
Позовна заява мотивована тим, що Харківською міською радою розглянуто звернення ОСОБА_2 від 12 червня 2019 року стосовно порушення вимог містобудівного законодавства та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при проведенні державної реєстрації прав на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна житловий будинок з надвірними будівлями, житловою площею 49,2 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу р№ 1-2656 від 30.06.1994 (реєстраційний №11869353). Також в Реєстрі речових прав наявна інформація проте, що рішенням державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області БоркоА.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26.10.2018 №43703285 відкрито новий розділ об'єкту нерухомого майна, а саме житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею, 192,4кв.м., житловою площею, 100,5кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, р№1-2656 від 30.06.1994, заочного рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.10.2012, та ухвали від 19.12.2012 у справі №2624/11 (реєстраційний№1677296263101). Згідно заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.10.2012 року у справі №2624/11 ОСОБА_4 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30.06.1994 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Позивачем самовільно добудовано до зазначених приміщень мансарду літ.«Ам», прибудову літ.«а», прибудову літ.«а5», тамбур літ.«аб», сіни літ.№а1», сарай літ.«З». Вказаним заочним рішенням суду визнано за ОСОБА_4 право власності на прибудови: мансарду літ.«Ам», прибудову літ.«а», прибудову літ.«а5», тамбур літ.«аб», сіни літ.№а1», сарай літ.«З» - до житлового будинку по АДРЕСА_1 . Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.12.2012 року виправлено описку у вказаному рішенні, а саме «вул. Визволення» змінено на «вул. Звільнення». Позивач вказує, що вважає рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26.10.2018 року № 43703285 незаконним. Згідно положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції станом на 04.09.2012) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього. В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України (діє з 2011 року), відсутня інформація щодо об'єкта за вищевказаною адресою. Враховуючи той факт, що на час звернення до державного реєстратора об'єкт нерухомого майна всупереч вимогам ч. 2 ст. 331 ЦК України не був введений в експлуатацію, то державна реєстрація права власності на нього відбулась в обхід встановленого державою порядку. Враховуючи те, що виключно Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради має право встановлювати факт готовності об'єкта до експлуатації відповідно до вимог, передбачених містобудівним законодавством, оскаржуваними рішеннями про державну реєстрацією прав власності фактично було легалізовано самочинне будівництво на території міста Харкова, чим порушено права Харківської міської ради. Тобто внаслідок прийняття оспорюваного рішення Державного реєстратора Кульбашна З.О. набула право власності на зазначений об'єкт самочинного будівництва, який станом на день винесення оскаржуваного рішення невведений в експлуатацію у встановленому законом порядку. Такі дії фактично нівелюють роль цілої системи органів державної влади та контролю, які здійснюють повноваження у цій сфері, покликані забезпечувати відповідність забудови вимогам закону, що суттєво порушує інтереси держави та місцевого самоврядування. Крім того, відсутність висновків компетентних органів, які б підтверджували додержання відповідачем при будівництві архітектурних, екологічних, санітарних, протипожежних та інших норм ставить під загрозу надійність та безпечність експлуатації самочинно реконструйованого об'єкту.
У письмових поясненнях третя особа ОСОБА_2 вказує, що незаконні дії позивача щодо реєстрації спірного будинку грубо порушують її права та обов'язки відносно вказаного нерухомого майна, яке судом визнано сумісно нажитим майном та підлягає поділу в судовому порядку, оскільки прибудови зведені на кошти родини, а позивач не має жодного відношення до них. Також вказує, що рішення державного реєстратора суперечить п.42 Порядку №1127.
У відзиві на позов представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та судові витрати покласти на позивача, при цьому обґрунтовує відзив тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.10.2012 р., на підставі якого також було зареєстровано реєстратором право власності ОСОБА_4 , було визнано право власності на реконструйоване домоволодіння, а не на новостворений та закінчений будівництвом об'єкт. Дане рішення набрало законної сили, отже суд дослідив всі документи та дозволи, введення в експлуатацію спірного будинку та всіх прибудов до нього, у зв'язку з чим немає необхідності отримувати їх знов. Також представник відповідача вважає, що рішення державного реєстратора належить оскаржувати в порядку КАС України та зазначає, що позов стосується правомірності дій державного реєстратора, який є третьою особою, а до відповідача ОСОБА_4 жодних вимог не заявлено.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 серпня 2020 року, повний текст якої складено 25 вересня 2020 року, позов Харківської міської ради задоволено.
Скасовано рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 жовтня 2018 року №43703285, щодо реєстрації права власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 192,4 кв.м., житловою площею 100,5 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 (реєстраційний № 1677296263101), власник: ОСОБА_4 . Стягнути з ОСОБА_4 на користь Харківської міської ради судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 1921 гривня 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок прийняття оспорюваного рішення Державного реєстратора за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано право власності на зазначений об'єкт самочинного будівництва, який станом на день прийняття такого рішення не введений в експлуатацію у встановленому законом порядку, за таких умов суд дійшов до висновку, що спірне рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С. підлягає скасуванню.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю і вирішити питання про судові витрати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі викладено фактичні обставини справи та з посиланням на ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що судом невірно застосовано до правовідносин Постанову КМУ від 13.04.2011 №461, якою регулюються питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, тоді як майно, що належить відповідачу є реконструйованим. Тому посилання суду на п.41 Порядку, який стосується новозбудованих об'єктів нерухомого майна є безпідставним. Вказує, що введення в експлуатацію реконструйованих об'єктів нерухомого майна передбачене змінами до вказаного Порядку в травні 2020 року і регулюється пунктом 43.
Вважає, що рішення суду щодо права власності на нерухоме майно є документом, що підтверджує виникнення права власності та є самостійною підставою для реєстрації права власності за особою, право власності якої на майно встановлене таким рішенням.
Зазначає, що право власності на збудоване до набрання чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03.08.2004) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.
Звертає увагу, що позов подано до відповідача ОСОБА_4 , тоді як позивач оскаржує дії державного реєстратора та не зазначає в чому полягає порушення законодавства саме відповідачем та будь-яких вимог до неї не заявляє. Вважає, що вказаний спір повинен бути розглянутий в порядку КАС.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки вона є безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим. Зазначала, що заочним рішенням суду визнано право власності за ОСОБА_4 тільки на прибудови, а не весь будинок АДРЕСА_1 . Вказує, що державним реєстратором не було взято до уваги запис про обтяження, предметом якого є вказаний будинок АДРЕСА_1 , а особою, права якої обтяжуються вказано ОСОБА_5 . Вважає, що відповідачем не надано жодного рішення про визнання за нею права власності на весь об'єкт нерухомості, а не його частину. Крім того, нерухоме майно є самочинно перепланованим, а не реконструйованим. Посилаючись на Постанову Великої Палати ВС від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 вказує, що спір є цивільно-правовим та заявлений до належного відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада просила залишити її без задоволення, рішення суду залишити без змін, оскільки рішення суду є законним, обґрунтованим та таким, що увалене відповідно до вимог норм процесуального та матеріального права. Вказує, що винесення рішення державним реєстратором є протиправним, адже у даному випадку передбачена інша процедура, а саме прийняття в експлуатацію нерухомого майна на підставі поданої Інспекції ДАБК декларації з пакетом документів, після чого повинна проводитись державна реєстрація. Вважає, що такі дії нівелюють роль цілої системи органів державної влади та контролю, які здійснюють повноваження у цій сфері, покликані забезпечувати відповідність забудови вимогам закону, що суттєво порушує інтереси держави та місцевого самоврядування. Також зазначає, що спір є цивільно-правовим і позов пред'явлено до належного відповідача.
У запереченнях на відзив ОСОБА_2 представник відповідача ОСОБА_3 зазначав, що вона є безпідставною та необґрунтованою, право власності на нерухоме майно ОСОБА_4 набувалося у порядку, визначеному на час будівництва, а не у зв'язку з його державною реєстрацією, інших самовільних прибудов не було, тобто спірний будинок не є новоствореним, а був реконструйованим.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, що згідно п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Судовим розглядом встановлено, що Харківською міською радою розглянуто звернення ОСОБА_2 від 12 червня 2019 року стосовно порушення вимог містобудівного законодавства та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень при проведенні державної реєстрації прав на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.9).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна житловий будинок з надвірними будівлями житловою площею 100,5 кв.м, загальною площею 192,4 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43703285 від 26.10.2018 ОСОБА_6 , Зміївська міська рада, Харківська область. Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, серія та номер 1-2656 від 30.06.1994, видавник 5-та ХДНК; заочне рішення суду, серія та номер: справа №2-2624/11, виданий 01.10.2012, видавник: Жовтневий районний суд м. Харкова; ухвала суду, серія та номер: справа№2-2624/11, виданий 19.12.2012, видавник: Жовтневий районний суд м. Харкова Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.10.2012, та ухвали від 19.12.2012 у справі № 2624/11 (реєстраційний № 1677296263101) (а.с.45-46).
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.10.2012 року, у справі № 2624/11 за позовом ОСОБА_4 до Харківської міської ради, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, про визнання права власності вирішено позовну заяву ОСОБА_4 задоволено, визнано за ОСОБА_4 право власності прибудови: мансарду літ. «Ам», прибудову літ. «а», прибудову літ. «а5», тамбур літ. «а6», сіни літ. №а1», сарай літ. «З» - до житлового будинку АДРЕСА_1 . При цьому вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30 червня 1994 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 . Позивачем самовільно добудовано до зазначених приміщень мансарду літ. «Ам», прибудову літ. «а», прибудову літ. «а5», тамбур літ. «а6», сіни літ. №а1», сарай літ. «З». (а.с.18)
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.12.2012 року виправлено описку у вказаному рішенні, а саме «вул. Визволення» змінено на «вул. Звільнення» (а.с.20).
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03.12.2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Харківської міської ради, третя особа - Інспекція державного архітектурно- будівельного контролю у Харківській області, про визнання права власності закрито. Зазначена ухвала набрала чинності, з тексту ухвали вбачається, що оскаржуване рішення по суті не переглядалось (а.с.42-43, 88-92).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року вказана ухвала суду апеляційної інстанції залишена без змін.
Відповідачем суду надана довідка, складена експертом І.М. Сімоновською за підписом Директора ТОВ «ХС БТІ» про те, що 03.09.2018 р. обстежено об'єкт нерухомого майна та проведено комплекс робіт за результатами чого встановлено, що садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , дійсно відповідає ряду характеристик, перелік яких наведено в таблиці. При проведенні технічного обстеження житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями встановлено, що, зокрема, мансарду літ. «Ам», прибудови літ. «а», літ. «а5», тамбур літ. «а6», сіни літ. №а1», сарай літ. «З» збережено згідно з заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.10.12 р., справа №2624/11. За вищевказаним рішенням суду за ОСОБА_4 визнано право власності на зазначені вище будівлі та споруди. Самочинне перепланування, реконструкція, будівництво відсутні (а.с.93,94).
Разом з тим з наданих Державним реєстратором Зміївської міської ради Харківської області Борко А.С. копій матеріалів реєстраційної справи на житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 1677296263101) та супровідного листа вбачається перелік документів, надання та складання яких передувало прийняттю оскаржуваного рішення про державну реєстрацію. Серед вказаних документів відсутній документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (а.с.126-129).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що право власності на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30 червня 1994 року та заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 1 жовтня 2012 року. Вказані правочини є чинними.
Згідно до п.1 ч. 1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є за своєю суттю визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні приналежності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб'єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об'єкта.
Фактично ж, реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому, вона ніяк не впливає на цивільно-правову рівність учасників обороту, автономію волі і свободу договору. Тобто, не надає публічно-правового характеру вказаним правовідносинам, що дозволяє зробити висновок про можливість розгляду спорів щодо державної реєстрації виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 554/5323/14 (провадження № 14-605цс18) зазначено, що: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».
Отже, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. (Постанова Верховного Суду від 3 червня 2020 року у справі № 363/4852/17).
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем.
При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Таким чином, позивач зобов'язаний був довести, що оспорюваним рішенням порушуються його певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У відповідності до ст. 4 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того втручання держави в право на мирне володіння своїм майном є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував на тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Адже, здійснюючи свої визначені законом повноваження щодо управління та контролю за майном, якими державні органи наділені відповідно до абзацу 2 Статті 1 Протоколу, вони повинні також діяти своєчасно, у належний спосіб та послідовно, аби не допускати порушення законних прав та інтересів власника.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Стала практика Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Матеріали справи не містять доказів того, що оспорюваним рішенням державного реєстратора порушуються права Харківської міської ради, на підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, суд апеляційної інстанції відповідно до положень ст.376 ЦПК України вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідачем за звернення з апеляційною скаргою сплачено судовий збір в загальній сумі 2881 грн. 50 коп., який відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує на його користь з позивача.
Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 377, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 26 серпня 2020 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_4 , треті особи: Державний реєстратор Зміївської міської ради Борко Андрій Степанович, ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності - відмовити.
Стягнути з Харківської міської ради (ЄДРПОУ04059243, пл. Конституції, 7, м. Харків, 61003) на користь ОСОБА_4 ( НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн. 50 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду, у порядку передбаченому ст.389 ЦПК України.
Головуючий С.С. Кругова
Судді Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
повний текст постанови
складено 22 грудня 2020 року